БУДІЙ КОЗАЦЬКОЇ ГІДНОСТІ

Микола Нечипоренко 06.04.2023 2130

             УПЧ. Адріан Кащенко. "Над Кадацьким порогом"    

У Дніпрі на дивом уцілілому будинку № 24 колись вулиці Басейній, а згодом Писаржевського під час бурхливого розквіту Народного Руху України було відкрито меморіальну дошку на честь Андріана Кащенка. Тут палкий патріот рідного краю, письменник і книговидавець, співець козацької слави, жив і працював на початку минулого сторіччя в пору найяскравішого розквіту його вражаючого і, як тоді багато хто вважав, несподіваного таланту. А як на нас, зараз дуже схоже на те, що сьогодні й поготів є потреба та сенс згадати і усім нам, і для всіх наших сучасників неординарного земляка-уродженця краю Запорожських Січей.

 

У січні 1932 року українська «Літературна газета» вмістила велику статтю, метою якої було «викриття націоналістичних збочень», аби «зірвати маски з класово-ворожих вихваток у літературі».То ця стаття поміж іншого в першу чергу закликала «викоренити традиції контрреволюційної кащенківщини». Неймовірно: творів Андріана Кащенка радянська влада уже не друкувала, ніби їх і не існувало, ім'я письменника не згадувалося, мов ніщо зі створеного ним не було варте, а «традиції кащенківщини», виходить, «проникли глибоко» і зберігалися.

Відпихали ж Андріана Феофановича у забуття з такою силою, що про патріота фактично не залишилося спогадів. Зараз відомі лише спогади його рідного брата Миколи, біолога, академіка і одного з засновників Української академії наук. Але що писав Микола Феофанович? Читаємо: «Коли Андріан зацікавився українським рухом і як він став письменником, про це я не можу сказати нічого. В нашому батьківському домі не було заведено розмовляти рідною мовою, хоча, звісно, ми її прекрасно знали-розуміли, бо спілкувалися з сільським населенням узагалі і місцевими хлопчаками особливо. В гімназії я не помічав нахилів у Андріана ні до української мови, ні до письменництва. Останнє тим дивовижніше, що у нас був гурток гімназистів-початківців, які пробували себе як літератори, до яких належав і я, але тільки не Андріан». Правда, ще син активних свого часу у Катеринославі просвітян Арсен Біднов, виїхавши згодом до Чехо-Словаччини, писав, наче «серед дворових кріпаків батька Кащенка був один старий дід на ім'я Охрім, який добре оповідав про запорожців та старовину, і його оповідання охоче слухав малий Андріан».

Народився майбутній письменник справді у сім'ї не вельми багатого козацького походження поміщика на хуторі Веселий Лукашевської волості Катеринославської губернії – зараз це околиця Запорізької області, - і був у ній дев'ятою, останньою дитиною. Судячи з усього, батько хотів, щоб син став військовим. Навіть не давши Андріану скінчити четвертий клас гімназії, спорядив його до юнкерського училища. А, може, лише тому, що мав право вчити у ньому сина за казенний рахунок. І от, здобувши офіцерське звання, Кащенко кілька років служив, як він сам писав, «ротним вчителем солдат». Але кар'єра військового йому не сподобалася. Він з власної волі виходить у відставку і влаштовується працювати у службу контролю Катерининської залізниці, яка тоді активно будувалася.

Здавалося, що на цій дуже неспокійній роботі Кащенко знайшов себе. На ній кар'єра Андріана Феофановича складалася більш, ніж вдало. Швидко нажив він слави знавця будівництва надійних залізничних колій та всіляких станційних споруд. А. Кащенка запрошують у москву налагоджувати службу технічного нагляду за прокладанням залізниць у всеросійських масштабах. Звідти відсилають у Перм, потім Петербург. Будується залізниця на Кавказ, і Кащенко опиняється в Туапсе. Нарешті повертається у рідний Катеринослав. Уже в званні дійсного статського радника, яке було тотожне генеральському чину. З відповідною, ясна річ, платнею. Чого ще треба?

