Це повинен знати кожен українець

За матеріалами інтернет-видань 19.10.2023 1211

Юрій МУШКЕТИК, письменник, Герой України, лавреат Шевченківської премії (1929 - 2019)

          Хто ми такі?
В історії народів є факти, які висвітлюють всю історію цих (і інших) народів, вщент спростовують брехні їхніх недоброзичливців, ці факти мають знати всі представники цього народу. І тоді правда стає на повен зріст.

Пара красномовних старих фото так званих «росіян» у лаптях і українців в народних строях демонструють, яка глибока різниця між цими народами

   Афера тисячоліття: лапотників-москалів пнуться перетворити на міфічних, не існуючих в природі росіян

   Факт перший. У Константинопольських (грецьких) хроніках є повідомлення, що за часів кесаря (імператора) Юстеніана до Константинополя приїздив князь Кий. З цього кілька вкрай важливих висновків: Кий не був, як за легендою, перевізником на Дніпрі (в чому сумнівався і автор “Повісті минулих літ” Нестор), а таки був князем; далі: теорія про те, що Русь постала від варягів, що київські князі варяги — теж вигадка. Її з усіх сил надимали й надимають московити, їм нехай би київські князі були з папуасів, аби не з місцевих, не з українців. І чи не основне: з грецького і давньоримського літочислення ми дізнаємося, що Юстеніан сів на престол 527 року.

   Про яких тут варягів могло йтися, якщо Олег приїхав до Києва в кінці IX століття і вбив київських князів Аскольда і Діра? Отже, руси вже згадуються і в грецьких, і в готських хроніках VI століття. Нині ж московити торочать про те, що москва веде свій родовід від Києва, від його початку. А москва згадується вперше 1147 року як мордовська “дєрєвня” Кучки; та й пізніші назви москва, Волга, Ока — мордовські. Що руси є руси, ми розуміємо й самі, адже Нестор-літописець вказує, що слов’яни прийшли з-за Дунаю, сіли і “називалися, як де сиділи”: древляни — ліс, нинішня Житомирщина, драговичі — Білорусь, сіверяни — Чернігівщина і, врешті, поляни, альбо Русь. Бо ж сиділи в міжріччі річок Рось, Роська, Росава, Роставиця.

   А нинішні росіяни жили на півночі, і Нестор багато разів застерігає, що то не були слов’яни, а мордовські племена чудь, мордва, голядь, весь та інші. Отже, росіяни не слов’яни, хоч скільки вони хочуть домазатися до слов’ян, висуваючи теорії слов’янофільства, панслов’янізму. Нестор свідчить, що то були дикуни, їли нечисте і мертвечину, не одружувались, а жили як звірі і т. ін. Не буду посилатися на свідчення батька всесвітньої історії Геродота, який, вказуючи на місце розташування нинішньої москви, писав, що там живуть андрофаги — людоїди. Вони в суті своїй не змінилися й досі, пожирають цілі народи. Про те саме говорить і найповажніший давньоримський історик Таціт, щоправда ні той, ні той на власні очі цього не бачили, а користувалися оповідями скіфів. Русь або воювала з цими племенами, або водила їх з собою на Константинополь.
   Звідки ж узялася московія (росія)? Я жодного разу не зустрічав посилання московитських учених на Нестора, вони обминають його, але тільки галасують: “Мы первые, мы основополагающие”. Галасують і все. Від давнини до нинішнього “русского міра” на чолі з їхнім нечистим верховним попом кирилом гундяєвим. А могли б уже навести з літопису хоч одну історію, і все б стало ясно. Нічого в тому немає соромливого. Переказую з “Повісті минулих літ” Нестора літописця один епізод. У Києві на великокнязівському престолі сидить князь Всеволод. У сусідньому Переяславі — Ігор. Вони борються між собою за великокнязівський стіл. Всеволод іде з військом у степи на половців. Ігор приїжджає в Київ і сідає на великокнязівський стіл. Повертається Всеволод з військом, половців він не зустрів, проганяє Ігоря, захоплює Переяслав, Ігоря кидає в поруб (темниця без вікон і дверей, з лядою зверху), а сам вирішує поквитатися з союзником Ігоря Новгород-Сіверським князем Святославом. Іде на Новгород-Сіверський раз і вдруге, але взяти його не може. Тоді збирає величезне військо — братів, племінників, і йде знову.

