З любов'ю про проліску
За матеріалами інтернет-видань
01.04.2025
204
Пам'ять про дитинство, як старий альбом з фотографіями – деякі потьм'яніли, деякі пожовкли, а деякі зовсім десь поділись. Тільки пусті паперові кутнички та краплі клею на сторінках. Але деякі лишились такими ж чіткими, як нові. Тільки немає на них слідів ніяких фотошопів, пейджмекерів чи іншого рукоблуддя. На них неприкрашені факти його Величності Життя.
Автор: Олександр Стецько, селища Вишневе, П'ятихатщині, публікація часопису "Свята справа-ХХІ", редактор Петро Чегорка, сторінка ФБ.
Найбільше в пам'яті моїй дитячій чомусь зміни пір року лишились. Особливо прихід зими і весни. Вже в лютому в альбомах для малювання за допомогою наслиненого олівця пробивалась зелена трава, та розквітали проліски кольору найсильнішого неба. А в гранчаку, на вікні, розпускались гілочки верболозу та чорної смородини, наче магічні атрибути для закликання весни.
Не знаю, як у кого, у кожного, мабуть, по-своєму, але мене завжди напровесні непокоїло кілька питань: чи зацвітуть проліски до 8 березня, чи свисне «гаврах» на Явдоху, чи не взіваю я перші підсніжники і чи пустять мене по проліски самого. І яке ж то було щастя, коли ввечері відчинялись двері, заходив батько після роботи в хату, а в міцних натружених руках сільського тракториста був не гостинець від зайчика, а букетик справжніх пролісків! На коротеньких ніжках, які ледве трималися в неглибокій склянці, з салатовими листочками, блакитними дзвониками квіточок із запахом справжньої весни.
Цей запах змушував серце калататися, подих перехоплювало, а мрії линули у далекі світи – аж у «Стінки» (так називали ми байрак за селом) чи на Рибалову балку, чи ще куди-небудь у незвідані далі. Повертаюсь із друзями додому, з подорожі в балку. В кишенях скарби: грудочка зеленого моху, кольорове скельце, складний ніж, свисток з кленової гілки, німецький і «наш» патрони, пір'їна з лебедя, хвіст лисиці, який чомусь лежав без діла на пагорбі. В одній руці палиця – від вовків та хорів відбиватись, а в другій букетик пролісків, що аж очі вбирає своїм кольором. А в очах тих дитячих – радість і в очах тих дитячих – щастя.
Помітив уже давно, що з появою знань притупляються почуття. Тепер я знаю, що проліска сибірська - рослина з родини Лілейних має скільки-то доль оцвітини і ланцетні листки з паралельним жилкуванням. І цвітуть вони недовго, бо ефемероїди, а більшу частину року проводять під землею в стадії цибулини. А тоді, в дитинстві, це була проліска, яка разом з крокусами-підсніжниками-просирениками та ще шпаками, жайворонками, журавлями віщувала прихід весни. Яка була символом міцності, витривалості, незламності, але водночас і ніжності та беззахисності.
Пройшло багато років… Немає «Стінків» – поглинув відвал кар'єра, і батька немає – пішов у вічність, але є пам'ять і є проліски. Так само, як і багато років тому, вони пробиваються з-під снігу по гайках, в балках і перелісках, по старих садках і квітниках біля селянських хат. Пробиваються, щоб сповістити про прихід весни, про те, що наступило нове коло в коловороті життя….
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