Бойовий медик Денис «Золотий» зі 101 ОБрО тиждень рятував 10 поранених в оточенні
За матеріалами інтернет-видань
29.03.2025
197
Коли перед черговою ротацією на Донецький напрямок командир роти вивів гранатометника Дениса перед строєм і запитав, чи згоден той стати на посаду бойового медика взводу, то хлопець погодився одразу, хоча пропозиція спершу не викликала особливого ентузіазму. Але розумів, що немає ні охочих, ні будь-яких інших кандидатур. На фронті, після першого врятованого життя, відчув, що на своєму місці.
Джерело: 101 Окрема бригада охорони ГШ ЗСУ ім. генерал-полковника Генадія Воробйова, сторінка ФБ.
— Не завжди суто медичну роботу доводиться виконувати. В секторі оборони часті випадки, коли елементарно не вистачає людей, тому і на позиції ходив, і брав безпосередню участь у відбитті ворожих штурмів, — розповідає 26-річний сержант.
Контрактник. Родом із Черкащини. У строю 101 ОБрО ще зі строкової служби 2019 року. Його шлях Воїна запеклий і тернистий: Північне, Юр'ївка, Богданівка, Нью-Йорк, Торецьк… Він не рахує, скількох побратимів вирвав з чіпких лап "кістлявої", але є що пригадати. Є навіть моменти, які варті окремого сценарію для кінофільму. До речі, не лише військовим допомагав. Якось, в районі Костянтинівки, став свідком прильоту у будинок, де були троє цивільних жінок і дитина. Одній добряче посікло руку і ногу: не розгубився, оперативно наклав турнікети, забинтував і довіз до лікарні. Інший випадок більш моторошний.
— Був один боєць, з яким взагалі не знайшли спільну мову, ще й постійно "булив". Я скипів і навіть попередив, щоб не розраховував на мене у скрутну хвилину, — пригадує Денис. — І ось в Північному скид ВОГа фактично у бліндаж. Лиш-но задрімав після чергування, коли з криком, увесь в крові прибіг цей солдат: руку розірвало і аж вивернуло від плеча до зап’ястя. Образи забулися в ту ж секунду, я робив все можливе, щоб зберегти кінцівку. На щастя, вдалось.
Позивний наш Герой отримав не просто так. Влітку сильно вигоряє волосся.
— Ще до повномасштабного вторгнення, під час ООС у Часовому Яру, старший товариш дав на вибір: або «Рудий» або «Золотий». То я довго не вагався, — посміхається співрозмовник. — Це так цікаво і символічно, бо псевдо мені пропонував батько нинішнього комбата. Щоправда, тепер тато на пенсії, а син — військовий, перевівся і очолив наш відважний підрозділ.
Наповнений медичний рюкзак важить під 60 кг. Додайте сюди зброю, екіпіровку. А тепер уявіть розбиті фронтові дороги, обстріли, рої fpv і як це нести на собі, ще й пораненого товариша, який важить під центнер!
— Нас було 15 людей (у тому числі іноземці з суміжного Інтернаціонального легіону — авт.), з яких десять — 300-ті різного ступеня важкості, решта — вкрай виснажені. «Дракон» періодично втрачав свідомість, мав зламані ребра, перебиті ноги, — пригадує «Золотий». – Не засуджую інших, бо всі відмовились евакуювати чоловіка, адже самі ледь на ногах тримались. А я не зміг залишити напризволяще. Не питайте як, звідки взялись сили на ці перші 1, 5 км. Ми кілька разів падали. Він ридав, як дитина, і просив покинути, рятуватися самому. Потім осіли на тиждень в розбитому приміщені. Воду, їжу, цигарки нам по змозі скидали з дронів. Організував імпровізований міні-шпиталь. Я був єдиним медиком на десяток пацієнтів, їхньою останньою надією. Уламкові і кульові поранення, опіки, контузії тощо — діагнози різні. Божим дивом вижили всі, хоча згодом «Дракона» ще 3 км довелось на спині тягти.
Буду відвертим: у тій патовій ситуації ми всі неодноразово прощалися із життям. Я дивився на талісман, який подарувала дружина: металевий жетон з відбитками рук її та двох маленьких донечок, Олівії — менше року. Думки про моїх дівчаток тримали морально і не дали занепасти духом. Згадав, чому я на цій війні, і заради кого мушу викарабкатись.
Згодом, коли Денис на спостережному пункті вийшов подихати свіжим повітрям, мало не в ноги, зовсім поряд, ліг снаряд. Потужний вибух. Хлопця відкинуло на десяток метрів, знепритомнів. Але, на диво, знову лишився цілим. От лише з тих пір втратив слух на одне вухо, тому зараз проходить лікування і реабілітацію.
— Нас у мами четверо синів. Один зник безвісті, інший у 24 роки вже інвалід II групи і ветеран війни. Я давно міг би «списатися», але свідомо відтягую до критичної межі, — насамкінець розмірковує «Золотий». — Не знаю, як вирішить ВЛК, але впевнений, що в моїх силах — всіляко намагатимусь бути корисним своїй роті, батальйону, бригаді, країні. Я бачив страшні наслідки «узького освобождєнія», тому зроблю все можливе і навіть неможливе, щоб вберегти від орди свою сім’ю і Україну!
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Instagram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