   У Новгороді-Сіверському збирається віче: гридники-мечники, тобто воїни, вони кажуть Святославу: “Князю, ми служили тобі вірою і правдою, але тепер несила наша. Нас поб’ють, і лихо буде нашим жінкам і дітям. Йди в ліс. З тобою піде й частина війська. А Всеволод тоді помилує нас”. І Святослав пішов. З ним пішла майже половина мечників, половина смердів і половина половців (у Святослава було велике половецьке військо, інша половина втекла у степи). Йдуть вони довго на північний схід, хащами, лісами, і наштовхуються вони на плем’я голядь. Стається битва. Перемагають руси. Святослав ставить городець і два городці для синів. Тут тепер його вотчина, пізніше — князівство. І хто тепер ці люди? Вони перемішалися: руси, голядь, половці. Руси перемогли, тепер правлять вони, їхні закони, їхні порядки. І я кажу, що їх всіх уже можна називати русами, тим більше, що їхній князь був рус. Ось так виникла і Суздаль, і князь там теж був руський — Юрій Долгорукий, син Володимира Мономаха.

   Але те, що на території нинішньої москви, Суздалі, Володимира жили руси — брехня. Це підла погодінська неправда. В усій російській історії, в усьому суспільному, культурному, духовному житті чути стукіт копит татарських конів і крик “ура” (загибель).
   А знаменита Куликовська битва, про яку написано десятки монографій, романів, поставлено фільми, яку пропагують від перших класів школи: мовляв, московські дружини перемогли орду Мамая і назавжди звільнилися від монголо-татарського іга. Є дві правди про ту битву: одна — що її ніколи не було, а в тому ж 1390 році була битва між ханом Золотої Орди Тохтамишем та іншим східним деспотом Тімуром Тамерланом. У війську Тохтамиша були і московська, суздальська і володимирська дружини, Тохтамиш був розбитий і втікав, а з ним і ті дружини. А друга — що то була битва монголів із монголами, які на той час достатньо розділилися і вели з собою різні народи. Перемогу принесла Волинська важка кіннота, а “великий” Дмитрій Донской, переодягнувшись на початку битви в одяг простого воїна, сховався в кущах і не вилазив звідти до кінця битва. Про це пишуть багато авторів, зокрема Володимир Білінський. А в москві ще сто років стояв монгольський бовван (ідол) і московити ходили вклонятися йому, приносячи жертви.
   московія в той час входила до складу монголо-татарії як її державне тіло. За ярликами хана правили московією монгольські баскаки. В Золотій Орді призначали і єпископів на московію. З воловими ярмами на шиї московські князі повзли на колінах до ханів по ярлики. І все життя, весь монгольський уклад перейняли московити. А те, що кияни покинули Київ і сіли на землі нинішньої московщини, — чиста вигадка. Це що, їм по радіо чи по телевізору веліли?
   московський археолог, академік граф Уваров перекопав на московщині близько десяти тисяч могил, щоб довести, що в IX—XII століттях там жили руси, і не знайшов жодного руського поховання, тільки мордовські. І як чесний вчений, опублікував про це книгу, яку московський уряд наказав знищити. Лишилося шість примірників. А Київ у X—XІІ століттях, як свідчать іноземці, був культурнішим і значнішим центром, чим Париж і Лондон. (Павло Штепа “Московство”). Ольга, Святослав, Володимир були великими князями, тобто королями.
   Назву Русь московити вкрали в українців. Подивимося на тогочасні європейські карти. Там скрізь московія-моксель. Читачу, ти зможеш у великих бібліотеках узяти книгу французького інженера Боплана, написану і вперше видану 1652 року, який побудував фортецю Кодак, ось її назва: “Опис України від кордонів Московії до кордонів Трансільванії” (Угорщини). І карта при ній. Та інші карти європейців.
Україна була внутрішньою назвою, а по-європейському — Русь. І згадується також давно, так, у літописах написано, що 1187 року помер переяславський князь Володимир Глібович, “і вся Україна за ним много потужила”.

   Назву росія увів 1721 року петро I, наказавши називати чудь і мерю Ррсією. А тепер московити шкилюють, що Україна, мовляв, окраїна росії, якої в помині не існувало. Тоді й Польща окраїна: “Польський край, чудесний край”. І сама росія “Что ищет он (парус) в краю далеком, что потерял в краю родном”. Так це теж окраїна? Україна — це край, держава, батьківщина. Скоріше можна сказати, що якщо Україна це край, то це самий край Європи, остання цитадель цивілізації, за яким починаються дикі монголо-татарські землі.

