ЮРІЙ ПАНЧЕНКО, ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВДА

ФОТО ПРЕССЛУЖБИ ВИБОРЧОГО ШТАБУ КАРОЛЯ НАВРОЦЬКОГО

Повернення Дональда Трампа у Білий дім стало поштовхом для багатьох європейських ультраправих та консерваторів. Але перемогти вийшло наразі лише у Польщі

Найдраматичніші вибори в історії Польщі. Ця теза стала аксіомою ще до другого туру, адже обидва кандидати на посаду президента: Рафал Тшасковський від влади та Кароль Навроцький від опозиції – йшли без відриву.

І коли вже після завершення голосування перший екзит-пол показав мінімальну, лише на 0,6 відсоткового пункту, перевагу Рафала Тшасковського, він, як здавалося, ще сам не міг повірити у свою перемогу.

І, як виявилося, правильно робив. Адже вже наступний – і більш точний – екзит-пол дав геть протилежний результат: президентом має стати Кароль Навроцький – директор Інституту національної пам’яті, формально незалежний кандидат, якого активно підтримувала опозиційна партія "Право і справедливість" ("ПіС"). Що згодом і підтвердилося офіційно.

Навроцький виграв вибори всупереч валу компромату, про частину якого було відомо ще до виборчої кампанії, а частина – "вибухнула" останніми тижнями. Здавалося, жоден інший кандидат не зміг би пережити такі репутаційні удари.

Проте електорат Навроцького показав справді "трампівський" характер – він відмовлявся вірити у будь-яку інформацію, що публікувалася недружніми ЗМІ.

А ще – з Дональдом Трампом Навроцького поєднує відверто недружнє ставлення до України.

Переможець виборів у Польщі активно боровся з "бандерівською ідеологією", обіцяв не допустити "українізації Польщі", виставляв Києву умови вступу до ЄС і навіть обіцяв блокувати прийняття України в НАТО.

Спробуємо проаналізувати, як ця перемога змінить Польщу, її зовнішню політику, і звичайно – відносини з Україною.

Чому саме Навроцький?

Для лідера партії "Право і справедливість" ("ПіС") Ярослава Качинського нинішні президентські вибори виглядали як ставка "пан або пропав".

У 2023 році "ПіС" за результатами парламентських виборів втратила владу, а на додачу – монополію на правому політичному фронті, де її все більше тіснить набагато агресивніша "Конфедерація".

Від повного розгрому партію рятував лише президент Анджей Дуда, який регулярно накладав вето на ініціативи уряду Дональда Туска.

Поразка ще й на президентських виборах могла би поставити питання про необхідність заміни очільника партії, а головне – суттєво ослабила б "ПіС", зробивши партію потенційною здобиччю для "Конфедерації".  

Ярослав Качинський особисто приймав рішення про кандидатуру та стратегію "ПіС" на президентських виборах. Тоді, наприкінці минулого року, це завдання здавалося абсолютно нереалістичним – будь-який кандидат від партії Туска "Громадянська платформа" мав рейтинги, ледь не вдвічі вищі, аніж у будь-якого політика з "ПіС".

Зрештою Качинський зробив свою ставку, зробивши ключовою вимогою те, що кандидат має не бути пов'язаний із "ПіС" та її урядом та за можливістю сприйматись як незалежний кандидат.

Ці аргументи й привели до вибору Кароля Навроцького, який не лише був безпартійний, а й на нинішню посаду директора Інституту національної пам’яті його було призначено завдяки частині голосів депутатів нинішньої коаліції.

При цьому той факт, що погляди Навроцького часто є відмінними від "ПіС" і більш подібними до програми "Конфедерації", також виглядали як можливість залучити у другому турі голоси виборців цієї партії.

Ці переваги у розрахунках Качинського переважили побоювання через занадто неоднозначне минуле кандидата (тим більше, що про багато "скелетів у шафі" на той момент не було відомо).  

Зрештою, ці розрахунки повною мірою спрацювали.

Невдачі уряду Туска били по рейтингах Рафала Тшасковського, тоді як проблеми попередніх урядів ніяк не вплинули на рейтинги Навроцького.

