Біля Вугледару, Куп'янська, Гірника тяжко, - Юрій Бутусов

   Стрім по подіях на фронті. Все продовжує розвиватися дуже стрімко, дуже багато інформації, яку треба просто чітко встановити, що саме відбувається на даний момент.

   Юрій Бутусов, військовий експерт, "Цензор.нет".

   Рік тому, 26 вересня 2023 року, під час штурму біля села Старомихайлівка Донецької області я брав участь у цій операції. Якраз в наш Хамві влучив російський снаряд. Він вдарив з лівого борту. На жаль, загинув в цей день наш побратим, боєць штурмової роти "Рух" 59-ї мотопіхотної бригади Володимир Іщенко, позивний Лисий. Загинув поруч зі мною в машині. Також був поранений один з польських добровольців, який був з нами, і легке поранення, уламок розпоров шкіру, дістав водій, який сидів поруч зі мною.

   Нам пощастило вийти з того бою. Завдання було виконане. І про цей бій, про цю операцію, де ми були просто однією з груп, яка виконувала свої завдання і прорвалась крізь  артилерійський вогонь, є новий репортаж у мене на каналі. Дякую всім, хто підтримує нашу роботу каналу "Бутусов плюс". Дякую вам, друзі, всім за довіру і можливість продовжувати нашу діяльність.

   Отже, тепер подивімось на ситуацію на фронті. У всіх зараз прикута увага до міста Вугледар. Подивимось карту.

   Обстановка на Вугледарі дуже і дуже важка. Фактично те, що ми бачимо, – це вже оперативне оточення, близько до того. Ворог контролює фланги. З флангів Вугледар глибоко охоплений, і ворогу вдалося підійти на саму околицю міста. Особливо небезпечний прорив у напрямку села Водяне. Ми бачимо східніше Вугледару. І з цього напрямку ворог загрожує нашій основній, єдиній там трасі постачання. Вона йде через село Богоявленка.

   Це єдина така траса асфальтована, і зараз ворог до неї підійшов на відстань півтора кілометра. Тобто ця траса зараз під ударами практично всіх видів російського зброєння, і міномети туди можуть бити, артилерія, ну і, звичайно, всі види дронів – і ланцети, і фпв, ударні. І ворог, на жаль, таке полювання на наш транспорт і бойові машини там веде.

   Що сказати, друзі, дивлячись на цю карту? Вугледар продовжують героїчно обороняти воїни 72-ї Окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Вони продовжують обороняти це місто вже два роки. Ну і роблять все можливе. Те, що ворог прорвався, насправді, хочу сказати, що сам Вугледар і східніше – це 72-га бригада, а західніше Вугледару, оцей район, де ворог намагається прорватися через Павлівку, Причистівку – це вже позиції нашої 58-ї мотопіхотної бригади, яка також героїчно б'ється на цьому напрямку.

   Так от, те, що тут відбувається, друзі, я не можу сказати, що це хоч найменшою мірою провина солдатів, офіцерів. Її взагалі там нема. Те, що роблять наші воїни в битві за Вугледар, це, на мій погляд, далеко переходить за межі можливого, за межі людської витривалості. Це вищий рівень професійності наших воїнів, відданості. І люди роблять все, навіть більше, ніж від них можна вимагати. Що там відбувається? Ворог просувався тривалий час, дуже повільно, я неодноразово казав про це на ефірах. Просування були невеликі, повзучий наступ 100-200-500 метрів на день або тиждень, вони їх стримували.

   На жаль, дива не сталося, тому що нові можливості по прориву оборони противника, їхніми, вже мінними полями і кількістю людей з автоматами не компенсувати. Збільшення кількості дронів, збільшення кількості високоточної зброї у вигляді дронів зі скидами гранат у вигляді ФПВ створює такі умови, коли піхота не може, використовуючи стару тактику, виконувати бойові завдання.