   Знаменитий святий Олександр Невський був зведеним братом Батия, а син Батия Сартак — кровним братом сина Невського; Олександр Невський на чолі монгольського війська вщент зруйнував свій рідний Новгород, а в уславленій битві з німецькими лицарями було… 93 лицарі. Справжнє прізвище “собіратєля руських зємєль” Івана Калити — Калга і ця тасьма простягнулася у віки: Тургєнєв, Лев Толстой, Карамзін (Кара-Мурза), монголи-татари. І звички. Уклад життя у московитів наполовину монголо-татарського. І далі московія лишалася дикою, нецивілізованою державою. московити почали друкувати книги на 160 років пізніше, ніж українці. Першим російським печатником був В. Гатон, другим — Іван Федорович. Першого москалі втопили, другий втік в Україну.
   1652 року з Києва до москви приїхав академіст Києво-Могилянки Єпифаній Словенецький, з ним приїхало тридцять академістів і вони переклали з грецьких оригіналів Псалтир, Октоїх, Євангеліє, і низку світських книг, аж до “Житія Олександра Македонського”, бо писані й переписані од руки неграмотними дячками церковні книги не тільки миряни не розуміли, що їм читають, а й самі священики, далі звідси ж приїжджає Симеон Полоцький і привозить віршування (силабо-тонічну систему), а за ним і Феофан Прокопович і Степан Яворський привозять драму, упорядковують церковну систему, навчають царських та боярських дітей.
   У віддяку московити нищать українську культуру, скільки спалено українських книг, зокрема і Євангелій українською мовою, скільки не допущено до друку, скільки царських указів про заборону української мови, скільки замучених українських просвітителів, учених аж до сьогодні. Нічим не зміряти заподіяної Україні кривди московськими упирями.
   І ще одна кардинальна проблема потребує роз’яснення. Мова. московити навіжено галасують, що російська мова “вєлікій, могучій і свободний русскій язик”. Вона, мовляв, є продовженням руської мови, а українська мова є зіпсованим російським діалектом. Так-от, насамперед варто послатися на видатного московського історика Карамзіна, автора дванадцятитомної “Історії государства Российского”. Коли його запитали: “На каком языке разговаривала Киевская Русь”, він відповів: “На том, на котором сейчас разговаривают малороссы”. Тобто, українською мовою.

   Те саме сказав інший великий російський історик Ключевський. Це було вже в ХIX столітті. Та зрозуміло й так, інакше бути не могло, варто тільки поміркувати, якщо руси були відомі уже в XI столітті, то якоюсь мовою вони ж розмовляли. Ще ж не було церковно-слов’янської мови. З літописів відомо, що три слов’янські князі (один із них руський — Ростислав) звернулися до Візантійського (Константинопольського) кесаря Михайла, кажучи йому, що, мовляв, у нас, слов’ян, дуже багато людей прийняло християнство, а Службу Божу, проповіді і все інше читають чужою їм грецькою мовою. Як зробити, щоб люди зрозуміли Слово Боже? Але деякі радники Михайла заперечили, що Слово Боже можна проповідувати тільки тією мовою, якою було написано на хресті, на якому був розп’ятий Ісус Христос. На хресті було написано: “Ісус Назарей, цар Іудейський”. А написано трьома мовами: іудейською, грецькою та латиною.

   На цьому Михайло не зупинився, а звернувся до Папи Римського. Як бути? А Папа розкрив Євангеліє і прочитав: “Кожен народ славить Бога своєю мовою”. Тоді Михайлу порадили, що в болгарському містечку Салуні (Болгарія під Візантією) живе дуже мудрий чоловік Лев, а у нього такі ж розумні сини Кирило і Мефодій, поклич їх. Михайло покликав їх і поручив скласти слов’янську граматику. Вони погодилися. Кирило склав алфавіт — кирилицю, якою незабаром замінили глаголицю. Кілька графіті кирилицею є в Київському Софійському соборі, а Мефодій переклав Октоїх, Псалтир, а потім, разом з Кирилом, переклали і Євангеліє.

