Храм Святого Духа, відроджений із небуття

Святослав ЖОЛУДЬ   (Чернігівська область)

Храм Святого Духа в Івангороді Ічнянської громади стоїть у центрі села, як давня кам’яна згадка івангородцям про те, хто вони і звідки. Збудований у козацькому бароковому стилі, занедбаний і майже зруйнований більшовиками, а нині відроджений небайдужими земляками. Історія цієї церкви справді надихає, бо, здається, нині вона набуває ще більшої ошатності, а унікальні розписи та архітектурні рішення тільки підтверджують її вагомість.

ДИВЛЯЧИСЬ на цей храм сьогодні, ніколи б не подумав, що йому 200 років, адже такій прекрасній збереженості позаздрить більшість пам’яток архітектури. Втім, іще якихось 5-6 років те, що стояло на цьому місці, мало нагадувало церкву — швидше, руїни. Як і майже всюди, комуністи зробили з Дому Господнього напівзруйновану споруду, де були лише голі стіни та дірявий дах. Ніщо не мало нагадувати нащадкам козаків про їхнє коріння й прабатьківську віру. Старожили розповідають, що остаточного занепаду споруда зазнала у 60-х роках, коли приміщення церкви використовували для розміщення дизельних генераторів, що давали освітлення. У такому стані церква простояла до 2018 року, доки доки не знайшлися меценати, які надали кошти на її відбудову.

Головним архітектором реконструкції став архітектор Камо Месропов із Дніпра. Він досвідчений будівельник і архітектор із реставрацій, але з таким об’єктом, як руїни Святодухівської церкви, йому довелося мати справу вперше. Мабуть, подібний звіт властивий і духовній сутності тих умільців, котрі виготовляли куполи і хрести на Святодухівський храм, — будівельнику з Лебедина Сумської області Сергію Голубу та його синам Віталію і Юрію. Після роботи цих майстрів храм ніби відродився з небуття, а разом із ним почав оживати дух Івангорода. Втім, це була лише частина шляху. Справжня краса і величність храму Духа Святого розкривається всередині. Мало де на Чернігівщині можна побачити такого рівня майстерні розписи. Вражає своєю близькістю до тутешнього хліборобського краю зображення Божої Матері Спорительниці хлібів, що ніби розкинула свій покров над іще не довершеними воротами вівтаря. У їхньому верхів’ї — пшеничне поле, реліктові сосни та петриківські маки, що додають цій іконі особливої автентичності.

Розписами храму займаються професійні майстри. А головного художника звати Любомир Жадан. Він працює олійними фарбами, які є довговічними і мають природний пігмент, завдяки чому фарби не просто сохнуть, а кам’яніють. За словами настоятеля Свято-Духівського храму отця Андрія (Танюка), всі зображення виконані у грецькому стилі, в правильних кольорах та канонах. Навіть петриківська квітка вписується в ці канони. А надихнуло митця на таку творчість знайомство з мальовничими івангородськими просторами.

Кожна картина в Івангородському храмі — це витвір мистецтва. Рідко якому митцю під силу намалювати з таким нат­х­ненням та емоційністю Нагірну Проповідь. Є в церкві і настінні ікони Святих Лаврентія та Феодосія Чернігівського, Антонія Печерського — вони справді неперевершені. Залишається нерозгаданим, як буде розписано іконостас. Багатий каркас для нього вже зведено, але ж яким буде кінцевий вигляд?

«Іконостас буде багатокомпонентний, — відкриває завісу настоятель храму. — На ньому є матеріали з дуба та граба, є набори фанерних листів для виконання надскладних елементів із різьби».

Тобто не лише художники довершуватимуть інтер’єр святині, а й знані майстри по дереву.

«Люди, які беруться до такої роботи, — це люди натхненні», — переконаний отець Андрій.

А ще йому імпонує те, що все роблять якісно та в стислі терміни. Два роки для розмалювання храму — це не час, але та духовна суть, яку несуть розписи, на століття, вона для нащадків. І добре, коли є такі люди, що не тільки не забувають власного коріння, а й у єднанні та вірі вертають до витоків своїх земляків.