31 жовтня - День праведного Петра Калнишевського

31 жовтня – день упокоєння святого праведного Петра (Калнишевського) Багатостраждального, останнього кошового отамана Запорозької Січі. Повідомляє Дніпровська єпархія Православної Церкви України.

Зазначається, що святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московським царством і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області). Він був найстаршим сином, але не єдиним, в козацькій родині Івана Калнишевського.

Він був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати і навіть прикрашати. Серед книг за найкоштовніший скарб він мав Євангеліє, вартістю 1 тисяча карбованців. На його оздобу золотом, сріблом та коштовним камінням святий праведний Петро витратив ще 500 карбованців.

 

Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорізьку Січ у 1762 році, перебуваючи на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрівся в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, праведник Божий став нелюбим цій імператриці – новій Єзавелі та Євдоксії, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге його обрали у січні 1765 року, всупереч царській волі, аж до зруйнування Січі, тобто на 10 років підряд – «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани Січі змінювалися через кілька років.

 

Останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський був глибоко віруючою людиною і багато допомагав церквам і монастирям України. За все своє життя він лише особистим коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запоріжжі, робив їм щедрі дари. При всіх 16 церквах, що діяли на землях «Вольностей Війська Запорозького» були церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, старих і хворих, які утримувались на кошт святого праведника.

 

Бажаючи утвердити свою владу над Україною імператриця Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ. В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 року 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями, 5-ма козацькими, майстровими і торговими будинками. На той час у Січі перебувало лише декілька сот душ, решта козаків знаходилася на паланках, промислах, по городах. Сили були надто нерівні, але козаки бралися боронити свою Запорозьку вольницю.

84-річний кошовий отаман Петро Калнишевський розумів приреченість будь-якого опору. Тому всупереч бажанню і проханню козаків вступити в бій з московитам, отаман віддав наказ скласти зброю. Так Січ була ліквідована, а самого Петра Калнишевського, за наказом навіженої імператриці було заслано на Соловки, в Соловецький монастир. Там, за наказом Потьомкіна, він прожив у темному і сирому підвальному казематі без права виходити і жодного спілкування з людьми.

Тюремний режим праведного Петра Калнишевського відзначався особливою суворістю. За переказами останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік – на Великдень, Преображення і Різдво. Але в архівах не знайдено підтвердження навіть цього.

Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року святому Петру Калнишевському було «дароване прощення» і надане право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням. Проте праведний Петро Калнишевський відмовився повертатися в Україну. 7 червня 1801 року він у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому «в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в ув’язненні він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджуюся повною мірою». Так, зрештою, сповнилося бажання його дожити вік у монастирі.

 

Святий праведний Петро Багатостраждальний відійшов до Господа 31 жовтня 1803 року. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві.