КОМУ ДОРОГІ ПОДАРУНКИ ДАРУЮТЬ

А ХТО НЕ любить їх отримувати? Навряд чи знайдуться поміж нас такі! Не будемо вже кивати з цього приводу на дітей. Тим подаруночок ого-го яка радість. Невимовне щастя! Одначе й дорослим милі та любі навіть невеличкі презенти. А що говорити про великі? Точніше про дорогоцінні. Особливо такі подарунки злюбили останнім часом у нас високопосадовці-чиновники усіх бо існуючих рангів, а також правоохоронці з серйозними погонами на плечах та служителі Феміди  в судових мантіях –  і тому подібні чи аналогічні, кінчаючи аж звичайно нардепами незалежно якої фракції, бо як без них.

Ось днями працівниці Дніпропетровської обласної прокуратури Наталії Бровко подарували не якусь сяку-таку садибу, щоб було де жити і не тужити, а цілий, якщо хочете знати, палац. Маєток. На 344 з гачечком квадратних метрів і вартістю за підрахунками знавців не менше трьох мільйонів гривень. Плюс довкіл нього земельну діляночку. Невеличку, лишень десять соток, та тягнуть вони, як стверджують все ті ж специ з нерухомого майна, не менше, ніж на 2.5 мільйона. Єдине, що може засмучувати прокуроршу – отримала вона цей щедрий дар не у Дніпрі-обласному центрі, а у Кривому Розі. Але потішило її одначе те, що подарував справді диво-палац бодай і криворізької проби не хтось там сторонній, відтак і не за якісь в подяку послуги правниці, а рідний татусь Микола Цвіргун. Чого не пошкодуєш для успішної дочки?

Цікаво й те також, що незадовго до цього батько-Цвіргун, але того разу разом з дружиною-матір”ю подарували Наталії відразу два автомобілі «Skoda Superb». Не інакше, як батько один, а мати другий. Бо навіщо жаліти для донечки, якщо у них більш ніж пристойні ніби заощадження завелися? Для кого весь вік економили, може що й недоїдали, зате ж старалися копієчку до копієчки складати? Тепер і змогли ощасливити дочку-прокуроршу дарунками  у так званій негрошовій формі. Наталія Миколаївна зараз принаймні спокійно пояснює, що і дім-маєток у Кривому Розі, і обидва авто дісталися справді їй в подарунок від родичів. А ви вже хочете - вірте, хочете – ні. Мусите повірити – і крапка!

А чим від працівниці обласної прокуратури гірший народний депутат у Києві? Скажімо, Ігор Кісільов, який там, у Києві, опинився, звісна річ, лише після обрання до Верховної Ради. То хоч і не відразу, однак же поселився в апартаментах площею 360 квадратних метрів столичного елітного житлового комплексу. То далі скажемо вам, як воно є: не мав би Ігор Петрович болячки на свою голову, якби наші колеги-журналісти з подивом не дізналися раптом, що його помешкання – це за документами ледве не кімнатка в гуртожитку, а її реальна ринкова вартість більше, ніж чомусь аж на десять разів помножена  задокументована. Як не зауважити, що шановний нардеп Кісільов, вихідець з забороненої ОПЗЖ та новобранець нині новоутвореної фракції «Відродження України», один з тих, хто гаряче ратував за скасування відповідальності за недостовірне декларування доходів, згодом зовсім за відмінну електронного декларування. Але тепер він хутко й спритно пояснив, наче сном-духом не міг знати-відати, як документально узаконене його неймовірно вишукане житло. Отож справжньої ціни скласти йому не може. Оскільки отримав помешкання в подарунок. Від кого б ви думали? Від тещі! Котра слідом та мерщій своє письмове і пояснення подала: так і так, мовляв, вона свої заощадження, а також заощадження чоловіка та дочок склала до купи і придбала дорогому зятю «хатинку в Києві». Щоби не тинявся там по готелях як неприкаяний чи ніби бездомний. Хай не соромиться перед іншими колегами-депутатами – він же не останній серед них. Адже якщо усі вони подали чесні декларації про свої теперішні статки, то лишегь за перший рік проклятої війни на всіх разом придбали 260 нових об”єктів у вигляді супер-квартир чи супер-котеджів, а кожен третій ще й енну кількість земельних ділянок.  Що не може не знати Кісільов, оскільки ходить у Раді в комісії з землевпорядкування.

