Як, чому і коли етнічні українські землі опинилися у складі Росії

Юлія Давидова, Роман Кривко, Юлія Токар 25 лютого 2024 року

Президент України Володимир Зеленський 22 січня підписав указ "Про історично населені українцями території Російської Федерації". У документі зазначається, що Росія впродовж століть систематично знищує національну ідентичність, пригноблює українців, у тому числі на історично населених землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Бєлгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації.

Як, чому і коли етнічні українські землі опинилися у складі Росії — Українському Радіо Харкова розказав професор, провідний науковий співробітник "Українського етнологічного центру" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Рильського Національної Академії Наук України Володимир Скляр.

"Ці терени історично з XVII століття були заселені українцями": історія слобідських козачіх полків на території Росії

Про які землі, що були частиною Слобожанщини, йдеться в указі президента? Які території ми можемо вважати українськими?

Це питання обговорювалося в середовищі українських істориків, етнологів ще у 90-ті роки, існували праці, зокрема, Володимира Сергійчука "Українізація Росії", і у роботах Багалія, але за радянських часів ця тема була табуйована.

Щодо території, то Слобідська Україна — це п'ять Слобідських полків: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський — на півдні від Харкова, і найбільший за площею — Острогозький, який зараз на території Воронезької області та частково Білгородської. Що стосується північної Слобожанщини, то це територія — понад 40 тисяч квадратних кілометрів, яка залишилася за межами України. Для порівняння, площа Харківської області — 31 тисяча квадратних кілометрів. Тобто за площею — це Харківська область, плюс третина.

Що стосується географічного розташування, то це територія Лужковського і Суджанського районів Курської області. Колись це були — Суджанська сотня Сумського полку й частина Білопільської сотні, тобто північ Сумського полку опинилася у складі Курської губернії, а пізніше — області. Але це — історично українські землі.

Далі величезний Грайворонський повіт — це Грайворон і Борисівка — українські етнічні землі, що належали до Охтирського козацького полку.

Також уся південна частина колишнього Бєлгородського повіту — це територія, що межує з Харківським районом, з нинішнім Чугуївським районом. У 1926 році Україні передали лише три сільради, хоча більшість територій колишнього Бєлгородського повіту були українськими.

Історично українським також є населений пункт на території Росії — село Середа, не "Среда". Від нього до Харкова трохи понад 25 кілометрів.

Далі — колишній Новооскільський повіт, там також більшість територій була українською.

Острогозький полк — це Бірюцький повіт, Острогозький, Богучарський. Вони заселені українцями повністю. Це був козацький полк. Уся південна частина Воронезької області — це історична Слобожанщина, Богучар і переходи через Дон.

Тобто навіть на лівому боці Дону були залишки українських сіл. І зараз в Острогозькому районі є село під назвою Хохол-Тростянка, тобто "хохляцький" район, але це ж така образлива назва українців.

Крім того, південна частина Острогозького козацького полку — це територія сучасної півночі Ростовської області — район Міллерово, Чертково. До речі, кордон між Росією і Україною проходив лінією залізниці. Мілове — по одну сторону, Черткове — по іншу. Ще у 20-ті роки один з організаторів КП(б)У Микола Скрипник і українське керівництво вимагало повернення цих територій до України.

У 1765 році створили Слобідську українську губернію, тому полки перетворилися на провінції, потім Острогозьку провінцію передали до Воронезької губернії, там вона і залишилася. Слобідська українська губернія проіснувала до 1835 року, потім її перейменували у Харківську губернію. Ці терени історично з XVII століття були заселені українцями.

У період Української революції 1917-1921 років частина Слобожанщини, зокрема, Суджа, Бєлгород, Валуйки були зайняті німецькими, українськими військами. За часів гетьмана Скоропадського усе контролювала українська влада. Острогозьк опинився за межами української території, але ще у березні 1918 року Центральна Рада прийняла закон про землі, де планували створити Подоння — як центр української землі в межах колишнього Острогозького козацького полку.

Дуже важливо, що у 20-ті роки велися переговори про передачу українських земель до УРСР. Річ у тому, що 1 200 000 українців мешкали на теренах колишньої Курської та Воронезької губерній.

У 1928 році була створена Центрально-Чорноземна область. Планувалося перевести на українську мову усе діловодство. Лише у Курській губернії 11 районів повністю і дев'ять — частково. А у Воронезькій губернії понад 20 районів українізували.

