росіє, іди слідом за своїм кораблем!

Микола Нечипоренко 13.04.2022 979

Переглянути оригінальне зображення

Фото російських окупантів

ПУТИН – ломовая боль в пояснице, от которой
заговаривают, кладя поперек порога и присекая
(устаревшее отрубать или отсекать) кременем.
Владимир Даль, «Толковый словарь живого
великорусского языка».

Уже сім з лишком років у Дніпрі активно і, скажемо прямо, войовниче працює ГО
«ЛАРП» - «Люстраційна Антикорупційна Рада Придніпров”я». Мета цієї правозахисної
організації, як говориться у її ж візитівці, «безстрашно викорінювати корупцію, сприяти
доброчесності суспільства та надавати мешканцям регіону правову допомогу і правовий
захист». Два місяці тому «ЛАРП» приступав, до речі, до реалізації проекту «Виявлення,
висвітлення та протидія корупційним схемам на ринку землі». А тут раптом підступна й
дикунська, до жахіття агресивна війна, нав”язана Україні божевільною росією на чолі з її
оскаженілим виродком-президентом. Довелося відкласти край необхідне відстоювання
законності та порядності і порядку в земельних питаннях. Ця війна гидотних і
мерзенних рашистів одразу уже багато чого змінює у нашому житті і наших уявленнях
та пріоритетах, а що змінить ще більше, так це поза всяким сумнівом. Ось і у даному
випадку активісти розслідувань правопорушень, шахрайств, розкрадання бюджетних
коштів, злодіянь та злочинів, всіляких «схем» та «відкатів», здирництва та хабарництва і
т. д, і т. п. натомість вийшли на тему, котра несподівано, а точніше ще вчора ніби була
зрозуміла, сьогодні ж нікого у нас уже не може не хвилювати.
ПРО ЩО МОВА? Наводимо конкретний факт, який відразу дасть
збагнути всю суть. Майже десять років тому у Дніпрі було створене і
зареєстроване ТОВ «Тріалан». Котре зайнялося будівництвом житлових і
нежитлових будівель та споруд, також мостів і тунелів. Отож облюбувало
бізнес, котрий треба тільки вітати. Потрібен і корисний. Здавалося б, на
здоров”я, дерзайте і працюйте! Одначе тут в чому річ: п”ятдесят плюс ще
один відсоток статутного капіталу цієї фірми належать Трістану Джусоєву. А
він, Трістан Олександрович, громадянин російської федерації. І не лише там
володіє підприємствами, які займаються ще й оптовою торгівлею
будівельних матеріалів, деревиною та транспортними засобами, нарешті і
твердим, рідким та газоподібним паливом. Володіє їхніми аналогами чи на
правах дочірніх і в Білорусі, Молдові, країнах Прибалтики та Середньої Азії і
Кавказького регіону. І знаєте, як подає себе невтомний Трістан Джусоєв?

-Я, - пихато каже він, - координатор всесоюзного і загальнонародного
штабу з неминучого відновлення радянського союзу мирним шляхом.
Ось так і не менше! Тільки ж тепер зовсім не з миром путінська
російська федерація нагрянула в Україну. То що ще вчора не викликало
заперечень, зі злодійськими та злочинними безчинствами руської орди на
українській землі нині ж викликає навіть більш, ніж обурення. Гнівні протести
в першу чергу не дають спокою. Як можна байдуже сприймати, приміром, те,
що знаменитими наразі у Дніпрі заводами з виробництва автомобільних та
іншого призначення акумуляторних батарей - високої якості і на рівні світових
стандартів - володіє громадянин північного сусіда-агресора і окупанта Віктор
Потапов. А він же є беннефіціаром ПАТ «Іста-Центр» і ТОВ «Дніпро-
Енергоавтоматика», які разом випускають в рік мало не п”ять з половиною
мільйонів батарей, що дає йому можливості бути у цім ділі лідером на
європейських і світових ринках. Все б нічого, але ж всю теперішню
дніпровську акумуляторну промисловість свого часу створив наш місцевий
вчений і підприємець, на ту пору ще директор Інституту транспортних систем
Національної академії наук України і президент Міжнародної науково-
промислової корпорації «Веста» Віктор Дзензерський. За усі ці свої «заслуги
перед Українською державою у зміцненні вітчизняного економічного
потенціалу та багатолітню плідну наукову діяльність» Віктору
Олександровичу було присвоєно звання Героя України. То що, ми оптом по
суті здали непересічні надбання планетарного рівня досягнень на милість
якогось бідового й хвацького нащадка дикої орди загарбників та розбійників?
А зараз ніяк інакше не приходиться трактувати дану ситуацію. Вона ж тільки
цим і не обмежується, якщо хочете знати. У Дніпрі діє ще і потужне науково-
виробниче товариство «Дніпромаш», яке не лише також займається
випуском батарей та акумуляторів, а і експериментами та пошуками з їхнього
удосконалення. Статутний капітал цього підприємства доволі солідний –
мало не 4 мільярда гривень. Так от, головний власник НДП «Дніпромашу»
Герой України Дзензерський. Однак і у даному випадку не одноосібно. Тут
уже Сергій Васильєв з паспортом росії, компаньйон Віктора Олександровича.
Чи личить Герою України після того, що росія вчинила та чинить й далі з
нашим народом, водитися з її громадянином? Як на нас, ні, не личить.
Навпаки, ганьбить. Якщо й не більше – компрометує і навіть зачисляє, м”яко
кажучи, в «опоненти» патріотам нашої Вітчизни. Віднині і надовго, може що й
навіки нарешті нам не по дорозі з катами і гвалтівниками. Ракети, бомби і
снаряди, котрі сьогодні вбивають українських людей і дітей, жінок і
пристарілих та знищують наші міста і села, ще десятиліттями і століттями