   За сьогодні фронт можна втримати тільки там, де ведеться в першу чергу високотехнологічна війна. Сутність сучасної тактики – це передусім збереження власної піхоти. Піхота – основа, яка тримає цей фронт, створює цю тонку синю лінію фронту. І там, де піхоту з різних причин не можуть зберегти, не вистачає якості управління, не вистачає правильного планування оборонних операцій, не вистачає саме на рівні керівництва, своєчасної підготовки резервів або передачі своєчасного поповнення, яке б встигли підготувати. Там, де не вистачає снарядів або радарів для боротьби з дронами ворога, не вистачає систем ППО, там всюди кількість високоточної зброї може вибити людей. І це основна проблема, що показав Вугледар.

   Вугледар – це одна з найкращих для оборони позицій на Донбасі в цілому. Це плато, велика кількість бетонних споруд, які досі ворог повністю всі не зміг знищити, навіть авіацією важко знищити. І це плато дає такі можливості, такі радіогорізонти, такі можливості огляду, спостереження, застосування озброєння. Це як Авдіївка або Бахмут. Це дуже зручна, вигідна позиція, як Лисичанськ так само. Але ми бачимо досвід, на жаль, і Лисичанська, і Авдіївки, і Бахмуту, і ці вигідні висоти, вигідне тактичне становище, його треба вміти використати. А якщо його не використовують, то, на жаль, який би героїзм і майстерність не були, ворогу вдається просування.

   Так, треба відмітити, що там оборона наша не впала. Ворог її повільно просунув. Просунув ціною багатотисячних втрат. Під Вугледаром перемололи тисячі, багато тисяч росіян. Всі їхні атаки вибиваються, вибиваються, вибиваються. Кожне їхнє просування – це величезні втрати. Але, на жаль, ворог іде вперед. Він мобілізовує, кидає на штурми таку кількість людей, що їх все ж таки вистачає, щоб закріпитись, щоб знайти розриви в бойових порядках і зайти туди.

   Тому, на жаль, боротися із децентралізованим російським наступом може тільки децентралізована оборона, яка побудована на застосуванні, в першу чергу, технічних засобів. Дронів, засобів радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки. Всі ці дрони, РЕБ мають застосовуватись комплексно, координуватись в одному центрі, забезпечувати зв'язком комунікацію єдиною системою ситуаційного бізнесу. І, звичайно, потрібні надійні укриття і, основне, потрібні постійно ротації, свіжі люди, щоб піхота не сточувалась, не зношувалась, не виснажувалась смертельно на цих позиціях ще до бою.

   Якщо ці фактори не працюють на фронті, на жаль, результат ми бачимо на Вугледарі. Ситуацію врятувати зараз, ну, що сказати, це максимально складно. Ворог вже охопив місто з флангів, зайшов на околиці і взяв під вогневий контроль єдину магістраль постачання. Чи можна в таких умовах взагалі говорити про якусь тривалу оборону? Без контратак, без різкого посилення силами диво не станеться. На війні взагалі дива не буває.

   Було одне диво, коли український народ став зі зброєю, пішов вперед і далі вже це диво зупинило, розгромило російську професійну армію у березні 22-го року. А далі ефект несподіванки вже інший. Ворог намагається реалізувати перевагу в своєму військово-технічному потенціалі. В кількості високоточної зброї, в кількості важкого зброєння і в кількості озброєних людей, яких вони можуть кидати в штурми. У росіян є своя межа. Вони можуть витрачати в місяць і вбивати, об нашу оборону, до 30 тисяч своїх солдатів. Але це велика кількість, і щоб її перемолоти на всіх напрямках, треба організаційні зусилля. На жаль, тут їх не вистачило.

   Якщо говорити про Вугледар, скажу вам відверто, картина та сама, яку ми бачили при втраті Лисичанська, Сєверодонецька, Авдіївки, Бахмуту, Соледару. Рішення, які приходять запізно, розгортання військ, які приходять запізно, підкріплення, яке дають тільки в той момент, коли ворог вже прорвав оборону, а не до того. Відсутність уваги при плануванні бойових операцій нашими генералами, відсутність уваги до планування бойових дій дронами РЕБ і РЕР. І коли оборона не планується через дрони РЕБ і РЕР, то кількість людей з автоматами, на жаль, вона вже не грає такої ролі, як колись.

