Думки перед виїздом на «нуль», - Маруся Звіробій

Заходиш відволіктись в соцмережу, читаєш новини... і розумієш, що ти, дівчинко, можеш втратити життя, ЩОБ:

1. Якісь накачані бики вільно мутузили військових;

2. Якісь свинячі рила в Верховній Раді вільно розкрадали мільярди;

3. Якісь "чоловіки" публічно просторікували про законність ухилянства, щоб потім спокійно повернутись до України, влитої нашою, таких же простих людей, кров'ю.

4. Винники могли грошиків заробити, відкупившись від служби волонтерством.

5. В цивільному одязі почуватись серед людей спокійніше, аніж у формі, бо тебе виставлять з ресторанів, щоб не смущав присутніх.

6. Якісь малолєтки знімали в тікток веселі танці, біля меморіальних дошок загиблих українців...

7. Судді продовжували ростити свою недоторкану касту і з поважним виглядом хазяїна життя судити нас.

...цей список загалом безкінечний і включає тисячі варіантів несправедливості по відношенню до мого життя і мого громадянського вибору. Благодатна база для роспропаганди, яка намагається збити українців зі шляху боротьби. Небезуспішно.

   Коли дивишся новини, розумієш, що цей увесь безпрєдєл може собі себе дозволити, бо ми його захищаємо від фронту. Але вилка засади в тому, що один крок назад і не буде ні їх, ні нас. Так вибудували наш світ. Такий нам лишили вибір без вибору.

   Але я маю ще і власний світ, із власними маленькими цінностями, за який готова стояти. Я все ж поїду, бо діти сидять у підвалах і радіють не тому, що будуть бавитись на природі на вихідні, а тому, що в школі побудували сучасне бомбосховище.

   Я поїду, бо мама хоче спокійно варити борщ на своїй кухні і сапати троянди на свому городі, без шахедів, без уламків і ракет.

   Поїду, бо вже моя дитина вільно говорить не про те, ким хоче стати, а про перспективу загибелі, тому що бачить її так близько і чує "плине кача" в нашому селищі, коли знову везуть додому героя на щиті.

   Я поїду, бо пам'ятаю життя при комуністах, а потім на моїх очах, як Фенікс з попелу, виникла надзвичайно вільна держава, де можна було розвиватись, відстоювати права і дихати. Вона з диким скреготом виповзала з-під металевих гострих пазурів кривавої імперії, розквітла, як квіточка з-під асфальту і ВОНА МЕНІ СПОДОБАЛАСЬ! А я, оскільки квіточки люблю дуже, за квіточку можу на німецький хрест порвати, може навіть на британський.

   І найголовніше, це моя власна БАЗА - я поїду, бо не збираюся озиратись на тисячі пі...в. Я буду людиною до кінця, навіть, якщо лишусь в тому одна. І буду щаслива мати може й небагато, але СПРАВЖНІХ братів поруч.

   Я поїду, щоб в нас було майбутнє. Ну, а це не так вже і мало.