долітатимуть і долітатимуть. Відлуння їх вибухів чутимуть і наші праправнуки
– в цьому уже і не сумнівайтеся. Цю історію переписати точно не вдасться!
А з яким, даруйте, оскаженілим «завзяттям» нищать росіяни сьогодні
окремо взяті фермерські господарства, їхню техніку і їхні бази! Мінують поля,
щоб не сіяли ярові, а нафтові сховища зривають, щоб не мали чим
заправляти трактори. І в цей же час зареєстроване у Дніпрі ТОВ «Дніпро-
Білогір”я», котре обробляє тут 6 тисяч гектарів угідь, половина з яких поливні,
на 74 відсотків належить громадянці росії Людмилі Васькіній. Знайшлася,
коротше, пані, яка з неабияким зиском вирощує у нас зернові, зернобобові та
олійні культури, а паралельно розводить свиней та свійську птицю. Як
стверджує нині ГО «ЛАРП», хвацька Васькіна міцно прив”язала
агропідприємство на Дніпропетровщині до групи компаній «Агро-Бєлогорье»
в російській федерації, оскільки працює в останній радником генерального
директора. Що ви на це, шановні українські фермери, скажете? Чи росіянам,
щоб вони були прокляті, нас вчити, як хліб вирощувати й плекати і свиней
відгодовувати?
Або ось у селі Кам”янське Нікопольського району діє
Новопавлівський гранітний кар”єр – відомий і славний ще з середини
минулого століття. Селяни там ним гордилися. Сьогодні ж і не підозрюють
таку ось «пригоду»: мало того, що майже 22% акцій їхнього кар”єру належать
росіянці Вікторії Ченській – вона ще є й головою Наглядової ради
підприємства! Причому напрочуд хитрим та винахідливим. Оскільки певні
санкції-обмеження на бізнесових осіб держави-агресора в Україні уже таки
запроваджені, бідова росіянка зуміла домовитися з іншими «суміжними»
юридичними особами, аби неначе це вони збувають щебінь її кар”єру.
Зрозуміло, що з юрособами української реєстрації. Зокрема згоду на таке
«співробітництво» надали ТОВ «Торгівельний дім «Нікопольська гранітна
компанія», тутешні партнери ТОВ «Буран-Груп» і ПП «Фірма Буран», а також
ТОВ «Майстерпромбуд» з Одеси.
ЗА ДАНИМИ «Люстраційної Антикорупційної Ради Придніпров”я»,
наразі загалом в Україні продовжують спокійно й невтомно, як ніби нічого
страшного навкруги не відбувається, працювати понад 17 тис.
підприємницьких структур приватної власності, серед засновників та
співволодарів яких вистачає різного пошибу «діячів» країни-окупанта.
Правда, враховуючи і три з лишком тисячі, де окремо чи в купах з росіянами
числяться і громадяни білорусі. Скільки ж таких компаній, фірм, товариств і т.
д., і т.  п. на Дніпропетровщині, порахувати остаточно ще не вдається. Але
сміємо запевнити – вистачає. Більше, ніж треба.