   В сучасній війні воюють фактично не аеромобільні підрозділи, не треба вже вигадувати, що краще, штурмовики, аеромобільні підрозділи, десантники, механізована піхота, мотопіхота, ТРО. Зараз воює дронопіхота. Фронт тримає дронопіхота, як це дуже влучно постійно повторює командир батальйона К2 Кирило Верес. Так от про цю дронопіхоту, вона працює, коли правильно організована, коли є тактика застосування і взаємодія різнорідних сил і засобів. На Вугледарі, на жаль, це завдання має вирішувати передусім оперативне тактичне управління, оперативно-стратегічне управління військ.

   Але там немає відповідних компетенцій, немає відповідної волі, немає сталого штабу, організації і немає відповідальності. Зараз на Вугледарі змінили командира 72-ї бригади, і новому командиру Олександру Охріменку дісталась така ситуація на карті, як ми бачимо, яку треба рятувати, але як? Звичайно, не наказами, не звітами, не комісіями. Тут потрібні вже вольові рішення. Ми бачимо, що вище командування, як завжди, само не буде давати наказ на відхід, навіть попри будь-яку критичну обстановку. І все тримається зараз на довірі, взаємодії, взаємопідтримці воїнів 72-ї, командирів.

   Я впевнений, що командири 72-ї розуміють свою відповідальність. У мене немає сумнівів ніяких, що будуть ухвалені адекватні рішення, виходячи з обстановки. Спротив буде продовжуватись до того часу, поки для цього є достатні сили і адекватні умови. Але зараз, звичайно, без контрударів, які мають проводити якісь інші сили, якісь оперативні резерви, вище командування, яке має застосовувати виключно Олександр Сирський, якщо Сирський цього не зробить, ну, значить, вище командування Вугледар ну, просто так пропустило, як до того пропустили Авдіївку, пропустили Красногорівку, пропустили Новогродівку. Ну, це, безумовно, не буде забуто і отримує свою оцінку в історії. 

            Ситуація на Куп'янському напрямку.

   В першу чергу ворог атакує на Піщане. Зараз противник намагається розширити оцей клин біля села Піщане по флангах. Оскільки клин дуже вузький, він прострілюється, його можна зрізати навіть короткою контратакою. Російське командування це розуміє, бачить і намагається розширятись. Контратак поки що ніяких ефективних не організовано, ну, і ворогу вдається просуватися. Позитивним на цьому напрямку є  відео, яке виклав батальйон ударних безпілотників 92-ї штурмової бригади "Ахіллес".

   Наші воїни показали, як російська колона, яка йшла, щоб добити, щось прорвати.  Ви бачите Піщане, і ось там центральна стрілка, це ворог намагається пробитись прямо на Оскол. Ось, ми бачимо село Кругляківка поруч, противник туди хоче зайти, і Глушківка. Ось, це буквально ворог півтора кілометра і до Оскола залишається. Їм треба хоч десь, хоч в одному місці вийти на берег Осколу, розірвати наш фронт повністю.

   І вороги  цілу колону російської техніки кинули, кілька десятків одиниць бронетехніки, одночасно, дуже добре підготовлені. Всі, вся бронетехніка, це прям такі бронесараї, дуже щільно обвішані в кілька рядів, там решітки, ланцюги, завішано зверху РЕБом. І оця колона бронесараїв пішла на прорив, але воїни Ахіллеса, оператори Ахіллеса, зуміли знайти такі частоти, які російський РЕБ не перекриває, і вся колона була розібрана повністю, розгромлена. На відео, яке  виклав батальйон Ахіллес, видно знищення, ураження 23-х одиниць російської бойової техніки. Причому наші бійці добивають всю таку техніку потім, упродовж найближчого часу. 