Видавалися газети, журнали українською мовою, з України надходила продукція, але усе це було припинено у 1932 році — у період Голодомору.

Сталінським указом українізацію Центрально-Чорноземної області зупинили у грудні 1932 року. І все це призвело до того, що закрилися українські школи, газети, була репресована українська інтелігенція, фактично, робилася насильницька асиміляція українців.

Це призвело до того, що уже в 1930-ті роки більшість населення записали росіянами, хоча вони розмовляли суржиком та українською. Лише один район унікальний — Ровенський, це Білгородська область. Там у 1989-му році 74% населення були українцями.

На початку 90-х років відродився український національний рух і в Острогозьку, і в Росоші проводилися заходи, щодо українськості, але усе це припинили з приходом до влади Путіна. Розігнані усі українські організації. Переслідуються українські діячі, але звертаю увагу, що нинішній указ президента Зеленського давно назрів.

Україна — європейська держава, це не Росія, яка порушила договір 1997 року і Будапештський договір, за яким гарантували територіальну цілісність України й домовленості про демаркацію кордонів 2003 року. Україна не претендує на ці історичні землі, але вона повинна підтримувати українців за межами України, як це робить Ізраїль, Німеччина, як це робить Польща з карткою поляка.

"У межах УРСР була ілюзія української ідентичності, а формально домінували росіяни": історик — про політику СРСР

Чому це важливо?

Це важливо для розуміння історичної цілісності, щоб українці розуміли, що ми живемо не лише в Україні, а на всіх теренах, де є українська діаспора, і де українські етнічні землі. Народи, які не знають своєї історії, не мають майбутнього.

З одного боку зрозуміло, що у сучасній диктаторській, тоталітарній путінській Росії будь-які прояви українства жорстоко придушуються, бо нав'язується міфологема новітнього історика Путіна, якому тиснуть лаври Сталіна — "видатного історика", який написав чи за нього написали "Курс історії ВКП(б)". Який не визнає українців окремим етносом, відповідно не визнає право українців мати власну державність. Тому російська агресія базується на знищенні розуміння української ідентичності.

А головне завдання українців — відродження української ідентичності, української мови й культури, і українства в усьому світі, особливо — на українських етнічних землях, які тривалий час знищували імперською політикою.

Бо у межах УРСР була ілюзія української ідентичності, а формально домінували росіяни. Була російська етнічна меншість, а українців перетворили на підпорядковану більшість, яка зазнавала асиміляції, особливо у містах.

Це, мабуть, була свідома політика такої експансії й асиміляції?

Це свідома політика як царського, так і особливо радянського уряду. Царський режим визнавав українську мову як діалект російської. За радянських часів заборони українства не були відкриті: формально визнавалось існування України, але у межах УРСР. Кордон був проведений без урахування етнічного складу.

У 20-ті роки тодішній уряд у Харкові вів переговори про передачу цих українських земель, заселених українцями, тобто проведення кордону по етнографічному принципу. Сталін у 1929 році заявив, що кордони не будуть переглядатися і будь-які спроби розглядалися як націоналістичний ухил.

У 1933 році стався тотальний погром усього українського — українська інтелігенція, репресії, і таке інше, а у 1937 році добили усіх, хто опинився у таборах. У грудні вийшла постанова політбюро, а вже на початку 1933 року ліквідували усі українські заклади освіти.

Новий навчальний рік почався в російських школах з репресування українських вчителів, знищені бібліотеки, закриті технікуми, видавництва. Тобто це свідома політика російської влади, як царської, так і комуністичної.

У 1933 році, до речі, теж саме було зроблено з Академією Наук — заборонений Інститут української наукової мови, заборонені словники, знищено усе українське. Ця тема дуже важлива і дуже актуальна для українського загалу, особливо, в умовах війни Росії проти України, яка йде в усіх сферах, в тому числі на інформаційному та історичному фронтах.

Я рекомендую усім прочитати роботу Дмитра Івановича Багалія "Історія Слобідської України", написану у 1918 році у період Української революції, де він якраз описує історію слобідських полків, в тому числі й Острогозького.

До речі, у 1918 році Багалій давав довідку для уряду гетьмана Скоропадського про українські етнічні землі в межах Слобожанщини, де описує терени, які опинилися у складі Білгородської, Курської, Воронезької та Ростовської областей — історичної Слобожанщини.