Приміром, президент провідного в росії науково-виробничого центру
«Промелектроніка» Ігор Тільк має 59% акцій і в українському «відповіднику»
ТОВ «Промелектро-Січ». А дві українки Ірина Ткаченко та Наталія Ліхіна, втім,
за давньою традицією «по-братськи порівно на трьох» діляться з мешканкою
москви Ольгою Зуєвою. Сфера діяльності їхньої спільної фірми «Кредитний
експерт» - це фінансове посередництво та консультації з питань комерційної
діяльності. Або є й такий, певно, вигідний бізнес – надання в оренду машин,
технологічного устаткування і товарів. Для цього уже четверо осіб по чверті
на брата створили ТОВ «СІБА-Дніпро». Зрозуміло, що у Дніпрі. Однак цікаво,
що двоє – Ігор Султанович та Андрій Загороднєв - з прописками у містах
«русского мира», а інша пара – Сергій Капацевич з Донецька та киянка Олена
Бланкіна. Працюючи «дистанційно на відстані», четвірці на відміну від
глібовських музик вдається успішно грати на своїх «музінструментах» -
продавати, монтувати та обслуговувати як обладнання для виготовлення
кавових напоїв, так і оптом та в роздріб збувати саму каву. Хоч якщо вірити
Державному реєстру юридичних осіб, росіянин-москвич Юрій Васін, а ще
також житель українського Миколаєва Дмитро Волощенко, відкривши
спільну пивоварню «Південний Буг», чомусь наче у Дніпрі варять натомість
пиво пінисте. Постачаючи його в готелі, а також «в інші подібні заклади
тимчасового розміщення і проживання народу». Для гнаних і вимушених
переселенців теж?
Хоч ми нічого то проти і не маємо. Будь-який бізнес, якщо є попит на
його продукцію та послуги, хай живе, розвивається і процвітає. Одне не може
зараз не викликати протест: навряд чи варто за нових обставин, створених
жахливо агресивною та нещадною війною, з якою прийшла в Україну
ненаситна росія, миритися з «партнерами», у яких паспорти і місця реєстрації
в федерації. Ними відтепер у нас ніщо тхнути й воняти, даруйте, не повинне.
Судіть самі: два тижні поспіль з боку Херсону і Миколаєва рвуться до Кривого
Рогу вояки, яких путін цькує і цькує на благополучний український народ.
Ракетами уже чи не всі населені пункти навколо Криворізького залізорудного
басейну обстріляли. Не перестають рватися снаряди у Великій і Малій
Костромках, Зеленодольську і Мар”янському. А ГО «Люстраційна
Антикорупційна Рада Придніпров’я» в цей же час найбільше підприємств
різних форм власності, до створення і діяльності яких причетні громадяни
ворожої зараз держави, нарахувала саме в Кривбасі.
Воно й зрозуміло – край потужної залізорудної видобувної і
переробної промисловості, чорної металургії і машинобудування. Тут завжди
було і довго ще буде залишатися не початий край роботи для робітничих,