А формальна непричетність до "ПіС" спростила вибір для виборців ультраправих Славоміра Менцена та Гжегожа Брауна, які посіли у першому турі третє та четверте місця.

Перша європейська перемога Трампа

Ще одна складова успіху Навроцького – зміна ситуації у світі.

Повернення Дональда Трампа у Білий дім стало поштовхом для багатьох європейських ультраправих та консерваторів. Тим більше – у новій американській адміністрації залюбки демонстрували їм підтримку.

Втім, цієї підтримки виявилося недостатньо, щоб забезпечити прихід ультраправих до влади у Німеччині та Румунії. Але у Польщі це вийшло.

Попри те, що провладний кандидат Рафал Тшасковський не відзначився критикою на адресу Трампа (на відміну від міністра закордонних справ Радослава Сікорського, який також претендував на висування від партії Туска), це не завадило тезі, що з неконсервативним президентом на відносини Польщі та США чекатиме занепад.

Зрештою, у "Громадянській платформі" свідомо пішли на ризик, висунувши кандидатом у президенти ліберала, який на посаді мера Варшави підтримував заходи ЛГБТ і навіть конфліктував із католицькою церквою.

За президента-демократа у США це могло би і не бути проблемою. Але не за президентства Трампа.

Зрештою, Дональд Трамп особисто підтримав Навроцького, прийнявши його у Білому домі 1 травня та побажавши успіху.

А між першим та другим турами до Польщі прибула міністерка внутрішньої безпеки США Крісті Ноем, яка напряму агітувала за Навроцького.

І нарешті, базовий електорат "ПіС" показав подібність до MAGA-американців в усьому, що стосується критики їхнього кандидата.

Ще до висунення Навроцького кандидатом у президенти було відомо про його знайомства з кримінальним світом та неонацистським середовищем.

А протягом виборчої кампанії стало відомо, що Кароль Навроцький працював сутенером у Сопоті, а зовсім нещодавно отримав право власності на квартиру, не виконавши зобов’язання перед її попереднім власником-пенсіонером.

Втім, помилкою команди Тшасковського стало те, що вони зробили ставку саме на компромат проти свого опонента, не запропонувавши цікаву візію майбутнього Польщі.

Проте так чи інакше, як і у випадку з Трампом, компромат проти Навроцького був настільки щільним та потужним, що врешті-решт перестав працювати.

Переформатування Польщі?

Чи стане перемога Навроцького "початком кінця" уряду Дональда Туска та стартом реваншу "ПіС"? Не виключено, проте й жодним чином не гарантовано.

Польща – парламентська держава, і повноваження президента досить обмежені. В тому числі – й можливість розпуску Сейму та оголошення дострокових виборів.

Наразі така можливість існує лише у разі винесення уряду вотуму недовіри (а для цього потрібна втрата коаліцією більшості мандатів), а також неспроможності уряду прийняти держбюджет до кінця року.

Не випадково вже стало відомо, що Дональд Туск планує поставити на голосування вотум довіри своєму уряду – насамперед для того, щоб показати наявність стійкої більшості. Якщо уряд вистоїть – то питання дострокових виборів буде зняте з порядку денного щонайменше до кінця року.

Проте просто продемонструвати вотум довіри буде недостатньо. Більшість оглядачів солідарна в оцінці, що нинішні вибори стали "червоною карткою" для Дональда Туска. І прем’єру буде дуже непросто знайти вихід із цієї кризи.

Також напевно можна стверджувати, що

одразу після оголошення результатів цих виборів у Польщі вже почалася підготовка до виборів парламентських.

Чи то строкових, які мають пройти восени 2027 року, чи то дострокових.

Новий президент має блокувати всі важливі ініціативи уряду, щоб максимально ослабити його перед парламентськими виборами. Збільшуючи тим самим шанси на реванш "ПіС".

Але в цьому Ярослава Качинського та його партію може чекати неприємний сюрприз.

Щонайменше за двома позиціями (ставлення до України та обов’язкової вакцинації) позиція Кароля Навроцького є суттєво радикальнішою за "ПіС" та більш подібною до поглядів "Конфедерації".