Отож теща свою ясність внесла,  і гадала, що їй повірять, як на сповіді у церкві. А воно не вийшло. У Національному агентстві з запобігання корупції не в тім”я биті працюють, взяли і точно підрахували, що насправді заощадити усім разом, тобто тещі і тестю та їх двом дочкам, не було звідки. Прибутків, котрі вони отримували, катастрофічно не вистачило. Тому, не вагаючись, кримінальне провадження відкрили і скерували його в Офіс Генерального прокурора. Щоб там відповідне  сумлінне слідство провели. Позаяк агентству з запобігання проклятої корупції не все до пуття вдалося з”ясувати. А не вдалося з”ясувати, а хто ж дружині Ігоря Кісільова подарував автомобіль Mercedes-Benz? Бо знову для самого нардепа  в новину, а то і в несподіванку стало, що задекларована ціна іномарки втричі нижча, ніж вказана в договорі купівлі-продажі. Так не буває, усміхнетеся ви. Так буває, коли не Кісільов, а приміром ви депутат – скажемо ми.

ТА ЯКІ, даруйте, теревені навколо подібних випадків розводити, якщо навіть на високих – найвищих! – рівнях схоже ладні не бачити невідомо за які кошти не тільки батьки, а близькі, а то й далекі родичі теж стягуються і не скупляться на більш ніж щедрі дарунки чиновникам та посадовцям існуючих усіх рангів, не кажучи уже що грізним служителям правопорядку, законності і судочинства. За дивовижно щасливим, але незбагненним для посередньої більшості збігом в оточені багатьох і багатьох нинішніх державотворців і державослужбовців вистачає близьких та рідних, у яких є можливість дорогі подарунки їм підносити. Навіть у тій же Генпрокуратурі, куди потрапила на пильний ніби ж розгляд справа щодо квартири народного депутата Кісільова.

Ось дуже, як на нас, «вражаючий» випадок недавно стався в її надрах. Верховна Рада вирішила поцікавитися, звідки ну надто незрозумілі надмірні майнові статки взялися у Дмитра Вербицького - одного з заступників  Генерального прокурора України. Дякуючи нашим колегам-журналістам для цього справді підстави появилися. Акули пера і мікрофону вистежили, що пан Вербицький службовим авто «з номерами прикриття» у вельми не мульке робоче крісло щоранку добирається не звідти, де має задеклароване житло, а з елітного містечка «Коник». Котрий не усім, якщо хочете знати, і крутим бізнесменам по кишені. Національне агентство із запобігання корупції відреагувало першим і почало слідчі дії з цього приводу, не забарилося і НАБУ слідом відкрити провадження. Тому мабуть цілком доречно і Верховна Рада викликала не лише Вербицького, але і його шефа-генпрокурора Андрія Костіна, аби вони разом і порізно дали пояснення стосовно «цієї ситуації». Парламент наділений правом заслухати резонансний скандал – хай би й заслухав дійсно, не відкладаючи у довгу шухляду – згодні?

Не такої думки однак виявився Костін. Він спробував приборкати запал парламентаріїв. Ні, для генпрокурора не було секрету, що навкіл заступника Вербицького розгорався скандал. Але навіщо мовляв поперед батька в пекло квапитися, якщо він своїм наказом ініціював внутрішнє розслідування. Отож ліпше зачекати його висновків, а вже потім «розголошувати» їх на рівні Ради. А повідомлення Вербицькому про підозру, якщо хочете знати, не передбачає негайне звільнення його з посади. Коротше, давайте чекати «розв”язки». Тим паче, що підлеглий заступник «виклав власні аргументи шефу», згідно яких існували неначе «зацікавлені корупціонери, аби звільнили Вербицького». А якщо тут умисна димова завіса без вогню дійсно?!

