Накопичувальна пенсійна система: скоріше «проти», ніж «за»

Олена КОЩЕНКО.

   На українців чекає нова пенсійна реформа. 17 квітня у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який передбачає запровадження вже цього року загальнообов’язкового рівня пенсійного забезпечення — накопичувального. Розгляд документа просувають форсованими темпами. Так, менш ніж за два тижні, 27 квітня, вже було надано висновок профільного комітету, що дає "зеленим" «зелене світло» для ухвалення документа парламентарями. Відтоді на введення системи закладено лише три місяці, протягом яких Кабмін має затвердити всі необхідні правові акти. То про що ж законопроєкт?

                                                    _{Збанкрутіла солідарна складова}

   ЯК ВІДОМО, в Україні де-юре передбачено три рівні пенсійної системи. Свого часу депутати ухвалили відповідні закони, які в основному так і залишились голою паперовою декларацією. Бо на сьогодні тільки 8% українців відкладають «на старість» шляхом недержавного страхування, а державна накопичувальна система взагалі ще не запрацювала. Тож превалює одна — загальнообов’язкова солідарна. Передбачається, що коли платник податків вийде на заслужений відпочинок, то платити йому пенсію будуть із грошей, які надійдуть від працюючих громадян.

   Давно ні для кого не секрет, що солідарна система де-факто банкрут, адже нині 42% видатків ПФУ покриваються коштом державного бюджету. Згідно з даними Міністерства соціальної політики, в березні поточного року кількість працюючих громадян і кількість пенсіонерів уперше в історії країни зрівнялася — фактично один працюючий утримує одного пенсіонера (10,7 млн платників на 10,8 млн пенсіонерів). А через війну і соціальні потрясіння розрив іще збільшиться.

   Годі казати, які в країні зарплати та, відповідно, сплачувані з них соціальні внески. Кіт наплакав! Тим часом держава регулярно здійснює перерахунки пенсій у бік підвищення. Питається, за рахунок чого? Втім, правильніше буде сказати — кого. Коштом усе тих же працюючих громадян, платників податків до бюджету, яких у такий спосіб держава обкладає додатковим непрямим пенсійним податком. Проте й ці податкові надходження з року в рік міліють через спад економіки в країні, а також зростання армії пенсіонерів при скороченні числа працюючих. Тож на пенсії спрямовуються ще й державні запозичення за кордоном.

   Реалії такі, що вже найближчим часом пенсіонери можуть залишитися без виплат — узагалі опиняться за межею бідності. Задля порятунку ситуації влада і заповзялась запровадити накопичувальну систему.

                                                            _{Що передбачає реформа}

   ОТЖЕ, на сайті Верховної Ради опубліковано законопроєкт №9212, ініціатором якого виступила група депутатів на чолі з керівником парламентської фракції «Слуга народу» Давидом Арахамією та головою парламентського комітету з питань соціальної політики і захисту прав ветеранів Галиною Третьяковою.

   Цим документом обумовлено обов’язкову участь у системі накопичувального пенсійного забезпечення всіх категорій працюючих осіб до досягнення ними 55 років та неодмінну сплату роботодавцями пенсійних внесків на користь таких найманих працівників. Зокрема, поточного року перші сплачуватимуть накопичувальний внесок на рахунок найманого працівника в розмірі 1% від його заробітної плати, 2024-го — 1,5%, 2025-го — 2%... Також внески дофінансовуватимуться державою: сума подвоюватиметься коштом держбюджету.

Якщо ініціативу підтримають, то гроші зберігатимуться у Державному накопичувальному пенсійному фонді (наразі такої структури не існує, її ще треба створити). І так триватиме до кінця 2025 року. А починаючи з 1 січня 2026-го учасник системи зможе обрати для себе будь-який авторизований недержавний пенсійний фонд.

   Наголошується: накопичувальна пенсія стане власністю людини, на ім’я якої зареєстровано рахунок. «У випадку смерті особи право власності на пенсійні заощадження переходить до її спадкоємців», — сказано в законопроєкті.

   Між іншим, це чи не найскладніша й найтриваліша реформа в історії України. І вельми дорога: лише впродовж першого року впровадження її вартості оцінюється у 30,8 мільярда гривень.

   Красиво задекларовану і в майбутньому безпрецедентно щедро оплачену з держскарбниці реформу прем’єр-міністр Денис Шмигаль назвав одним із пріоритетів уряду на нинішній рік. Проте експерти застерігають: українська економіка аж ніяк не готова до цього і накопичені гроші громадян пропадуть.

                                                          _{Казав пан — кожух дам...}

   У ЗАКОНОПРОЄКТІ, однак, нема відповіді на головне запитання: де влада збирається брати гроші на втілення такої затратної реформи? Навіть після війни в державному гамані ще довго бракуватиме грошей. А допомога ззовні якщо і надходитиме, то міжнародні інвестори спрямовуватимуть її на відбудову країни, відновлення нашої економіки та інфраструктури, а не на персональні накопичувальні рахунки майбутніх українських пенсіонерів.

