Американський нейрохірург приїжджав у Дніпро, щоб оперувати поранених українських військовослужбовців

Коннор Берлін побачив на власні очі, що відбувається, коли сучасне озброєння стикається із окопами, танками, протипіхотними мінами, про які Європа сподівалася забути

Вперше, коли Коннор Берлін асистував на операції в українській лікарні ім. Мечникова, йому вручили ручний хірургічний дриль, що давно вийшов з ужитку в США. Завдання для американця: прооперувати українського солдата із численними ушкодженнями голови від фугасного снаряду за допомогою цього «середньовічного» пристрою. Про це йдеться у спеціальному репортажі NBC News, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

«Його ліва очниця була повністю пошкоджена, майже втрачена, і ми мусили повністю її відновити. Деякі травми солдат, які ми щодня бачимо тут, несхожі на ті, які можна зустріти у США. Жорстокість, з якою одна людина може вчинити щось іншій – просто жахлива», – розповідає 30-річний нейрохірург Коннор Берлін.

Він використав свою відпустку, щоб волонтерити у Дніпрі, яке знаходиться менш ніж за 70 км від фронту із некомерційною організацією «Разом», створеною у 2014 році для підтримки України.

Хоча Коннор і народився у Нью-Йорку, він нерозривно пов’язаний з Україною через єврейських предків, які покинули країну після вбивств та антисемітських погромів понад 100 років тому. Зараз він вважає, що є єдиним нейрохірургом із США, який оперує тут. Це надає йому рідкісну для американця можливість зрозуміти ціну найжорстокіших боїв у Європі з часів Другої світової війни.

Він щоночі бачить десятки закривавлених понівечених солдат, яких приносять на каталці; персонал, який багато працює, навіть більше, ніж американські медпрацівники; переповнені коридори реанімації; пляшки з-під води, які використовують як інфузійні мішки; постільна білизна з проробленими дірками замість хірургічних простирадл.

Коннор Берлін

«Першого дня, коли я прийшов до відділення інтенсивної терапії, я майже не плакав. Відділення було перетворено на операційну для 5 солдат на ШВЛ, що мали жахливі, просто жахливі каліцтва. І я подумав: «Що ще ці хлопці, чоловіки можуть віддати своїй країні? У них просто нічого не залишилося», – пригадує нейрохірург.

Коннор підкреслює, що не принижує інструменти чи персонал, що їх використовує; він хоче висвітлити тільки талановитих, захоплених людей, які відчайдушно намагаються допомогти, проте часто виснажуються.

«Вони не мають таких «модних» штучок, які є у США, проте, незважаючи на дефіцит ресурсів, українці ще виконують роботу. Вони не нарікають, є дуже адаптивними та вражаючими особистостями. Я надихаюся багатьма з них», – каже він, підкреслюючи, що вивчив стільки ж, скільки і навчив своїх колег.

Його приїзд припав на декілька днів пізніше після того, як Україна почала важкий контрнаступ. І хоча українці мають деякий успіх, прокладаючи собі шлях через заміновані поля, але це дещо повільніше, аніж очікували західні представники та експерти.

Дніпро, яке знаходиться за 385 км на південний схід від Києва, росія обстрілює протягом усієї війни і місто носить шрами із випалених будівель та мертвих жителів. Проте, більшість часу тут є відчуття звичайного міста.

У головній травматологічній лікарні Дніпра він побачив на власні очі, що відбувається, коли сучасне озброєння стикається із окопами, танками, протипіхотними мінами, про які Європа сподівалася забути.

Зліва направо: Ростилав Малий, 28 років, краніальний нейрохірург, Микита Ломброзо, 28 років, нейроваскулярний нейрохірург, Дмитро Черевко, 26 років, нейрохірург хребта та Коннор Берлін, 30 років.

Берлін каже, що лікарня Мечникова прийняла 17 000 військових та цивільних жертв з початку повномасштабного вторгнення. Лікарі розповіли інформаційному агентству The Associated Press, що цього місяця лікарня зайнята як ніколи, приймаючи цивільних з різними захворюваннями: від раку до травм від ДТП вдень, а вночі заповнена пораненими солдатами з передової.

Берлін відстежив своє українське коріння аж до 1918 року, коли його пра-пра-прадід Янкель був убитий на задньому дворі під час єврейських погромів. Його пра-пра-прабабуся Ліллі втекла до Нью-Йорку і заодно народила його бабусю Рут.

Він бачить відлуння історії його сім’ї у репресіях та витривалості протистояння України та росії – конфлікт, як він каже, добра проти зла.

Українці, яким він сьогодні допомагає, точно не ті люди, які розстріляли його сім’ю понад 100 років тому. 

«Це добрі люди, це люди, що люблять волю, демократію, добрі, щедрі, люди, які заслуговують жити та мати власну країну», – наголошує хірург.

Проте він вірить, якщо після всього, що трапилось з його сім’єю тут в Україні, він зміг переконати своє серце і допомогти людям, то інші надихатимуться зробити те саме.

Окрім ручного дрилю у його фотоальбомі є світлини з колегами і пилкою Джільї – гнучкого, але примітивного пристрою, що використовується для розрізів до костей.

«Зараз ми у США рідко використовуємо їх, але в Україні – це все, що інколи у них є. З цим ще можна виконати роботу», – зауважує Берлін.

На інших фотографіях, його можна побачити разом із Ростиславом Малим, де Коннор асистує. Ростислав – український хірург та один із членів їх так званої «команди мрії» – так вони охрестили жартівливо свою команду з чотирьох чоловіків. Коли він почав свою роботу у лікарні, то Берлін подарував 28-річному Ростиславу Малому хірургічну шапочку університету Вірджинія.

«Зараз він постійно її носить. Я збудував сильний зв’язок із цими хлопцями. Ми ніби в одному окопі», – резюмує Берлін.

Перекладачка: Дарина Гловацька