І це тоді, коли таємне, стаючи бурхливим явним, насправді виходило за межі будь-яких мірок - ми б так сказали. По-перше, у елітному містечку Києва «Коник» власником вишуканого житла став не тільки Дмитро Вербицький. Спершу в таунхаусі «Коника» поселилася його «знайома дівчина Христина Ільницька», як її відрекомендував сам Дмитро Анатолійович. Ні він, ні вона стосунків між собою не приховують, однак зауважуючи, що «на даному етапі вони не носять сімейного характеру». Що й не спонукало ж бо Вербицького цікавитися, звідки у знайомої, доходи якої за останнє десятиліття склали лиш 360 тисяч гривень, взялися 52 мільйони на власний котедж. Сам він теж таки справив тут новосілля ще в кращих апартаментах, але знаєте, як це сталося? Ніколи не здогадаєтеся. Або не зрозумієте! Адже вони дісталися йому в дар! Правда, доволі несподіваним та загадковим чином: придбав їх племінник Вербицького… «за дорученням одеського бізнесмена». Причому чи тому й за ціною, що в шість разів дешевша від ринкової. І зовсім не звісно неначе досі, яким боком причетний «один одеський бізнесмен». Коротше, в Одесі бузина, а в Києві дядько-замгенпрокурора та його дівчина в розкошах і добрі.

Правда, поки цей матеріал готувався, стало відомо, що пан Вербицький благополучно звільнився… за власним бажанням. Оце власне його бажання і спонукало нас раптом згадати ексголову Верховного суду Всеволода Князєва. Якого спіймали раніше на отриманні мало не тримільйонного хабаря. Щойно ж після піврічного перебування під вартою Князєва прикордонники спіймали в Закарпатській області за один кілометр від кордону з Румунією. Спіймали і відразу… відпустили. Оскільки «затриманий заявив, що перетинати кордон не збирався і не має на меті, прибув у Солотвино на відпочинок, а візуально закордонного паспорта у нього не бачили». Зате переконалися, що «згідно з наказом Верховного суду Князєв перебуває у відпустці». То нам і подумалося, чи подібне не трапиться незабаром і з Дмитром Вербицьким – як гадаєте?

А ВЗАГАЛІ ЦЮ свою публікацію «Сільські вісті» розглядають як зачин тривалої і об’ємної теми, котра аж кричить, так проситься на всенародне нині обговорення, одначе досі наче як «соромливо» замовчується в першу чергу з верхів. В «Єдиних новинах» про неї в усякому випадку ні гу-гу. Ні слова, ні півслова. Народу залишається тільки, як раніше казали, на кухнях між собою пошепки «обмінюватися думками». Й обурюватися і чимдалі «закипати», але який з цього зиск? Ніякого! Хіба що в регіонах на місцях ще подають голос громадські антикорупційні і правозахисні формування, однак і їх, як на наші спостереження, останнім часом поменшало.

Хоч мало б навпаки побільшати і посміливішати. Бо мова ось про що: торік у грудні стік термін подачі державними службовцями усіх рівнів і рангів декларацій про доходи та статки за 2021-22 роки. А з кінця січня цього року для усіх поголовно відкрився вільний доступ до Єдиного державного реєстру цих самих декларацій про фінансовий і майновий стан. Отож знову також усіх поголовно  діячів, починаючи від Офісу президента і Кабміну, Верховної Ради та, приміром, СБУ, Генеральної прокуратури або ДБР чи НАБУ і кінчаючи аж очільниками найвіддаленіших від центру громад або і їх старостатів. То коли починаєш знайомитися з тим, що задекларували наші шановні високі і низькі посадовці, очам не віриш: практично усі немов за помахами чарівних палиць мільйонери, якщо не мільярдери, круті власники житлових хоромів та часом цілих автопарків вишуканих іномарок. Або одні уже пани-латифундисти, у володінні других заморські майже фортеці, в активі ще третіх зареєстровані по всіляких покищо зовсім не тюремних зонах бізнесові фірми та компанії, четверті не інакше, як дивом нагромадили фантастичні рахунки у численних іноземних банках – і так далі, і тому подібне

