Ігор Ведмідь: Труднощі роблять нас сильнішими, або Як господарство з назвою пострадянського минулого впевнено крокує у майбутнє

ТОВ «МТС Чернеччина» — чи не єдине сільгосппідприємство на карті України, що має у своїй назві абревіатуру з трьох літер, що була на слуху у далекі пострадянські часи.
Принаймні, нічого подібного я не зустрічала за свою багаторічну роботу в журналістиці, дарма що об'їздила пів України...

Отож, трохи історії.

МТС — машинно-тракторні станції з’явились на пострадянському просторі ще в 1928 році та здійснювали ремонт і технічне обслуговування тракторів, комбайнів, іншої сільгосптехніки, а потім надавали її в оренду колгоспам.

У 1929 році Радою праці й оборони було прийнято постанову про повсюдне створення МТС.

Вони проіснували до 1958–1959 років, коли техніку було продано безпосередньо колгоспам.

Власне, й саме товариство «МТС Чернеччина» народилося на базі колишнього колгоспу «Промінь» ще в 2005 році, коли сам колгосп «наказав довго жити».

Його засновник і меценат Василь Григорович Яценко свідомо обрав для новоствореного товариства саме таку назву, бо, окрім традиційного вирощування зернових, господарство мало на меті виконувати функції машинно-тракторної станції.

Та життя внесло свої корективи, і Яценко не зміг сповна віддаватися улюбленій справі — три терміни поспіль люди обирали його сільським головою.

Зараз Василь Григорович працює на посаді заступника сільського голови.

Постало питання: кому довірити справу свого життя?

Вибір впав на близького родича Ігоря Ведмідя. Але ж Ігор — фінансист і банкір, десять років відпрацював у ПриватБанку і, власне, не мав жодного уявлення про сільське господарство.

— У житті бувають моменти, коли мусиш робити не те, що хочеться, а те, що треба, що повинен, — згадує свій кардинальний поворот Ігор Ведмідь, який і змусив його у 2020-му переїхати із міста в село.

Отож, вчитися новій для себе справі довелося, що називається, «з коліс».

— Я жодного разу не пожалкував про це, — зізнається Ігор Ведмідь, — роботу в кабінеті навіть порівняти не можна з «живою» роботою в полі, де ти на власні очі спостерігаєш, як висіяне в землю зерно проростає і набирається сили...

Це дуже круті відчуття, — захоплено каже Ігор Ведмідь, — бо ти причетний до цього важливого процесу!

Товариство «МТС Чернеччина» на півтисячі гектарах вирощує кукурудзу, пшеницю, соняшник, сою. У планах — вирощування ріпаку, але він потребує спеціальної техніки й агрономічного підходу, тому потрібен час для підготовки. А от соняшник у господарстві прижився й почувається відмінно.

— Ще й дає хороші прибутки, — не приховує задоволення Ігор Ведмідь. — При олійності 50–53 відсотки ми одержуємо 1 500 гривень доплати з кожної тонни.

Пшениця теж вся йде не нижче другого–третього класу.

— Звичайно, нічого не буває просто так. Окрім постійної роботи в полі, поповнюємо свої знання на спеціалізованих семінарах, конференціях — без цього зараз ніяк, — впевнений Ігор Ведмідь.

Тримати високу планку — це означає дотримуватись цілого комплексу робіт, починаючи від якісного насіння, добрив, до сучасної техніки і передових технологій.
Бо пасти задніх і не рухатися в ногу з часом — означає бути забутим і нецікавим.
— Хочеш бути на плаву — вчись тримати удар, — ділиться секретом успіху Ігор Ведмідь.

Проте не завжди все залежить тільки від цього.

Дошкульно б'є під дих нестача кадрів. І хоч господарство бронює своїх працівників, посадити на трактор вартістю десять мільйонів часто нікого. 700 гектарів обслуговують лише четверо...

До слова, господарство практично повністю відмовилось від вітчизняної техніки,
а John Deere, Case і New Holland на його полях стали звичним явищем. Тому й проблема саме висококваліфікованих кадрів не закрита.
Приміром, сівбу просапних культур товариство проводило німецькими сівалками Horsch — це один з найдорожчих німецьких брендів в Україні.

— Немаю нічого проти української техніки, але якість посіву, обробітку, врешті — швидкість збирання врожаю дуже відрізняються, як небо й земля.

Жнива, основна битва за хліб, не за горами. Їх товариство зустрічає у всеозброєнні. — Маємо власне зерносховище, тік, навіси, — розповідає голова. До речі, один з навісів реконструювали, і тепер він вміщає до чотирьох тисяч тонн зерна. Ще один із старих складів плануємо замінити на безкаркасний.

Було б помилково вважати, що за цими успіхами не стоїть щоденна тяжка праця до сьомого поту, чітка фінансова дисципліна, зважена й мудра політика керівництва. А ще, на думку самого Ігоря Ведмідя, — надійний тил і підтримка, його родина — дружина Анастасія, донька Аріана та син Рінат. І, звичайно, велика любов і віра в Україну, які здатні творити чудеса.