«Профспілки без КПРС, а робітничому класу м'яса!»

До цього закликав транспарант-плакат, з яким у 1980 році у Кривому Розі вийшли на тодішню Першотравневу демонстрацію трудящих двоє смільчаків. Тільки люди поважного віку сьогодні сповна зрозуміють, який то був виклик тодішній радянсько-комуністичній системі і дошкульний стусан криворізьким її служителям. Останні намагалися приховати настільки зухвалий вчинок «двох відступників паршивих», одначе марно: хвацькі хлопці з КДБ мерщій доповіли наверх, яких злісних негідників-дисидентів і явно ворогів Комуністичної партії вони знешкодили. Адже 1980 рік був кульмінацією епохи, яку згодом депутат першої демократично обраної Верховної Ради СРСР дніпродзержинець Сергій Конєв назве епохою застою. Тоді несли транспаранти «Слава КПРС!» та «Народ і партія – єдині!» і тому подібні.

Хто дійсно посмів самостійно виготовити  і з ним вийти на демонстрацію свята весни та праці в Міжнародний день трудящих лозунг «ворожого» змісту? Його в колоні урочисто радісних і усім задоволених демонстрантів високо над головою повз трибуну місцевих комуністичних вождів ніс чоловік на прізвище Едуард Крицький. А його брат по матері Борис Черешенко то крокував поруч з повернутим назад обличчям, то забігав наперед, вискакуючи з колони гірників шахти ім. Леніна, і фотографував гордого Крицького з плакатом в його руках. Це відбувалося так несподівано і по-бунтарськи, що керівники міста на трибуні спершу просто заклякли чи й не вірили своїм очам. Міліція теж схаменулася не відразу і затримала «агентів капіталістичного світу, зрадників Батьківщини і наклепників», як їх негайно обізвали, лише метрів за двісті аж після трибуни. Едуарду Олександровичу, відібравши у нього «транспарант з антирадянською агітацією і пропагандою», заламали руки, а у його ж брата Черешенка з рук з силою вирвали фотоапарат. Ось тільки з фотоплівкою у ньому «чекістам» не повезло. Черешенко заявив, наче встиг вийняти її і кинути геть. Шукали-шукали – не знайшли. Пропала як голка в копиці сіна. І не випадково, стверджує нині відомий криворізький журналіст і краєзнавець Святослав Азаркін. Бо ще коли Кривицький був живий, Азаркін у «таємному» архіві «наклепника та ідейного переродженця» на власні очі бачив знімки. Каже, що на транспаранті дослівно було написано так: «Незалежність профспілкам від КПРС, а робітникам м”яса!»

Звідки він взявся, «дисидент з робітничого класу»? Народився Крицький у містечку Терни, котре згодом увійшло у межі Кривого Року як Тернівський район. Трудову діяльність починав водієм Північного гірничо-збагачувального комбінату. На якийсь час виїжджав також на Північ у Мурманськ, де працював водієм Мурманського пароплавства. Але надовго не затримався там. Знову ж не випадково: не міг миритися, як він сам говорив, «з нещирістю радянського ладу і насправді несправедливою комуністичною дійсністю». З цієї причини на нього натомість начепили ярлик «скандальної і невживчивої людини, схильної до постійних конфліктів та суперечок». Хоч швидше цей чоловік з раннього віку не міг терпіти неправди, обману та кривди, які бачив-спостерігав, казав, «на кожному кроці». Досить навести такий факт: ще під час служби в армії Едуард двісті діб (!) відсидів на гауптвахті – уявляєте? Переважно за те, що регулярно влаштовував «шкідливі дискусії на армійських політзаняттях». З округу навіть приїжджали у його військовий підрозділ «особісти», щоб «профілактувати геть невгамовного і норовливого рядового Крицького». Існував тоді такий термін – профілактувати. Це означало провести виховну та попереджувальну бесіду «з інакомислячим чи й ідейно-ворожим елементом». Вернути отож збоченця у своїх переконаннях на шлях праведний і істинний.

Можна уявити, як сприймав усе, що відбувалося тоді у реальному житті радянської Країни Рад Едуард Крицький, коли потрапив на виробництво, у те середовище, де бал правили перш за все осередки-комітети Комуністичної партії та профспілкових організацій. Ще у  Мурманську він намагався створити «вільну та незалежну профспілку». І знову конкретна «парадоксальна» з цим Крицьким ситуація: він здійняв гвалт та крик з того приводу, що у Кривому Розі погіршилися «постачання і забезпечення робітничого народу залізорудного краю продовольством». Особливо на фоні сусідніх Жовтих Вод, де добували уранову руду і ніби «в рази краще завозили продукти харчування». А скільки від Жовтих Вод до Тернівського району Кривого Рогу? Рукою подати! Уран же «таємно» добували і на рудниках Тернів! А бунтаря як наче не чули та чути не хотіли, але навзаєм негайно заходилися звинувачувати у тому, що «постійно прослуховує ворожі радіоголоси з-за «бугра» і поширює зміст їхніх передач у колективах, де працює, дозволяє це робити навіть на профспілкових зборах».

То чи треба дивуватися, що коли розпочався цілий судовий процес над «транспороносцем»-злочинцем, він свій вчинок на першотравневому параді пояснив ясно і дохідливо: «У такий спосіб я вирішив звернути увагу влади на те, що ні вона, ні профспілки не займаються інтересами і потребами робітників Кривбасу, серед яких велике невдоволення недостатнім забезпеченням міста м”ясними і молочними продуктами». І не побоявся докинути з викликом: «Бо ж скільки ще в нас слова та обіцянки Комуністичної партії розходитимуться з реальними ділами?!»

Але «цікаво», що судовий процес одначе завбачливо зробили зовсім не політичним: гучну кримінальну справу порушили за ч. 2 ст. 206 тодішнього Кримінального кодексу Української РСР – за злісне хуліганство тобто судили. Як неначе два негідники влаштували мордобій прямісінько на демонстрації радянських трудящих, однак не більше. «Фотографу» Крицького дали два роки відбування позбавлення волі у виправній трудовій колонії строгого режиму, а самому Крицькому три, але чомусь в колонії загального режиму. Інша річ, що три роки Едуарда Крицького розтягнулися на цілих дев”ять. За чотири дні до закінчення першого терміну ув”язнення його засудили ще на три роки за розповсюдження завідомо ніби неправдивих вигадок, які ганьбили суспільний в Радянському Союзі лад. Зокрема Едуард Олександрович нав’язував наклепи на комуністичну дійсність «і у бесідах з представниками адміністрації колонії навіть». А через рік Крицькому доточили ще п”ять літ, причому уже строгого режиму. Правда, на цей раз винятково «наче за злісне порушення режиму утримання у тюрмі».

Так що «демонстративний» криворізький бунтар 1980 року не скорився і не здався, не покаявся до кінця свого життя. На волю, до речі, він вийшов уже як радянський дисидент і суто політичний злочинець. Але фаталізм та «жарт» його долі полягав у тому, що дякуючи перебудові Горбачова буквально відразу був реабілітований. Таким чином страждав невинно, однак за правду-матінку та інтереси народу.