І зауважте, що усім нам, пересічним українцям, було обіцяно, що кожен хто подав декларацію про фінансовий і майновий стан, неодмінно пояснить походження своїх надбань, прибутків та доходів. Ні на йоту сумніватися не приходиться, що в сучасних українських реаліях це зовсім не з метою, аби народ рахував чужі гроші. Як не викликає аніяких підозр, коли бізнесмени чи підприємці дійсно в трудах чесних та праведних розбагатіли до пристойних меж. Але ж читаєш декларації державних посадовців і чиновників, силовиків правоохоронних органів або судочинців, службовців різних владних органів, і дізнаєшся, приміром, про те, наче це не вони, а у чоловіків їхні суджені чи у жінок навпаки їхні чоловіки в першу чергу забезпечують вражаючі сімейні бюджети та розкоші. Не говорячи уже про те, що у більшості з них батьки ніби неабиякі нажили заощадження, а інші близькі та родичі настільки щедрі, що діляться мільйонами, причім переважно в іноземній валюті. Серед депутатів єдина Юля Тимошенко до речі 5 мільйонів гривень позичила дочці, чимало ж інших її колег часом у своїх і дітей на утриманні.

Тобто коли ж дійсно вимагають ясності, звідки багатства, коштовності і майнові архіпелаги, досі, уявіть собі, за чисту монету проходять пояснення, наче якщо й не наколядували, так надарували. Майже за принципом, що не тільки дарованим коням в зуби не дивляться – дарованим супер-палацам, автомашинам, пароплавам навіть чи навіть і островам також. В усякому разі стосовно дарованого нічого допитуватися, за які чужі «шиші» та з якої речі така як правило нечувана щедрість?

При цій нагоді наостанок ще один конкретний випадок. Тут знову його герой народний депутат – Володимир Крейденко, який між іншим працював в Національній комісії з питань захисту суспільної моралі, з 2006 року очолює ВГО «Совість і надія України». Так от, ще в 2019 вносив він у свою декларацію «подарунок у грошовій формі від партії «Слуга народу». Одначе що пізніше придбав хороми в елітному житловому столичному комплексі на Печерську, в останній своїй декларації не повідомив. Оскільки помешкання,  якщо хочете знати, придбав його батько, а вже він, Володимир Вікторович зі своєю сім”єю поселився у ньому лише на початку 2023-го, подавати декларацію за який ще не настав час. Але ж головне, що зацікавило «цікавих», де взяв чималі кошти на свою «скромну квартиру»? Не дивуйтеся – батьки дали. Адже живуть вони у Мелітополі, а це місто, що усім звісно, асоціюється з мелітопольськими черешнями. Саме їх реалізацією, як заявив пан Крейденко, і займався доволі активно його батько. І от вам результат – якого аргументу ще треба?

Ми не станемо квапитися з останньою крапкою, позаяк, повторюємо, надіємося, що «Сільські вісті» підтримають і неодмінно дружно продовжать «делікатну» чомусь у нас тему інші засоби масової інформації України. Тому закінчуємо прямо та не вагаючись своєю першою пропозицією: безкрає нині корупційне та злочинне, більше того, й злодійське в умовах воєнного стану розкрадання України не зупинити, якщо вся нинішня державна верхівка не захищатиме декларації про свої фінансові та майнові статки винятково на детекторах брехні. Вибачайте за це «грубе» слово – брехні. Але ж зараз саме вона, брехня, наскрізь нищить нашу державу. Не лише війна, нав’язана зовні, але й не менш нещадніша, нав’язана внутрішніми злодіями.

Так що пора відкривати другий фронт. Інакше нам не перемогти – невже це для когось досі не ясно? Чи хтось елементарно і  вперто не бажає цього усвідомлювати? Але в такому випадку це ж бо не що інше, як власне благополуччя та власна, даруйте, шкіра понад усе і дорожчі від благополуччя та незалежності України-держави.

                                                                                        Микола НЕЧИПОРЕНКО.