«ВЕЛИКЕ КРАДІВНИЦТВО»: ЯК ЦЕ РОБИТЬСЯ? (Закінчення)

                                2. ЯК ТОБІ НЕ ДОКОРЯТИ, КИЄВІ МІЙ

Не можу зараз не згадати давній-давній випадок, зразка ще перших літ незалежності України і її роздержавлення. Це коли на Дніпропетровщині було призначено «губернатором»-представником президента нині «легендарного» уже Павла Лазаренка. Якось Павло Іванович мені і редактору обласної газети Володимиру Кузьмінецькому призначив зустріч ледве не на 18 годину вечора. Ми приходимо, а у приймальні нам говорять: «Почекайте, за десять хвилин Лазаренко буде – він уже прилетів літаком з Києва». Дійсно не минуло й десяти хвилин, як Павло Іванович майже забіг у приймальню в супроводі свого прес-секретаря Михайла Голишева. І відразу покликав нас за собою у свій кабінет. Далі вірте чи не вірте, а я слово честі кажу правду. Не сідаючи у крісло, Павло Іванович заходив туди-сюди навколо столу і несподіваний для нас виголосив короткий монолог.

-Боже мій, хлопці, якби ви знали, що твориться нині у Києві, - ледве не вигукнув. – Україну у всіх галузях і весь її багатющий потенціал роздирають, розтягують на шматки. Один поперед одного там товпляться до невичерпного корита, штовхаються між собою, майже б”ються,  бо мов з цепка зірвалися…

          На мить глянувши на нас, на наші мабуть здивовані обличчя, вніс ясність:

-Розкрадають і розкрадуть оптом та в роздріб як ті шакали.  – І осікся, все одно, що прикусив язика. Сів за стіл, видихнув і тихо нарешті спитав, що преса від нього то хоче почути.

Сьогодні ж з великим сумом я можу запевнити, що головне від нього ми тоді виявляється уже були почули. Тільки чи то романтики, чи наївні не вірили своїм вухам. Не хотіли і навіть не могли ще і вірити, і уявляти та передбачати, що буде далі. Хіба могли газетярі, одухотворені тоді «свіжим вітром перемін» та оздоровчою для застояного суспільства «епохою гласності», спрогнозувати щось неймовірне. А саме що столиця-центр, всі її пагорби і стануть  прикладом, а то й наукою, як всюди і на кожному кроці що «погано лежить» грабувати та навіжено тягти собі?! І ця «перевага» від найвищих до найнижчих кабінетів триває там досі. Більше того, сьогодні сягнула жахливих і майже незворотніх згубних для держави меж.

Ось випадок, який дістав розголос, коли я уже почав працювати над цим матеріалом. На шахрайстві спіймали колишнього ну дуже високого посадовця Агенції з оборонних закупівель Віталія Черненка. Чи може бути щось підліше й потворніше, по суті на грані зради і нанесення державі шкоди  під час воєнного стану? Отож! Черненко зазіхнув за попередніми відомостями  слідства на 700 тисяч доларів. Взявся «залагоджувати» справу таким же, як він, корупціонерам у правоохоронних органах, у яких раніше… працював і тому ясна річ мав там… «надійних колег». Хіба не світиться наскрізь «схема» свідомого крадівництва?

Або відразу ще одна свіжа неприємність: підозру у злодіянні оголошено  трьом одним махом, не інакше як «за компанію», високопосадовцям у тому ж таки Києві. Аби в позаминулий опалювальний сезон не виникало проблем з постачанням населення теплом, Кабмін наказував «Укрвугіллю» відвантажити негайно достатню кількість енергетичного палива «Центренерго». Виділивши для цього необхідну суму. Та колишній замісник міністра енергетики  Максим Немчинов разом з одним колишнім нардепом, а на час змови власником уже приватної компанії Володимиром Вечірком «переконали» охоче зговірливого директора «Укрвугілля» Михайла Волошина, наче краще буде паливо спочатку звісно народного депутата. В результаті змовники розжилися «на трьох» 20 мільйонами, а «Центренерго», рятуючи «операцію»-оборудку, яка затяглася, вимушено купляло тим часом паливо «на стороні», переплативши при цьому 12 мільйонів гривень.