Значення указу президента "Про історично населені українцями території РФ" для України

Мільйони українців проживають на території Російської Федерації, частина з них була вивезена під час повномасштабного вторгнення. Наскільки важливо займатися їх просвітою, щоб вони не втрачали коріння, знали, що вони українці, не піддавалися асиміляції? Як гадаєте, це важливо для того, щоб виник певний рух і суспільний тиск, в тому числі українців чи, можливо, інших народів на території Росії, для демократизації, для того, аби агресор зупинив війну і забрав свої війська?

Суспільного тиску не буде, бо фактично авторитарний путінський режим еволюціонує до тоталітарного. Будь-які прояви боротьби з режимом жорстоко придушуються.

Тому і національні рухи пожвавляться, як це сталося у Російській імперії у 1917 році, розвалиться політичний режим, і повернуться національні визвольні рухи. До цього режим буде жорстоко придушувати будь-які прояви національної ідентичності й національних меншин, особливо українців.

Бо російська окупаційна влада, яка приходить на територію України — Луганської, Херсонської, Запорізької, навіть Харківської областей, коли окупували майже 40%, нищиться все українське — школи переводять усі одразу на російські програми. Тобто з точки зору цієї путінської влади українців не існує, мовляв, українці — це росіяни, які забули російську мову.

Ми бачимо, що російська пропаганда робить навіть з громадянами України, наприклад, події у Донбасі, коли за вісім років окупації значна частина мешканців, українських громадян Донбасу, перетворилася на зомбі. Вони мобілізовані до російської армії, вони є частиною окупаційної армії, це дуже небезпечно.

Дуже важливо, що українська влада робить усе, щоб повернути українських дітей, бо це дійсно злочин путінського режиму, особливо Путіна.

Але сподіватися на те, що розвалиться путінська Росія, як розвалився СРСР, це дуже наївно. Поки путінська Росія не отримає поразки у війні з Україною й об'єднаним демократичним світом, будь-які спроби демократизації Росії будуть жорстоко придушуватися.

Як тоді донести українське слово, історію до етнічних українців на території Росії?

ФСБ і спецслужби посилюють тиск на інформаційну ізоляцію. Однак українське суспільство, українська влада повинні вести інформаційну політику, залучаючи експертів, і науковців — істориків, етнологів, політологів, мовознавців, які дійсно донесуть українське слово, українську науку до громадян України.

І ще дуже важливий аспект — поширення знань про українські етнічні землі не лише для етнічних українців, які за межами України, а й у самій Україні.

Українці старші за 50 років ніколи не вивчали системно ні української історії, ні мови, особливо на сході та півдні країни, де не було українських шкіл. Усе навчання було російською мовою.

Величезне завдання для української влади, суспільства — інтеграція всередині України, повернення історичної пам'яті, бо історична ідентичність є ключовою національної ідентичності.

Західні країни, також під впливом російської пропаганди, розглядали Україну й українську історію як складову російської. Що українці — це частина росіян, тому треба донести правду до світу. Наприклад поляки, румуни чи угорці, які стикалися з нами, то вони більш-менш знають історію України, а центральна, особливо західна Європа — ні.

Тому наші біженці, які опинилися у західній Європі, для тих країн це — дивовижжя, бо вони зрозуміли, що за рівнем освіти, культури, українці не поступаються іншим. І це окремий етнос, який має свої традиції, фольклор.

Тому указ президента має надзвичайно важливе значення як для українського загалу нинішнього, так і на перспективу. Стосовно українців не лише в межах України, а й за межами країни, в тому числі — у країнах центральної, західної Європи, у самій Росії, то треба донести оці історико-філологічні українські меседжі до загалу європейців.

Потрібно, щоб вони розуміли природу конфлікту Росії та України, що Росія проводить імперську політику з метою знищення українців як окремої нації. Вона хоче знищити українську державу. І проводити традиційну політику асиміляції, про що свідчить і досвід ось цих історичних земель — коли випалювали все українське, ще у 30-ті роки.

І те, що зараз робить окупація на територіях окупованих Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької, невеликого шматка Харківської області, який досі окупований російськими військами. Там росіяни продовжують знищувати усе українське, бомблять і прикордонні райони, бомблять наше рідне місто Харків.