Україна - для всіх, тож усі маємо її захищати, - фермер, старший сержант 53-ї ОМБр Михайло Павлюк

    Вкрай напружена ситуація на фронті склалася, переважно, через підвищену активність окупаційних військ та затримку, на кілька місяців, із озброєнням нашим найпотужнішим партнером коаліції «Рамштайн». Плюс така ж самісінька затримка, що дивним чином наклалася за часом із «простоєм» американських парламентарів, вітчизняних законотворців - щодо ухвалення закону про мобілізацію. Та коли США таки спромоглися надати у квітні вагомий пакет озброєння на S60, 8 мільярда, то Верховна Рада, у тому ж таки квітні, ухвалила мобілізаційний закон, до якого є суттєві претензії суспільства.

Про нього і захист України «Фермеру Придніпров’я» сьогодні розповідає заступник голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Царичанського району, старший сержант 53-ї Окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Михайло Павлюк:

- Україна зараз на межі - життя і загибелі. Найкращі сини і доньки захищають державу зі зброєю в руках, у жорстокій війні з нашим тисячолітнім ворогом. Нам випала честь відстояти власну державу, про яку мріяли і боролися за неї Іван Мазепа, Кость Гордієнко, Михайло Грушевський, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Ярослав і Ярослава Стецьки, Степан Бандера. Але ж від виконання священного обов’язку із захисту власної Батьківщини відсторонили народних депутатів, навіть їхніх помічників, правоохоронців, держслужбовців... На фронті це розцінили як несправедливість. Люди добрі, яка бронь, кому? І держслужбовці, і правоохоронці мають воювати! Україна ж — для всіх нас, то всі ми, без виключення, і маємо її захищати.

- Певно ж, це було б істотне підсилення захисту держави.

- Беззастережно вірю в нашу перемогу. Та коли умовно припустити, що Україна не встоїть, тоді нащо оці кількасот тисяч держслужбовців? Кому вони далі служитимуть? І правоохоронці також.

- Це стосується і місцевого самоврядування?

- Однозначно. Найпершим на війну має йти сільський, селищний голова, і всі чоловіки, працівники сільської ради, такі факти в ЗСУ вже є. А обов’язки мобілізованих посадовців виконають жінки та пенсіонери, селяни мудрі люди, розберуться з усім. Пригадаймо нашу історію: коли в Україні-Русі траплялася війна, князь одягав кольчугу, брав меча і йшов, разом із боярами, тобто бійцями, заможними людьми і молодшими дружинниками, назустріч ворогу. А селяни-гречкосії ростили хліб і до хліба.

Так було і логічно, і справедливо. Тепер же на передовій переважно селяни, робітники та службовці. Слуги держави стоять в стороні, народним депутатам давно пора про це думати. Необхідно змінити і Виборчий кодекс: чоловікам стати держслужбовцем, будь-якого рівня, можна лише за умови, коли маєш три роки служби в ЗСУ. Старшим за віком можна врахувати службу в Радянській армії.

- Михайле Михайловичу, а як Ви потрапили до ЗСУ?

- Пішов на війну добровільно, рятувати державу, власну родину і фермерське господарство. У 90-х роках ми з дружиною Світланою починали господарювати, після краху колгоспів, із однією корівчиною та одним земельним паєм, більше нічогісінько не було. Перед війною господарство обробляло вже 150 га землі, розвели молочних корів і свиней. Працювало 7 найнятих, оформлених чоловіків. А орендна плата у нас і тепер найвища в краї.

- А хто тепер залишився в господарстві?

- Вирішив, що син Василь з матір’ю залишиться, а я піду. Мав тоді 57 років, 2 роки служби в Радянській армії, все життя займався щоранку бігом, плюс життєвий досвід. Якраз 10 лютого 2022 року в Дніпрі була нарада очільників районних фермерських осередків, на ній був присутнім замість Вікторії Головко. На нараді ми одностайно підтримали пропозицію нашого обласного провідника Анатолія Гайворонського — в разі нападу орди брати в руки зброю і захищати себе, родину і Україну. Прямо з наради, аби не гаяти час, поїхав до Дніпровського штабу тероборони, де і подав заяву. Тож 24 лютого я зустрів військовослужбовцем. Нас із Царичанського району було 11 добровольців, на жаль, четверо загинули в боях...

   Пізніше мене направили в 53-ю ОМБр імені князя Володимира Мономаха, в Донецьку область. Весною були на позиціях під Авдіївкою, пережили тяжкі бої, із втратами і пораненнями побратимів. Зараз бригада на іншому, східному напрямку.

- Відколи у Вас з’явилася впевненість, що путін піде відкрито війною?

- Наприкінці 80-х років, під час навчання на історичному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, побував на багатолюдних зустрічах із відомими українськими політв’язнями Степаном Хмарою, Михайлом Горинем, Романом Загоруйком, Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом. Від них перших довелося почути, що московія так просто нас не відпустить. Що треба бути сильними і економічно спроможними, війську — потужним, а суспільству — єдиним. І усім, постійно, напружено готуватися до протистояння з ерефією, лише тоді вона відчепиться від нас. Допомогло і глибоке вивчення усієї української історії. Якби путін бачив, що українська нація - моноліт, він би не посмів напасти на Україну. Тепер нам, аби встояти, необхідна залізна єдність.

- Михайле Михайловичу, син Василь і дружина Світлана встигають давати лад сімейному господарству?

- Дуже важко їм доводиться. За час війни господарству ще віддали паї для обробітку земляки, які пішли на фронт, а із кількох працівників залишився лише один. Доводиться встигати, як не важко. Війна, як вчить Сунь-цзи, дуже відповідальна справа для держави, а в нас мобілізація, всі бачать, проходить хаотично. Необхідно це якомога швидше виправляти. Держслужбовці і правоохоронці, люди, котрі присягнули Україні і за визначенням є її патріотами, повинні брати участь в обороні держави.

- А які, на Вашу думку, зміни мають відбутися в Україні після війни?

- Щонайперше ці зміни кожному з нас треба починати із себе. Із ставлення до держави, до вибору влади, екології. Особливо допікає на передовій корупція у владних ешелонах. Це сприймаємо як удар у спину всім фронтовикам. Чому в Європі такий високий рівень життя? Та тому, що там навіть за будь-яку, зовсім мінімальну провину чи «претензію» до держбюджету, ідуть геть з посади. Ідуть самі, без принуки! А в нас цуплять цілими вагонами і мільйонами, гроші виводять в офшори — і нічогісінько, сидять собі далі. Так не повинно бути, і не буде.

- Тут можна згадати міністра освіти Швеції Хаджиаліч, авто якої зупинила поліція ввечері 11 серпня 2016 року. Перевірка показала незначне перевищення алкоголю в крові, після двох невеликих келишків вина за обідом. І міністр одразу, добровільно, пішла з посади.

- У вільну хвилину говорили з побратимом, він вважає, що зміни внизу почнуться лише з Києва. Та ні, друже, кажу йому, поки ми на місцях, скрізь, самі не наведемо лад, у Києві ніхто й пальцем не поворухне.

- Дійсно, сподіватися виключно на «доброго гетьмана», як показує практика, не надто вдячна справа. Краще самим знайти його. Дякую за розмову, Михайле Михайловичу! Божого захисту Вам і всім побратимам, хай швидше приходить перемога!