Цікаві факти про запорозьких козаків - ВСВІТІ

У тім то й річ, що ще раніше, у 1900 році, у Полтаві окремим виданням побачило світ гостро-полемічне оповідання про шукача істин з історії нашого народу – «про запорожців-козаків, безкраї татарські степи, наїзди гайдамаків на Україну, зруйновану Підпільненську Січ, Кубань та Задунайську Січ і про те, як билися запорожці зі своїми ворогами, не шкодуючи крові». Оповідання називалося «Мрії і дійсність», а підписане було псевдонімом БУДІЙ. А тепер ось і стало відомо, що його автор на час написання уже сорокалітній Андріан Кащенко. І перу Андріана належать ще кілька подібних «дрібних» оповідань та легенда про могили-кургани Близнюки побіля Ненаситецького порогу, яка друкувалася у 1887 році в Катеринославі. З'ясувалося й більше: працюючи далеко від рідних країв, А. Кащенко «не поривав зв'язків з отчими землями і поринав в українські справи». Листувався з «близькими по духу» земляками, а також діячами культури та науки в Україні. Скажімо, з Оленою Пчілкою та Панасом Мирним, з редакціями видавництв та часописів. Інша річ, що це листування, на жаль, не збереглося.

Уже в наші часи Микола Шудря в статті «Співець козацького ордена» написав, що «таємниця Андріана Кащенка поки що не розгадана до кінця – він досі залишається для читачів письменником без виразної літературної біографії». Одначе достоту відомий надто бурхливий перебіг творчих дерзань Андріана Феофановича після того, як він остаточно повернувся додому. Тут він пише чи закінчує початі раніше історичні оповідання «Запорозька слава», «Сіркова могила» та «На руїнах Січі». І відразу, як стверджує письменник-краєзнавець Микола Чабан, «за Кащенком закріпилася слава популяризатора козаччини». При кінці 1914 року письменник створює перше у нашому місті книжкове видавництво і друкує у ньому дві свої повісті – «З Дніпра на Дунай» та «Зруйноване гніздо». Потім оповідання «Про Самійла Кішку» та «Про гетьмана Сагайдачного».

Далі одне за одним з'являються історичні оповідання «Під Корсунем», «Борці за правду», «Славні побратими» (про Нечая та Богуна) та про Івана Сулиму «Над Кодацьким порогом». Нарешті розпочинає і свою найбільшу прозову річ – «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове». Кащенко відкриває своє друге, отож нове видавництво, у якому протягом 1917-18 років за власні кошти встигає 43-ма окремими виданнями видрукувати 23 своїх козацьких оповідань і повістей. В тому числі і дорожні нотатки «Мандрівка на пороги» та історико-топографічний опис колишніх козацьких вольностей «Великий Луг Запорозький», який дослідники сьогодні вважають лебединою піснею Андріана Феофановича.

Ми ж про інше скажемо. Про те, що твори Кащенка читалися тоді як бестселери – гарячими розкуплялися і старими, і молодими. Популярність письменника не мала меж. Навіть «батько запорозької історії» Дмитро Яворницький, згодом пригадував автор книги «В пошуках скарбів» Іван Шаповал, потайки заздрив славі Кащенка. Хоч і радів від того, що Андріан Феофанович «розбудив інтерес до козаччини і її духу».

Отож не випадково свої перші твори Кащенко підписував псевдонімом БУДІЙ. Але чому дійсно він так рішуче змінив усе у своєму житті, службу у чині генерала поміняв на літописця славних сторінок запорізьких козаків та книговидавця, витративши на це усі свої заощадження і залишившись на старість тяжко хворим без копійки в гаманці? Відповідь знаходимо в одному з рукописів Андріана Феофановича: «З юнацьких літ мене цікавило питання про те, через що це люде ніяк не упорядкуються так, щоб усім було однаково добре жити і всім було вільно, як от вміли порядкуватись наші запорожці».

Але й це ще не все. Один з героїв оповідання Будія «Мрії і дійсність» промовляє: «Український народ великий і дужий! Він ще зовсім не жив! Усі сучасні кривди і знущання збудять його нарешті. Він прокинеться. Я вірую, що Україна знову буде великою і славною». А в одному з листів до журналу «Рідний край» ще 1906 року, який дивом зберігся, Кащенко писав, що «я вже тепер не зверну з шляху, яким пішов». Тобто писатиму і далі «романтичні оповідання з минулого української вольниці і українського лицарства» майже як навчально-пізнавальні посібники для читання з курсу історії, в чому його звинувачували деякі критики. Бо «його оповідання і повісті дуже підвищують у нашої молоді національний гонор». А цю мету «я й мав на увазі ще тоді, коли писав перші свої оповідання», - заявив Андріан Феофанович все у тому ж єдиному, який зберігся, його листі, що був адресований у журнал «Рідний край».

                                                                   


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