   Що то була за мова, що то була за граматика? Кирило у 800 році був у Херсонесі і читав Псалтир і Євангеліє давньоукраїнською мовою. Дещо він взяв і звідтіля. Отже, це була болгарська, давньоукраїнська мова, церковнослав’янська мова. Брав для свого алфавіту Кирило й готські літери. Ми достеменно знаємо, що цією мовою правили службу Божу, а потім почали писати всілякі документи: договори тощо. Ось як вони звучать: “Бисть человек послан от Бога і Бог беаше слово, і слово беаше от Бога, се бо ісконі нічтоже не бисть. А ежелі бисть, мір в том светится і тьма его не обисть”. Малозрозуміло, на ній віки правили Службу Божу і по деяких російських церквах правлять і нині. Вона накладається на живу мову народу.
   І ось Русь почала завойовувати чудь, мерю, голядь і інших. Як і у всьому світі, попереду з військом ішли місіонери. Ось вони й прищеплювали Слово Боже цією мовою. А жива мова в Україні залишалась українською. Церковнослов’янська розповзалась по діалектах, так, наприклад, церковнослов’янське “єри” (ъ) у в’ятичів і у московітів читалися як “о”: “конь”, “вол”, у киян, галичан — як “і”: “кінь”, “віл”. На Брянщині, півночі Чернігівщини, в Білорусі, як дифтонг — “куінь”, “вуіл”, “куонь”. Як мовиться там і нині. російська ж мова в своєму становленні пройшла низку етапів. Спочатку був монголо-татарський вплив і в ній було багато монгольських і татарських слів, потім російська мова зазнала величезного німецького впливу (при петрі I панувало онімечення мови), далі — офранцуження.

   Відомо, що в російській мові немає жодного... російського слова! Про це розповідав видатний російський мово­знавець Сергій Маслов. Він переконливо довів це на прикладах із російських словників. Небагато й в українській мові українських слів, це переважно слова періоду козаччини — куліш, тетеря, соломаха, галушки, борщ, паляниця тощо. До всього цього, до правди, доводиться добиратися через московські барикади-хащі. Бо ж майже всі джерела знищили, палили Євангелії та Псалтирі, написані та надруковані українською мовою, або хоча б українським шрифтом, нищили усі українські словники, граматики (“Учительне Євангеліє” Кирила Ставровецького, словники Памви Беринди, Зизанія, Мілетія Смотрицького, Г. Копистенського і безліч інших). А також усе, що стосувалося української історії.
   московія написала свою, сфальсифіковану історію, по якій я ще вчився і в школі, і у виші. катерина ІІ скликала спеціальну комісію під керівництвом графа Мусіна-Пушкіна і особистим наглядом самої катерини. Насамперед з монастирів усієї імперії звезли літописи — більше ста — і всі спалили. Залишили два — Лаврентіївський та Іпатіївський, над ними заходилися “працювати” — підтирали, змінювали, виривали сторінки й замість них вставляли інші. Оцей “створений” літопис і оголосили єдино справжнім. Він відкривав “русскую летопись” (по-українськи Літопис Руський). “Літопис Руський”, який складається з трьох частин: “Літопису временних літ” Нестора-літописця, “Київського літопису” і “Галицько-Волинського літопису”, написаний Нестором у Києво-Печерській Лаврі, а переписаний ігуменом Видубецького Київського Свято-Миколаївського монастиря Сильвестром у першій половині XV століття, з якого і скопійовані всі подальші літописи. “Літопис Руський” перекладений всіма мовами світу, лежав під московською п’ятою Білодідівського інституту мовознавства. Поки його одноосібно не переклав і прокоментував учений Лео­нід Махновець, а ми, редколегія історичних праць видавництва “Дніпро”, не наполягли й видали його. Слава Богу, хоч це є.

   І закликаю усіх свідомих українців читати його. Там усе зрозуміло. Переважно і я користувався ним. Про літопис, а основне, нашу історію, переконливо, широко, аргументовано пише Володимир Білінський у тритомнику “Москва Моксель”, а також Микола Воротиленко з Канади у книзі “Заповіт Петра І. Голодомор”. Читайте ці книги, вони просвітять вас.
   І думаю, давно час нашому Інституту історії України написати аргументовані, багатотиражні, доступні усім книги-брошури про нашу історію. Дати рішучу справедливу відсіч усій тій московській маячні, яка брудною гнилою річкою рине на наші чисті береги.

   "Слово Просвіти".


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