Згадаймо, друзі, про гарантоване землеробство

Днями випадково мені на очі потрапило щось схоже на записник-довідник суто організаційного та виробничого досвіду, яким між собою по-братськи й довірливо діляться засновники фермерських господарств.
Скажімо власниця ФГ «Прометей» Орися Книшук з Прикарпаття переконує колег, що аби з року в рік лишатися «на плаву» з прибутками, варто займатися паралельно кількома напрямками. Навіть за наявності не більше
двохсот гектарів в обробітку, з яких Орися свій бізнес починала, орієнтуватися на багатогалузеву діяльність. Або якщо овочі вирощувати, чим спершу вона й захопилася, то не обмежуватися окремими «вигідними». Сьогодні вони
вигідні, а завтра зась. Мудра порада, правда ж! Віддаси перевагу огіркам, котрі торік виправдали себе, а вони цього, не встигнувши уродити, від спеки пожовкли і пропали. Тут не завжди угадаєш, які овочеві культури за певної
погоди дадуть зиск, а які ні. Звідси завжди ризик прогоріти. Інша річ взятися за вирощування усього борщового овочевого набору. Хай морква чи буряк не надто щедро віддячили за труди, так картопля і капуста виручать і
компенсують втрати. І якщо врешті-решт Орися Книшук зуміла своє господарство довести майже до 6 тисяч гектарів, то дякуючи тому, що з і малих масштабів орієнтувалася на багатогалузевість. Тим паче тепер, коли
вирощує практично усі зернові та зернобобові, олійні, сою та кукурудзу.
Якщо хочете знати, як наслідок дістала змогу утримувати тисячу голів худоби, половину з яких відгодовує, а від іншої половини одержує молоко. А ще ж півтори тисячі голів свиней зараз в господарстві і вівці та своя пасіка…
Хіба не досвід, вартий уваги й запозичення? Досвід! І вартий «вичинки». Чи ось майже в аналогічних стартових умовах інший фермер Мурат Цхадая в Одеській області, кілька літ поспіль також потерпаючи від того, що одні овочі
«вистрілють» дійсно не регулярно, а інші навпаки не регулярно забезпечують віддачу, пішов своїм шляхом. Його ФГ «Факел» зробило ставку не тільки на заготівлю в зиму столових бурячків, моркви та цибулі і так далі, але і на
власну переробку решти овочевих. Тих же огірків та томатів в першу чергу. Соління, квашення, консервування і тому подібне називає нині «фінансовою подушкою безпеки фермерського господарства».
А що вчитися практично на кожному кроці, оволодівати не тільки тими ж агрономічними чи зоотехнічними знаннями, а і навичками, умінням вправно та винахідливо, якщо хочете, то і творчо та кмітливо вести своє господарство.
Не випадають з сідла та залишаються на коні тільки ті, щол готові й підковані, наділені здібностями і наукою бути справжніми господарями на своїй землі і ам залишається на своєму сільгосппідприємстві. Бо коли говорять, що не
святі горшки ліплять, розуміють це як неосвіченим і недосвідченим можна і приходиться починати, але надалі залишатися ними ні в якому разі, чуєте?
Сьогодні за одними даними в Україні майже 49 тисяч фермерських господарств, а за іншими ніби і усі повні 50-т. Здогадуєтеся, чому цифра «плаваюча»? Та тому, що чимало нових ФГ постійно виникає, але й чималенько розпадається. Отож щоб вціліти, і треба бути озброєним як колись у колгоспах казали передовою наукою і передовим досвідом. А бодай майже 50 тисяч приватних агроформувань – це уже кілька поколінь сільських
бізнесменів-підприємців, які приходили і змінювали одні одних. Перші приходили ще з колгоспних спеціалістів та бригадирів і навіть з рядових механізаторів чи тваринників, пізніші після аграрних університетів чи тільки
коледжів. Одначе ж багато невідомо до пуття й звідки. А щоб весь час не спотикатися і не перечипатися, не набивати і на рівних місцях гуль, якраз і треба ставати справжніми й обізнаними менеджерами у власних осередках.
Сьогодні в Україні появилася навіть Карта куркулів – тих фермерських лідерів, котрі давно не пасуть задніх. Схопили Бога за бороду швидше не всі «везунчики» чи «практики» від народження, а що усі наполегливі й старанні,
так це точно. Серед них приміром Федір Тищенко (ПП «Агропродукт») і Василь Рибак (ПСП «Явір»), Андрій Душейко (СТОВ «Дніпро») і наша з Томаківщини Тамара Скорук (СФГ «Скорук А.В.) – і так далі і так далі. Але
зверніть увагу, що в їх аграрних формуваннях зайняті і працюють вчені агрономи та зоотехніки, явно обдаровані інженери і механіки, а також не в тім”я биті організатори виробництва, навіть аналітики і експерти. Але ж
домінують в країні середні і малі фермерські господарства. Число великих підприємств, у розпорядженні яких значні земельні капітали, за останні три роки навпаки навіть скоротилося втричі. І тепер коли враховувати ну зовсім
дрібні чи й також середні селянські господарства присадибного чи сімейного на власних паях типу, то їх не менше дев”яти з кожних десяти. Погодьтеся тягатися їм з фахівцями та спеціалістами «куркулів» зась. Можливості і
реальні сили не рівні.
Ось тут ми і підійшли до суті сьогоднішнього нашого коментаря. Його нам підказав менеджер сільгосптовариства американської компанії «Трімбл», яка ще з 1992 року працює у нас в Україні. Це Тарас Пилипакс. Від нього
дізнаємося раптом, що український аграрний сектор економіки починаючи ще з 1978 року минулого століття був серед першопроходців з впровадження так званого гарантованого або точного землеробства. Був, одначе з 
виникненням такого прогресивного явища, як фермерський рух, якщо зовсім і не розминувся з ним, то поволі відійшов і відходить досі від нього.
Фермерські господарства в масі своїй «варяться» у власних перепетіях і уже тривалі роки «задовольняються виживанням замість того, щоб насправді зажити на повну потужність чи бодай ближче і ближче до неї». Бо що таке
гарантоване землеробство? Орієнтація на забезпечення сталих і програмованих урожаїв незалежно (чи залежно!) від погодно-кліматичних умов і змін. Це ще й професійна мінімізація ризиків а то і втручань стихійних
проявів в аграрний бізнес.
Тарас Пилипакс запитує наприклад, чи мають наші українські фермери агрохімічні паспорти своїх земельних ділянок? А карти урожайності полів з постійними і тривалими спостереженнями? Тим паче з глибокими й
фаховими аналізами і висновками та рекомендаціями? Або чи не пора заходжуватися з моніторингом своїх земельних володінь за допомогою дронів?
Від «Фермера Придніпров”я» нам залишається тепер лише сподіватися, що якщо цим своїм коментарем привернемо до дійсно актуальної проблеми увагу фермерських співтовариств і асоціацій на місцях, сільських і селищних громад та активісті, це уже буде велике діло і станеться зрушення в бажаний бік. А заодно ще й якщо посилимо та активізуємо для такої мети органи виконавчої і самоврядної влади та аграрно-сільськогосподарської і дослідної науки.