конструкторських і науково-пошукових осередків та колективів. От і
присмокталося-злетілося, прибилося сюди «рассейских» шукачів власної
вигоди десятками і сотнями, як собак нерізаних. Мало не один поперед
одного. Мало не одні поперед інших. Мало не за принципом мала купа –
давай ще. От в росії є ТОВ «Уралбурсервіс», яке заснував, ясна річ, росіянин
Ілля Губень. Так йому займатися виготовлення видобувної бурильної для
шахт, рудників та кар”єрів техніки виявилося замало – знайшов двох
компаньйонів і у Кривому Розі, відкривши і тут «Уралбурсервіс-Україна». А
неподалік діє ТОВ «Сервісний центр Укррудгірмашсервіс», мало не на
перших ролях до якого причетна жителька Воронежа Олена Чекменева. А
чому і ні? У себе вдома вона володіє «Управляючою компанією «Рудгірмаш»,
яка діє в рамках холдингу «Рудгірмаш», що займається виробництвом
гірничо-рудного устаткування на чолі з її батьком Анатолієм Чекменевим. У
Кривбасі ж батько та дочка зосередилися на ремонтах і технічному
обслуговуванні все тих же машин і механізмів з видобутку корисних копалин.
Зате ТОВ «Політех Мет» тут «курирує» сімейна пара з самої москви – Ігор та
Олена Юркови. Їхнє поле діяльності – забезпечення промисловців
технологічним обладнанням, а також і його монтажем – ну і так далі…
АЛЕ ЧИ не досить? Звичайно, чи не досить миритися з засиллям в
Україні «партнерів», «побратимів», «суміжників» - і кого там ще? – з країни,
яка давно насправді готувалася до розправи з незалежною Україною?
Накопичувала до неї зневагу та ненависть, плекала в собі лють і гнів до нашої
нації, і ніби ось свого «шансу» дочекалася - розв”язала «спецоперацію» у
вигляді війни не на життя, а на смерть. Бо ж в хитромудрих термінах на
зразок «демилітиризація» і особливо «денацификація» підло замаскувала
мету раз і назавжди знищити доволі успішну, горду і самобутню сусідку
Україну. Вона путіну-недопалку та його оточенню, а після шаленої
пропагандистської обробки співвітчизників мало не поголовно і усьому
населенню федерації як кістка поперек горла. Не може жорстокий та
агресивний «русский мир», який по вуха погруз у багнюці і гидотах, терпіти,
якщо поряд набагато краще й благородніше живе інший світ і інший народ.
Тим паче український – багатовіковий уже сусід, до якого тому, котрий
безпідставно величає себе «старшим», як до Києва було і залишається рачки.
Багатьох з нас зараз над усе хвилює, з якої речі падлюка, нечестивець і
розуму позбавлений путін напав на Україну зі своєю «спецоперацією»? Так,
це правда, що перелякався НАТО, як шпаки бояться на городах пугало, і
знайшов за своє право командувати, щоб Україна не сміла претендувати в
його члени. Є й інша версія, що спить і марить відновленням радянського

союзу, імперії, яка без України та її гордого, талановитого і роботящого
народу благополучно не витримає жодного дня. Не можна виключати, що
цей виродок-покидьок замахується на лаври світового лідера – воно ж чим
нахабніший і жорстокіший, підліший і порожніший як інтелектом та
знаннями, так і щільниками совісті та душі, тим вище усіх бачиш себе…
Так от, швидше усе тут перелічене «сподвигло» фашиста ХХ! століття на
нищівну й нелюдську «спецоперацію». Але знайте і ні на йоту не
сумнівайтесь, що в першу чергу пуйло не змирилося з існуванням по сусідству
такої держави, як Україна. І такого унікального народу, як українці. І це не
зважаючи навіть на те, що він наполягав, ніби ми з росіянами з одної колиски
і одного кореня. Наче його «русский мир» - це також слов”яни, хоч насправді
далеко куцим кацапам з-під татаро-монгольської орди до розважливих і
мудрих українців. З якого боку не подивись, ми різні люди і різні народи –
далеко не одного поля ягоди. Хоч би уже тим, що кацапи ладні знищити,
вибити усіх підряд навколо себе, хто уміє жити набагато краще. І тим паче
тих, хто на їхні переконання, заважає неначе їм по-своєму жити. Українці в
першу чергу й належать в очах рашистів-фашистів до останніх.
І що незалежна Україна чи не відразу після розпаду Радянського Союзу
і стала «заважати» недолугій та облупленій, вічно п”яній московії - це факт. А
вже при путлірі й поготів та неприховано навіть ворожою. Щотижня теле-шоу
цілі влаштовували, на яких з піною біля ротів доводили, що Україна вигадана
наче держава. Що її треба роздерибанити, забравши, звичайно, ледве не всю
собі, а рештки віддати на поталу й іншим. Якщо хтось намагався
заперечувати, то майже гуртом голосом дурика при владі Жирика-
Жириновського кричали: «А навіщо має існувати окремо й незалежно
Україна?! Ні за яких обставин вона нікому, тим паче під боком нам, не
потрібна, і квит!»
Тепер же поглянимо крізь призму ситуації, котра склалася зараз, коли,
затіявши війну, окупанти наткнулися у нас на опір Збройних Сил і всюди
загонів територіальної оборони та й всього народу також. Війна обернулася у
геноцид українського народу і української нації – хіба не так? Знищуються
міста і села, під ракетні обстріли потрапляють пологові будинки і лікарні та
дитячі садки і школи, переповнені біженцями вокзали. Перехожі на вулицях, і
не тільки на вулицях, але і у власних домівках чи квартирах, навіть у
бомбосховищах для лютих вояків другої донедавна армії світу служать – який
жах! – мішенями. На нашу землю зграями круків і табунами вовкулак
налетіли, виявилося, тварюки, убивці, насильники і гвалтівники, мародери.
Гадаєте, це випадково? Ні, на це виродки отримують команди і дозволи своїх