От і скажіть на милість, чом дійсно не повчальний «досвід» для ділків на місцях? Як от у Просяній на Дніпропетровщині, де свого часу діяв найбільший в Європі збагачувальний каоліновий комбінат. Його каолінова глина належить до корисних копалин загальнодержавного значення. Але розробка покладів ще в 2016 році була призупинена, а в 2017 і припинена назовсім. Перечекавши «не кращі часи», знайшовся ніби несподівано організатор, два виконавці та ще один посібник-«консультант», які в купі і дружно налагодили видобуток. Наче з тією метою, щоби «не бити обличчям в грязюку перед Європою». Позаяк на виду у всіх налагодили постачання каолінової продукції в… Євросоюз. І встигли відправити туди її за висновком Київського НДІ судових експертиз, зробленого на запит Держслужби стратегічних розслідувань, мало не на 400 з лишком мільйонів. Покищо достеменно не з”ясовано правда, як це фігурантам справи вдавалося майже неприховано коїти. За принципом «не спіймані – не злодії»? Як на нас, насправді не варто думати та гадати і тим паче сумніватися, що за «схемою», коли при бажанні виявлять і інших «вуха, які приховано, але десь стриміли». Інакше за нинішніми «практиками» не буває.

І отак з самісіньких вершин до самісіньких низин щодня грабується наша Україна і весь її народ. До останньої далекої чи глибинної громади якщо хочете знати. В масштабах Дніпропетровщини скажімо мало хто й знає про існування майже на її околиці Грушівської ОТГ. А вона хоч і не числиться прифронтовою, та межує відразу з трьома іншими, котрі день і ніч обстрілюються окупантами. Під її боком нікопольські громади, де повітряні тривоги дійсно лунають без припину. А там мешкають люди – то що їм зараз не дає спокою? Перш за все виявляється відсутність загалом та у ліцеї зокрема для дітей надійного укриття. З тієї причини, що за свідченням Prozorro маловідоме тут ПП «Інтеб-К» ще торік наче переобладнало покинутий напіврозвалений підвал на сяке-таке сховище від ворожих снарядів і бомб. На ділі підвал як був підвалом, так і залишається – з цього приводу місцеве населення навіть пожалілося в ГО «Люстраційна антикорупційна Рада Придніпров’я». Та мерщій вислала у Грушівку десант журналістів. А їм очільники громади… не дозволили оглянути «збудоване» укриття. З якої причини, пояснювати не стали, але «зась і баста» - горою стали на захист «новобудови». Бо ж показувати нічого було, от і «тримали оборону» три години. Поки не появився поліцейський офіцер громади Євген Солянко та, позичивши очей у Сірка, сумління невідь і в кого, збрехав, ніби Грушівку щойно зарахували до прифронтових, тому «такий об”єкт розсекреченню не підлягає». Журналісти звісно подали заяву про перешкоджання їхній законній діяльності, та що з того – досі ні укриття у Грушівці немає, ні реакції від правоохоронців на сигнал журналістів.

Та є ще одна «прикрість», котра хвилює тамтешніх селян – відсутність постійної подачі питної води. Причина - після руйнації Каховського моря і сюди не стало звідки «качати та наповнювати водопровідну мережу». Щоб якомога швидше вирішити проблему, держава виділила кошти, а очільники громади створили комунальне підприємство «Патріот» ,яке незабаром і дістало змогу «по новому запустити місцеві водогони».

-І запустило, - говорять мешканці Грушівки, - тільки подавали ними воду спершу не частіш, ніж раз на тиждень, а нині і раз у місяць уже не подають…

Як гадаєте – чому? «А тому, -пояснюють люди , що «вождям» ОТГ разом з директором, бухгалтерією і контролерами псевдо-«Патріота» вигідніше поїти народ привозною водою – для цього вони й закупили «парк» автоводовозів. Правили з людей по 140 гривень за куб, та незабаром «ціну довелося збільшити». Позаяк подорожчало пальне і постійні перебої з електроенергією. Тут мовляв «не до жиру, а щоб вижити». Насправді щоб їм вижити – ні, не селянському люду. Бо навіть коли у сусідньому селі Мар”янці благодійники з Чехії пробили свердловину артезіанської води, і їх посланець появився також в Грушівці та запропонував і їй послуги на цей рахунок, у сільраді відмовилися. Нам не треба, замахали руками, бо навіщо ж ми… закупляли автоцистерни? Не ймете віри, що саме так, а не інакше загукали з переляку? А це правда. Як тут не докинути, що сучасна українська правда!

І ЦЕ ДУЖЕ переконливо, аж волаючи криком «Рятуйте Україну, бо уже сьогодні пізно це робити!», підтверджує історія, котрою ми завершуємо свою публікацію. Оскільки вона остаточно розставляє усі крапки над «і». І не дає ніякої надіє сумніватися в тому, що «Велике крадівництво» у нас сягнуло зараз дійсно величезних, а якщо хочете, то і катастрофічних масштабів. Це з одного боку. А з іншого історія, якою рішили поставити ми крапку, свідчить і значно страшніше. Те також, що існуючі «схеми» безпрецедентного пограбування України очолює і «курирує» нинішня влада. Очолюють і навіть організовують чи бодай вітають та прикривають і пильнують усі разом та в роздріб державні мужі, котрі сидять у високих київських кабінетах Офісу Президента, Кабінету Міністрів та окремо взятих міністерств, тієї ж Верховної Ради і численних наразі майже бездіяльних правоохоронних органах.

