Колаж Сергія Поліщука / АрміяInform
Однією із найпринизливіших для московитів мирних угод за всю їхню недовгу історію є Деулінське перемир’я, підписане 11 грудня 1618 року на термін 14,5 років: з 4 січня 1619 до 3 липня 1633 р.
Воно завершило період в історії московської держави, відомий, як «смутний час», але на півтора десятиліття зробило її васалом Речі Посполитої.
Євген Букет, кореспондент "Арміїінформ".
За існуючою тоді дипломатичною традицією, на першій зустрічі сторони висунули одна одній максимальні вимоги. Річ Посполита наполягала на визнанні королевича Владислава IV Вази московським царем і передачі їй значних територій, включно зі Псковом, Новгородом і Твер’ю, а московська сторона вимагала повернути всі втрачені землі, захоплену здобич і трофеї, полонених, а також вивести зі своєї території всі іноземні війська.
Поки від жовтня 1618 року тривали перемовини, польські, литовські та українські козацькі з’єднання розоряли московію і тримали в облозі її столицю.
Згідно з підписаним договором, до Речі Посполитої від московії відійшли Смоленськ, Рославль, Дорогобуж, Білий, Серпейськ, Путивль, Трубчевськ, Новгород-Сіверський, Чернігів і Монастирське з прилеглими землями.
Окрім того, Річ Посполита отримувала Почеп, Стародуб, Невель, Себеж, Красний і Попову Гору з прилеглими землями в обмін на Козельськ, Вязьму, Мещовськ і Мосальськ.
Всі території московія зобов’язалася передати Речі Посполитій до 25 лютого 1619 року, разом із мешканцями та майном. На переданих московії за обміном землях дозволили за бажанням залишитися лише купцям, шляхті і православному духовенству. Окрім того, всім польським, литовським і українським купцям дозволялося вільно пересуватися по всій московській державі, за винятком москви.
Цар Михайло I Романов був позбавлений титулів князя Чернігівського, Сіверського, Смоленського та Лівонського. А польський королевич Владислав Ваза натомість зберіг право називатися московським царем в офіційних паперах і зайняти московський трон, коли забажає.
Обидві країни мали до 25 лютого 1619 року провести обмін військовополоненими та влітку того ж року розмежувати всі землі. Війська Речі Посполитої та українське козацтво мали бути виведені з території московії та повернути московитам ікону святителя Миколая, захоплену в Можайську. Цим обмежилося виконання вимоги щодо повернення військової здобичі та трофеїв.
Річ Посполита після цього мала територію близько 1 000 000 км² — найбільшу за весь час існування держави.
Невдовзі після підписання всі умови угоди були виконані. Михаїл Романов не наважувався порушувати її, поки був живий король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза. Але одразу коли той помер 30 квітня 1632 року, спробував військовим шляхом повернути Смоленськ.
У результаті засновник династії Романових вчергове отримав добрячого прочухана від поляків, литвинів та українських козаків. Смоленська війна завершилася розгромом і капітуляцією московитів. За умовами тепер уже «вічного миру», підписаного 14 червня 1634 у с. Семлево на р. Поляновці, притоці Дніпра, були підтверджені всі умови Деулінського перемир’я, окрім однієї. Король польський і великий князь литовський Владислав IV Ваза відмовлявся від титулу «цар московський» і претензій на московський трон за 20 тисяч рублів сріблом — значну на той час суму, що дорівнювала 980 кг срібла.
Але й Поляновський мир був нестабільним. З боку московитів відбувалися постійні спроби перегляду його умов, внесення односторонніх змін, намагання використати підроблену копію договору та ухиляння царя Михайла І від його ратифікації. Через це в Речі Посполитій москалі та все, що з ними було пов’язане, стали синонімами ненадійності та недотримання зобов’язань.