   Вочевидь, «нагорі» знайшли вихід із цієї неперспективної для держскарбниці фінансової ситуації. Стає дедалі очевиднішим, що для успішного просування реформи владі потрібні кошти простих громадян. Тож вона не промине нагоди зайвий раз потрусити гаманці тих же працюючих українців. А оскільки цей законопроєкт все ще перебуває на стадії обговорення і може бути доповнений або змінений у процесі ухвалення, то зрештою цілком може вийти, як у тій примовці: «Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле», — коли обіцяного доведеться довго чекати. А там, дивись, і геть утратиться надія на «світле пенсійне майбутнє» українців.

   У Міністерстві соціальної політики вже виступили за збільшення відсотка відрахувань до пенсійних накопичень — до 10% від зарплати. Оскільки 3%, запропоновані в законопроєкті №9212, як висловилася міністерка соціальної політики Оксана Жолнович, «це трохи замало» для адекватного пенсійного захисту надалі. «Очевидно, що сам працівник своїми добровільними відрахуваннями коштів повинен долучатися, щоб його внесок був оптимальним і з цього можна було отримати вигоду», — отаке видала чиновниця. Хотілося б тільки запитати: як вона собі уявляє ці «добровільні відрахування» за нинішніх розмірів зарплат та галопуючої інфляції?

   Те саме стосується і персональних пенсійних накопичень, які, згідно із законопроєктом, можна буде передати у спадок. Хай і так, але ж чи буде що тоді передавати?

   Експерти називають низку факторів, які загрожують із часом перетворити накопичені в такий спосіб гроші на купу мало що вартих папірців. І першим із них є інфляція. Для того, аби накопичувальна пенсійна система увінчалася успіхом, потрібно, щоб дохідність на пенсійних рахунках бодай на 5% перевищувала рівень інфляції. Ще один чинник — відсутність фондового ринку в Україні. Сьогодні катма таких цінних паперів, в які можна було б із добрим зиском вкладати гроші.

  Таким чином екссуддя Борис Плахтій, що у 1987-го за сфабрикованими кдб документами засудив до розстрілу вояка УПА Івана Гончарука, і за вироком якого воїна в липні 1989-го було розстріляно, наразі отримує 202 895 грн пенсії на місяць! Непогано, чи не так? "Зелені" слуги до наведення ладу в солідарній системі ще дозрівають... Чи встигнуть?

    Також у поданому законопроєкті без відповіді залишається запитання про державні гарантії збереження пенсійних заощаджень. А це — наріжний камінь успіху реформи. Ніхто не стане добровільно довіряти державі «під чесне слово» свої кревні. Народ у нас бувалий у бувальцях: не раз уже владою ошуканий.

   Є ще один момент, про який в уряді вважають за краще наразі не говорити. І стосується він не майбутніх, а сьогоднішніх пенсіонерів. За законопроєктом, накопичувальні рахунки формуватимуться з грошей, які йдуть на єдині соціальні внески. Додаткових вирахувань із зарплат не буде. Тобто фактично забирають гроші із солідарної системи, отже, із виплат нинішнім пенсіонерам, більшість яких і так отримують маленькі пенсії. Певна річ, скорочувати їм суми уряд навряд чи наважиться. Просто оновлення пенсій відбуватиметься ще скромніше, ніж зараз. Тобто пенсіонерам вже зараз платитимуть іще менше заради світлого майбутнього майбутніх пенсіонерів, яке так і не настане…

                                                    _{Замість післямови}

   …БЕЗСУМНІВНО, всі ми розуміємо, що введення обов’язкових накопичувальних пенсій — це тільки питання часу. Через низьку народжуваність та масову міграцію співвітчизників у розквіті сил за кордон населення України катастрофічно старіє. Війна дуже загострила цю проблему. Чимало наших біженців уже знайшли собі роботу в інших країнах, соціалізувалися і навряд чи повернуться додому. Залишаються переважно літні громадяни, які вже не працюють і перебувають на державному утриманні.

   Разом із тим ця реформа потребує від уряду ґрунтовної підготовки та оцінки ймовірних ризиків. А їх немало, судячи з негативного досвіду наших східноєвропейських сусідів після запровадження такої системи. Йдеться про Польщу, Угорщину та Чехію. У цих країнах навіть за більш сприятливих умов, ніж в Україні, система зазнала краху, а накопичені «на старість» гроші громадян просто зникли невідь-де.

   То навіщо повторювати чужий невдалий пенсійний досвід, у той час коли в країні і так стільки проблем?

   "Сільські вісті".