А історія наступна: у Кривому Розі на Дніпропетровщині кільканадцять уже років існує багатопрофільна лікарня-гігант, яку в народі раніше називали «тисячницею» (бо ніби,  уявіть собі, розрахована на тисячу відвідувачів в день), але тепер за велінням зверху перекваліфікували мало не в інститут. Так це чи інакше, та зараз річ про те, що лікарню цю вирішили навіть не ремонтувати, а реконструювати. І на це за підрахунками проектантів знадобиться дуже велика сума – 1 мільярд 300 мільйонів гривень. Як для воюючої країни і непосильна, і невчасна, недоречна погодьтеся зараз. Однак Кабмін її уже і виділив. Про що узнаємо з повідомлення НАБУ – Національного тобто антикорупційного бюро України. Чому саме воно поспішило оповістити таку от новину? Та тому, що на думку слідчих кошти не скільки виділені, стільки «підігнані» сумнозвісному ідеологу «Великого будівництва» в масштабах не тільки Дніпропетровської області, але і всієї України Юрію Голику. Далі нагадується, що Голик «з цих питань» лишається радником Офісу Президента, незважаючи на те, що разом з колишнім главою ОДА Валентином Резніченком «лишається і підозрюваним у резонансній корупційній справі, яка продовжується розслідуватися». І чи не головне: тендер на реконструкцію лікарні у Кривому Розі встигла уже й виграти компанія «Стройінвест», яка «проходить у дніпропетровському провадженні». А у телефоні Голика слідчі НАБУ виявили «листування електронною поштою з Денисом Островським, лідером «Стройінвесту», яке дає ясно зрозуміти, що до перемоги останнього в тендері прямим чином має відношення Ю. Голик».

Одразу і першим на своїй сторінці в ФБ відгукнувся військовий експерт Юрій Бутусов. Цитуємо дослівно: «Виникає питання, чому уряд укладає угоду з компанією, яка є фігурантом кримінальної справи? Хіба не зрозуміло, що це дискримінація держави, і що це бачать наші іноземні партнери, котрі дають нам дотації, а також громадяни України, котрі платять податки! Це не просто плюють на свою відповідальність – це підтримують та заохочують «Велике крадівництво», неприховано демонструють власну зацікавленість ним».

А далі Бутусов пише ось що: на фронті у ворога «неймовірна перевага у дронах, а наші Міноборони і Мінцифри Збройним Силам не постачають навіть Мавіками та Аутели». Їх, як повідомляють з полів битв захисники України, «не вистачає навіть на розвідку». Про те, «щоб бомбардувати окупантів гранатами з дронів,  і мови зараз не йде». І це тоді, коли волею київських верхів з місцевих бюджетів забрали понад 40 мільярдів податків на доходи фізичних осіб якраз «щоби забезпечити війська дронами». Натомість за свідченням Юрія Бутусова «забезпечення не сталося, воно не покращилося, а навпаки вкрай погіршало». Хоч треба ж було ніби чекати покращення. А одного мільярда триста тисяч гривень, виділених на реконструкцію лікарні в Кривому Розі, вистачило б на 13 тисяч рятівних безпілотників, які перекривали б мінімум двомісячні потреби українських військ.

Ні, військовий експерт Юрій Бутусов ні в якому разі не проти оновлення лікарні у залізорудному краї. Рятувати здоров’я та життя його трударів надто важливо. Але хіба рятувати життя та здоров”я тих, хто гине і дістає рани на війні, сьогодні менш важливо? А якщо зараз величезна сума виділяється, пише Бутусов, «спійманим на корупційних злодіяннях ідеологу не скільки «Великого будівництва», стільки «Великого крадівництва» пану Голику і його «підручній» компанії «Стройінвест» на задіяння схеми, яка буде забезпечувати хабарями і «відкатами» керівників Кабміну та Офісу Президента, то це той випадок, коли реконструкцію запускають саме з цією метою» - невже, докинемо ми від себе, це не ясно? Хіба великий-великий це секрет у даному разі для геть невеликої наверху компанії? Та давно ніяка не державна таємниця, а українська трагедія це відразу на злеті віками вистражданої незалежності.

                                                                      Микола НЕЧИПОРЕНКО.