Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Про це повідомляє Земельний фонд України, пише agronews.ua.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельної ділянки відбувається відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв’язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 Земельного кодексу України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно зі статтею 198 Земельного кодексу України, кадастрові зйомки – це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає:

• геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
• погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
• відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
• встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;
• виготовлення кадастрового плану.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) – це визначення за допомогою геодезичних пристроїв місця знаходження поворотних точок меж земельної ділянки та їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до статті 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.

Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об’єктах не встановлюються.

У разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними чи штучними лінійними спорудами, рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, рослинними смугами, шляхами, стежками, рівчаками, стінами, шляховими спорудами, парканами, огорожею, фасадами будівель, іншими лінійними спорудами, рубежами тощо) та раніше встановленими межами сформованих земельних ділянок, межові знаки можуть не встановлюватися.

Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов’язані дотримуватися меж земельних ділянок.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із власником або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників.

Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування(стаття 158 Земельного кодексу України).

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Згідно зі статтею 158-1 ЗКУ є можливість врегулювання земельних спорів шляхом медіації.

Земельний спір може бути врегульовано шляхом медіації відповідно до Закону України “Про медіацію” з урахуванням особливостей, передбачених Земельним кодексом України.

Договір про проведення медіації та угода за результатами медіації у земельних спорах укладаються в письмовій формі.

У разі невиконання чи неналежного виконання угоди за результатами медіації сторони медіації мають право звернутися для розгляду земельного спору до органів, що вирішують земельні спори.

Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Практика, що склалася з приводу вирішення земельних спорів в частині встановлення меж земельної ділянки вказує, що суди задовольняли позови, якщо доходили висновку, що вони обґрунтовані та внаслідок порушення меж земельної ділянки порушується право власності, володіння, користування земельною ділянкою.

Ситуація, коли межі земельних ділянок накладаються, може виникнути з необачності землевпорядника під час розробки документації або в разі, якщо неправильні дані були внесені до Державного земельного кадастру. В результаті помилки власник ділянки, яка підлягає реєстрації, не зможе її зареєструвати та отримати кадастровий номер до моменту усунення невідповідність.

Для здійснення з земельною ділянкою будь-якої юридичної операції (продаж, дарування, передавання у спадщину, обмін, поділ чи об’єднання тощо) необхідно, щоб така ділянка мала кадастровий номер – індивідуальний цифровий код, що не повторюється на всій території України. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці з метою її ідентифікації та зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.

Однією з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, яка передбачає присвоєння їй індивідуального кадастрового номера, є її розташування в межах іншої земельної ділянки або її частини.

З огляду на обставини, при яких виникло накладення меж земельних ділянок, існує декілька способів вирішення проблеми, зокрема:

• якщо помилка була допущена з технічних причин (описка) у документації із землеустрою або у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки – необхідно звернутися із заявою до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки. Форми заяв, залежно від виду помилки, наведені в додатках до Порядку ведення Державного земельного кадастру;
• якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки), то такі помилки можуть бути виправлені за згодою власника земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель;
• переоформити право власності на земельну ділянку меншого розміру чи іншої конфігурації;
• вимагати в судовому порядку скасування державного акта на право власності на земельну ділянку в зв’язку із накладкою на іншу земельну ділянку.

Факт накладення меж однієї земельної ділянки на іншу підтверджується відомостями з Публічної кадастрової карти та земельно-технічною експертизою.

Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися і на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, матеріалів інвентаризації або рішення суду.

Відповідно до ч. 2 статті 90 Земельного кодексу порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому відповідно до статті 153 Земельного кодексу власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.