   Тому, в принципі, це все безповоротні втрати для ворога. Звичайно, от така колона, яка йшла на прорив,і її розгром, це, звичайно, значно покращить обстановку, і при адекватних діях інших наших сил це створює можливості для того, щоб зменшити цей клин, дуже небезпечний для всього нашого фронту на Осколі.

   Тепер подивимося ситуацію в районі Невське на Куп'янському напрямку.

   По Невському, це південніше, південна частина Оскольського фронту,  була проведена успішна контратака, в якій взяли участь бійці одного з підрозділів 3-ї штурмової бригади. В селі Невському в горах був захоплений зненацька і був розгромлений. За даними візуального відеоконтролю, понад 50 російських піхотинців було ліквідовано в боях у північній частині Невського. Дійсно, блискучий успіх і демонстрація того, що при грамотному плануванні, управлінні, взаємодії вогневих засобів, дронів і якісно підготовлених, вмотивованих штурмовиків, в принципі, можна з мінімальними втратами знищувати великі російські підрозділи. Ворог навіть  не повірив, що на нього йде контратака. І тому їх вибили з великими втратами і з великими трофеями. Тому треба подякувати бійцям 3-ї штурмової, які дійсно зробили роботу на іншій ділянці фронту, не на своїй, прийшли на допомогу. Це завжди заслуговує на повагу.

   І третій напрямок, який дуже критичний на фронті зараз, це напрямок Гірник, місто Гірник, місто Українськ,  село Цукурине.  На цьому напрямку обороняється зараз 59-та мотопіхотна бригада, а також там і інші є підрозділи нашої частини. 59-та бригада через всім відомі проблеми з командуванням, проблеми, які створив своїми призначеннями генеральний штаб, особисто Олександр Сирський.

   Бригада дуже боєздатна, але так, як нею керують ті, хто нею керують, некомпетентні люди, на жаль, серйозно підірвали боєздатність цієї бригади. І до чого це призводить, що бригада зараз не може встановити сталий рубіж оборони. Не солдати, офіцери не можуть, вони роблять все можливе. Просто коли командир бригади людина некомпетентна і командування ОТУ і ОСУ, не здатні ним керувати і навіть налагодити управління або зняти некомпетентну людину, результат отакий, як ми бачимо на карті. Давайте ще раз подивимося. Дуже небезпечний прорив. Ворог намагається відрізати значну територію. Ви бачите Желанне-Перше, Желанне-Друге, Гірник, Курахівка. Тобто там значна кількість населених пунктів. Ворог хоче зрізати оцей виступ повністю. І противник рухається, вже вони захопили Українськ, і рухаються на Цукурине.

    Тобто що ворог хоче зробити? Як ми бачимо на карті, там щільна агломерація, населений пункт один на одному. За одним стоять, ворог хоче по цьому ланцюгу населених пунктів обійти  у фланг нашому урупованню, яке обороняє Курахове. Курахове обороняють воїни 79-ї десантно-штурмової, 46-ї аеромобільної бригади. А ворог намагається, він не може пробити в лоб, і  вони знайшли слабку ділянку фронту, і намагаються зараз продавити оборону для того, щоб охопити Курахове з півночі і таким чином все ж таки захопити, вибити нас з цього важливого рубежу оборони і з цього важливого в оперативному плані міста на Донеччині.

   Це такі основні ділянки фронту, де зараз точаться найважчі бої. Звичайно, бої йдуть і на всіх інших ділянках. російська стратегія і тактика полягає в тому, що вони створили напругу на всій лінії фронту. І навіть там, де вони не атакують, не можуть просунутися, вони продовжують атаки. Для того, щоб тримати весь наш фронт у напрузі і не дозволяти маневрувати силами. Для цього навіть хоча б одне відділення в день, навіть там, де нуль просування, вони можуть місяць за місяцем посилати на одному напрямку. Так, їх всіх убивають, але це ціна, таку ціну росіяни платять за те, що вони тримають батальйон на цьому напрямку в постійній напрузі. Тобто така безперервна розвідка боєм. Джерело: https://censor.net/ua/r3512267