Коли й один у полі воїн

Фермерське господарство "КАРАТ" з села Миколаївка успішно працює, маючи у своєму штаті... лише одного працівника.

Його голова — Віталій Книш, що називається, спеціаліст широкого профілю: він сам керує господарством, сам працює на тракторі, під час жнив пересідає за кермо комбайна, а у період посівної — він досвідчений агроном.

Фермерське господарство з красномовною і гучною назвою "Карат", що означає одиницю виміру дорогоцінного каміння, обробляє близько сорока гектарів землі. Невеличке, проте компактне й мобільне, воно має всю необхідну техніку для обробітку — від сівалки, культиватора до кількох тракторів і власного комбайна.

— За двадцять п’ять років, що фермерую, я навчився всім премудростям хліборобської справи самотужки, — розповідає Віталій Книш.

Втім, сільському хлопцеві не звикати. Народився і виріс тут, у Миколаївці. Батько, Василь Іванович, усе життя трудився бригадиром тракторної бригади у місцевому колгоспі. Тож і Віталію було не звикати до сільської роботи.

Їхати шукати чогось легшого в місто навіть думки не було.

— Не міський я чоловік, — каже про себе з посмішкою. — Тут я відчуваю себе, наче риба у воді.

З початком повномасштабного вторгнення до звичних хліборобських проблем додалася абсолютно нова й несподівана: яка доля чекає господарство, якщо Віталія мобілізують?

Відповідь знайшлася миттєво — його просто не буде! Землю заберуть рейдери, вони налетять швидко, мов круки на легку здобич. А серйозна прогалина в законі про мобілізацію і бронювання працівників, що працюють у сільському господарстві, тільки їм на руку.

Такі господарства, як "Карат", не мають пільг щодо бронювання, бо обробляють менше п’ятисот гектарів землі і, на думку тих, хто його писав, не є стратегічно важливими для продовольчої безпеки України.

— Але ж таких господарств більшість, — переконаний Віталій Книш. — А їхні власники живуть і працюють тут, у селі, і податки сплачують тут, наповнюючи місцеві бюджети!

Хіба це не продовольча безпека України? — розмірковує Віталій Книш. — Розумію, що ми лише піщинка в морі, але ж із таких піщинок і народжується велика вода! Не буде їх — і море зміліє.

До слова, Віталій з тих фермерів, хто займає активну громадянську позицію. Член обласного Конгресу фермерів та приватних землевласників, свого часу один із учасників фермерської самооборони, з самого початку її створення підтримав ініціативу Анатолія Івановича Гайворонського, очільника дніпровських фермерів.

— Це за крупними агрохолдингами стоять "сильні світу цього" — всілякі депутати, авторитети й товстосуми. Вони нічого й нікого не бояться. А нам, дрібним і бідним, треба триматися купи, бо, як казав головний герой фільму "Брат", сила наша в єдності!

Нічого не варто якомусь холдингу "проковтнути" мене разом із моїми 38 гектарами — це на один зуб. А коли таких, як я, збереться сотні — тисячі, навіть агрохолдинг вдавиться, — переконаний Віталій Книш.

Тому позицію Всеукраїнського Конгресу фермерів, який звернувся до комітету з аграрної політики, уряду щодо бронювання працівників фермерських господарств, які мають в обробітку менше 500 гектарів землі, вважає дуже своєчасною і правильною.

Крім того, що такі господарства складають найбільш чисельну групу агровиробників, вони є сімейними господарствами, що, відповідно до законодавства, вважаються такими, що використовують власну працю засновників — членів родини.

За пропозицією громадської організації "Всеукраїнський Конгрес фермерів", бронюванню підлягають фермери, які обробляють від 20 до 100 гектарів землі.

Бронюванню підлягає голова, керівник або засновник господарства, притому що дохід з одного гектара має становити не менше, ніж середньостатистичний показник по області.

Віталій, як і тисячі його колег, таких же дрібних фермерів, сподівається, що ця норма закону запрацює в реальному житті і не треба буде боятися, що дрібний фермер може втратити в один момент усе, що надбав роками тяжкої праці. Що нарешті бронь матимуть саме ті, хто дійсно забезпечує продовольчу безпеку України, а не ті, що правдами і неправдами за великі гроші купили собі перепустку у безтурботне життя.

Такі "карати" і є тим справжнім дорогоцінним камінням української економіки.