командирів. І до цього ублюдки «русского мира», якщо хочете знати, готові і
підготовлені усім їхнім способом життя. На те вони варвари, злодії,
негідники і фашисти, у чому російську націю першим звинувачував, до речі,
ще Максим Горький, а вже потім і Олександр Солженіцин. Останній писав,
що потворнішої нації на планеті немає.
Уже з чиїхось вуст довелося почути, що «зараз це уже не війна, а
геноцид українського народу». А мало хто знає, що сам термін геноцид
з”явився лише в середині минулого століття. І що ввів його в обіг відомий
свого часу юрист з міжнародного права Рафал Лемкін. І що – а це
найвизначальніше! – слово геноцид юрист вжив у промові, якою давав свою
оцінку репресіям в срср «по відношенню до української інтелігенції» та
фактам «знищення української церкви, масових вбивств селян
колективізацією і Голодомором, депортації українців з наступним
заселенням їхніх земель іншими народами, переважно російськомовними
прибічниками совєтського режиму». Цитуємо далі Лемкіна дослівно:
«Україна мала загинути, наче було б убито усіх без винятку українців, бо
втрачала ту частину свого народу, яка зберігала і розвивала її культуру,
вірування, її об”єднавчі ідеї, прокладала її шлях і давала їй душу, отож робила
народ нацією, а не просто населенням».
Так, душили і нищили народ України і саму її – до речі, почавши це не в
радянські часи, а раніше - мінімум протягом чотирьох попередніх століть. А
не вдалося задушити! І хіба не ясно тепер, що антихрист та нацист путлір
задумав фактично увійти бодай в суто історію «русского мира» як гробитель
української людності? Хід війни явно завернув на поголовне винищення
нашого народу, чи не в першу чергу жінок і дітей, а вже разом з ними і
чоловіче населення. Що це відбувається все з більшими розмахами, видно,
як на долоні. Одначе зараз необхідно нам осмислити, збагнути та врозуміти і
зробити висновки, що це все значить для нас?
А це значить, що перемогу здобувати маємо над усе. Інакше путінський
геноцид не помилує нікого з сущих нині в Україні. Тільки очевидна перемога
порятує державу і націю, всі народи в ній. Так-так і ніяк не інакше. Бо нам
всім потрібна повна перемога. А що це значить – зрозуміли? Якщо кліка
путліра - новоявленого Гітлера - замислила знести з мапи світу нашу неньку-
Україну, а весь народ України згноїти у його ж землі, яку потім захопити собі,
то тільки захиститися від цього замало. Настав той момент в історії нашого з
росіянами співіснування та протиборства, коли убога й нещадна російська
федерація має назавжди нарешті зникнути. На початку ХХ! століття їй не
місце не лише в Європі, але і на усій планеті також. Треба буде не

зупинятися й далі, битися до кінця, аби від «русского мира» і дух та сліди
прочахли. В Азії, до речі, її духу й немає – там два десятка інших
національностей живе, - а ось наслідив «мир» і там достатньо. Отож на
замах росії мусимо відповісти адекватно: або ми, або вони, ні другого, ні
третього не дано. Сьогодні дамо їм відпір і на цім зупинимося та
заспокоїмося, через рік-два-три вони оговтаються і знову вчинять спробу
позбутися нас – навіть не сумнівайтеся в цьому. Як і в тому, що нам дійсно
ніяк інакше не порятуватися від сусіда-варвара. Хай він пропаде пропадом,
якщо знайшов за можливе здійснити вимріяне віками – вибити поголовно
українську націю.
А перемога неодмінно буде за нами. Світ задумано і створено так, що
зло і благородство боряться постійно між собою, але благородство врешті-
решт завжди над злом бере верх. Саме для цього й настала довгоочікувана
та вистраждана нагода. Маємо неодмінно скористатися нею. За що будуть
нам вдячні внуки, правнуки і праправнуки – усі наступні покоління.
Заживуть вони нівроку тільки тому і тоді, як здобудемо ми свою повну
перемогу.


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