Необхідна маса дальних дронів і дієздатне Командування

   У мережі точиться гостра дискусія серед здебільшого диванних спеціалістів, на тему: чому в нас немає своїх "шахедів"?

   Відповідь на це запитання проста й очевидна: тому ж, чому немає досі фортифікаційних укріплень на фронті, немає оборонної промисловості, немає справедливого механізму мобілізації/демобілізації, немає своїх Маннергейма та Ейзенхауера.

    Тому що недалекі люди у нас заправляють усюди, зокрема й визначають розвиток безпілотної галузі, вигадують відсутню тактику застосування безпілотників, визначають стратегію безпілотних атак... А якщо додати ще й той факт, що люди ці жадібні, то ситуація взагалі паскудна.

Не можу погодитися з тим, що ніхто не знає точно, яким має бути наш "шахед". Нічого в ньому нового немає. Дрон-камікадзе великої дальності — це не винахід іранських інженерів, це варіант літака-снаряда, концепція якого відома з Першої світової війни й знайшла широке застосування в роки Другої світової війни — німецькі "літаючі бомби" "Фау-1" виготовлялися і застосовувалися десятками тисяч.

Читайте також: Нам потрібні не дорогезні БПЛА, а літаючі "автомати Калашникова"

   Саме масове застосування "шахедів", а не тип планера, марка двигуна, бортова апаратура, CRPA-антена і потужність бойової частини визначають успіх його застосування. Ми можемо зі зграї в 50 дронів збити 48, але 2, що долетіли, нароблять біди, і ті, які ми збили, забирають масу ресурсів у системи ППО, виснажують її, роблять небоєздатною...

     У нас є свої "шахеди" - розрекламовані дорогі моделі й майже невідомі дешеві. Тут ситуація, як у бізнесі: хочеш продавати дорого — давай рекламу. Але і серед дорогих, і серед дешевих немає жодного, який би вироблявся в кількості понад 50 штук на місяць...

Ба більше, немає в наших державних мужів розуміння, як застосовувати наші "шахеди", по яких цілях бити та чому їх має бути багато. Наші державні та військові мужі впевнені, що ось прийде Арахамія, заробить собі і заодно все налагодить, але ця формула не працювала ніколи й не працює зараз.

   Для того щоб система запрацювала, щоб у нас були сотні запусків дальніх дронів-камікадзе на місяць, нам потрібна, по-перше, сама система — компетентний керівний орган, який аналізуватиме досвід застосування "шахедів", досвід застосування "бобрів", інших хороших безпілотників, досвід ведення повітряної війни, визначатиме стратегію розвитку галузі, прописуватиме тактику застосування, видаватиме техзавдання, проводитиме випробування, даватиме гроші на дослідницько-конструкторські роботи, укладатиме контракти, стандартизуватиме дрони та боєприпаси, передаватиме ліцензії...

Нам потрібне дієздатне Командування дальніх безпілотних бомбардувань, за прикладом Стратегічних бомбардувальних командувань, які існували у союзників у роки Другої світової війни, за прикладом німецького Командування, яке займалося розробкою, виробництвом і застосуванням крилатих ракет "Фау-1" і балістичних ракет "Фау-2".

    Таке командування має об'єднувати зусилля всіх розробників, усіх виробників, консолідувати людські, фінансові, матеріальні ресурси, стояти над відомчими інтересами Генштабу, ГУР, СБУ, повинне бути єдиним; не повинно бути так, як зараз, коли сили, можливості, ресурси розпорошені між різними військовими структурами, різними "винахідниками" різних "унікальних дронів", а толку — майже нуль.

   Ось тільки питання, хто буде цим займатися? Ясно, що не дурні. Не ті, хто на сьогодні повністю провалив цю роботу. Не "менеджери" Укроборонпрому, які обіцяли "наш шахед" ще до кінця минулого року, не Арахамія, не Притула, не близькі та вхожі, не друзі й не куми.

Має бути один, авторитетний командир, який може гарантувати результат і з якого можна спитати за помилки й провали (зараз і спитати нема з кого), і експертна спільнота.

Про автора. Юрій Касьянов, волонтер, воїн ЗСУ, активіст ініціативи Армія SOS, керівник ініціативи "A.Drones".

   ФБ автора.