Тож сподівання, що новий президент стане слухняною лялькою в руках "ПіС", можуть виявитися занадто ідеалістичними. Не можна навіть виключити того, що новий президент почне зближення з "Конфедерацією".

І тоді його перемога стане для "ПіС" справді пірровою.

Проте за будь-яких розкладів Навроцький може виявитися сполучною ланкою між "ПіС" та "Конфедерацією". Тим самим збільшуючи можливість створення ними коаліції у наступному скликанні Сейму.

Така загроза стає особливо небезпечною, зважаючи, що останні соціологічні опитування свідчать: якби дострокові парламентські вибори відбулися зараз, то до Сейму потрапили б лише три політсили: партія Туска, "ПіС" та "Конфедерація".

А тому перспектива отримати в комплект до антиукраїнського президента ще й такого самого прем’єра – цілком імовірна.

Нові виклики для України

Варто визнати очевидне – Україна зазнала втрат у відносинах із Польщею ще до завершення там виборчої кампанії.

Наприклад, через загрозу перемоги Навроцького Єврокомісія довго зволікала з обговоренням нового формату двосторонньої торгівлі з Україною після завершення 5 червня дії автономних торгових преференцій.

Зволікала до такої міри, що довелося тимчасово повертатися до умов, які діяли до 2022 року. Проте тепер, після перемоги Навроцького, домовитися про поступову лібералізацію торгівлі з ЄС стане набагато складніше.

Попри те, що такі переговори з ЄС належать до компетенції уряду, той факт, що Польща вже увійшла у новий виборчий цикл, змушуватиме Туска проводити більш критичну щодо України зовнішню політику.

Особливо в таких питаннях, як торгівля аграрною продукцією.

Зрештою, Славомір Менцен, чий електорат у своїй більшості підтримав у другому турі саме Навроцького, вже нагадав про взяті майбутнім президентом зобов'язання. За словами Менцена, його виборці очікують, "що цього разу буде інакше" і що цього разу президент Польщі 

"не поставить інтереси України на один щабель з нашими власними". 

"Думаю, ви пам'ятаєте, що перемогли завдяки мільйонам голосів людей, які не голосували за вас у першому турі… Вам вдалося переконати моїх виборців дуже конкретними деклараціями, підписаними зі мною в Торуні", – додав він.

Нагадаємо, що серед підписаних Навроцьким зобов'язань є гарантія не відправляти польські війська в Україну та заблокувати вступ України до НАТО. 

Залишається лише сподіватися, що перемога Навроцького не створить проблем для військової підтримки України. Принаймні, переможець виборів раніше уникав заяв про припинення військової підтримки Києву, навіть заради залучення ультраправих виборців Гжегожа Брауна.

Щоправда, можна припустити, що почастішають заяви, що Київ має "відплатити борг" за цю допомогу – від поступок у політиці пам’яті до пільг для польського бізнесу на українському ринку.

Ще одна проблемна сфера – відносини у сфері політики пам’яті.

Кароль Навроцький зробив політичну кар’єру на "антибандерівських" (а часто – просто антиукраїнських) тезах і, скоріш за все, буде робити такі заяви й на новій посаді.

До цього треба бути готовими, а одночасно – до того, що Росія активізує провокації у цій сфері.

Також напевно можна стверджувати, що вибори вже негативно вплинули на становище української громади у Польщі, зробивши цілком прийнятними для топполітиків критичні заяви щодо українців.

Скоріш за все, ця тенденція матиме продовження, адже виборча кампанія у Польщі не завершується.

Усе це вимагає від України перегляду стратегії відносин із Польщею.

Потрібно відходити від романтичних гасел 2022 року до раціонального діалогу, в якому акцент робиться на тому, що добрі відносини та співпраця вигідні Варшаві так само, як і Києву.

А для чинного польського уряду нинішня поразка має стати сигналом: загравання з антиукраїнськими тезами та намагання сподобатися ультраправому електорату не ведуть до перемоги.

То, можливо, готуючись до набагато важливіших парламентських виборів, краще обрати інший шлях?

Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"