Любив домашню ковбасу

У розпал горбачовської перебудови на Дніпропетровщині у тодішній
«Прожектор гласності» потрапили неправедні діяння першого секретар одного
з сільських райкомів компартії. Назвемо його Іваном Петровичем. І аморальну
поведінку виявили, і зловживання, і ще багато дечого грішного. Мусив цей Іван
Петрович від сорому, а швидше від оргвисновків мерщій тікати подалі. Сховали
його дбайливі друзі-колеги директором підсобного господарства промислового
виробничого об”єднання у Павлограді. Іван Петрович перейшов і на партійний
облік туди А там же міськком та сувора парткомісія при ньому, до якої входили
принципові комуністи-пенсіонери. Вони й підняли гвалт: куди це годиться, що
ми прихистили нечестивця та пройдисвіта? І за лічені дні з тріском виключили
Івана Петровича з партії. Мене з Києва одразу попросили написати про цей
«унікальний» випадок. Уявляєте: комуністи-ветерани праці, колишні шахтарі
не пожаліли недавнього ледве не «пупа» районного масштабу! Але перш ніж я
написав, перечитав персональну справу, заведену парткомісією. Натрапив у ній
на протокол майже міліцейського чи і прокурорського допиту свідка свавільних
вчинків компартійного секретаря. Свідком був водій голови одного з колгоспів.
- Ви возили продукти Івану Петровичу? – Запитали його строго. – Правду
і тільки правду говоріть.
- А що тут ховати? Звичайно возиив, - відповів водій. – І не раз. І щоразу
так багато, що не все і влазило у багажник моєї «Волги».
- Як це було? – Без посмішки на вустах «зацікавилися» члени парткомісії
і пояснили, що вони мають усі подробиці знати.
- Дуже просто. Голова мого колгоспу вручав мені записку, я під”їжджав з
нею до комори, комірник завантажував у мою машину всяку всячину, уже
приготовлену і без записки, і я їхав до тієї лісосмуги, де високовольтна лінія.
Там під посадкою мене уже чекав шофер Івана Петровича. Ми перекладали
гостинці у його машину, і я вертався назад. Оце все, що можу по цьому ділу
розказати.
- Але ще не все, що ми повинні від вас почути! – Не вгавали суворі й
обурені комуністи-ветерани. – А що було у тих гостинцях?
- Не знаю, а брехати не стану, - признався водій. – Діло в тім, що усе, що я
возив, зарання загорталося у товстий коричневий лощоний папір, навіть
пляшки чи банки з олією або медом, а він масних плям не пропускав. То
роздивитися вміст пакунків я не міг, мацати ж їх руками собі не дозволяв. Одне
точно знаю, що Іван Петрович дуже любив домашню ковбасу! «Пригощання»
просто не могло без неї обходитися…
Під протоколом значилося: “З моїх слів записано правильно”. І стояв
власноручний підпис допитаного водія.