Відповідь на міф про "хитрих жінок і обдурених чоловіків"

ОЛЕНА БАРСУКОВА — 12 БЕРЕЗНЯ 2025 РОКУ

Генетик Мартен Лармузо

Існує поширена думка, що приблизно в 10% сімей чоловіки виховують дітей, які насправді мають іншого біологічного батька.

Однак сучасні дослідження показують, що в більшості суспільств цей показник не перевищує 1%.

Генетик Левенського католицького університету Мартен Лармузо розповів журналу Science, наскільки поширене хибне батьківство у Європі та кого з відомих людей стосується його відкриття.

Скільки чоловіків насправді виховують нерідних дітей

У своїх дослідженнях Мартен Лармузо зосередився на позапарному батьківстві (EPP – extra-pair paternity), тобто випадках, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком дитини, насправді ним не є.

Цей термін не включає випадки всиновлення чи позашлюбних народжень, коли особа біологічного батька відома.

Щоб з'ясувати частоту хибного батьківства, Лармузо розробив метод, який поєднує генеалогічні записи з тестами ДНК живих людей. Це дозволяє простежити випадки невідповідності батьківства навіть за кілька століть у минуле.

Раніше вважалося, що EPP трапляється у 10% сімей, але реальні цифри значно нижчі.

За результатами тестування 513 пар споріднених чоловіків, Лармузо встановив, що рівень EPP у Бельгії та Нідерландах за останні 500 років становив лише 1,5%.

Подальші дослідження в інших країнах Європи підтвердили ці висновки: ймовірність того, що юридичний батько не є біологічним, зазвичай не перевищує 1%.

"Єдиний заклик до всіх – припиніть панікувати. Це не така велика проблема, як ви думаєте", – каже генетик.

Лармузо дослідив, як соціальні та економічні фактори впливали на рівень EPP у Європі за останні 500 років. Виявилося, що найбільше зростання сталося у XIX столітті, коли люди масово переселялися в міста.

У бідних, переповнених кварталах великих бельгійських та нідерландських міст рівень EPP зріс у шість разів, досягнувши майже 6%.

Натомість у сільській місцевості, де всі знали одне одного, позашлюбне батьківство було значно рідшим.

"Є багато прикладів, які спростовують цей стереотип про хитрих жінок і обдурених чоловіків", – каже фахівчиня з еволюційної біології Брук Скелза з Каліфорнійського університету.

А як щодо інших країн?

У різних культурах ставлення до біологічного батьківства варіюється.

Наприклад, серед південноамериканських племен яномамі вважається, що дитина може мати кількох біологічних батьків.

У народності німба в Непалі жінки мають кількох чоловіків, і всі вони спільно виховують дітей.

У народності химба в Намібії рівень EPP сягає 48%, але це не означає, що чоловіки не знають правду.

Вони відкрито обговорюють питання батьківства і вважають себе соціальними батьками всіх дітей своєї дружини, незалежно від біології.

"Це не те, що їх дурять – ці чоловіки справді вважають себе соціальними батьками, навіть якщо вони не є біологічними", – пояснює Скелза.

Як генетик спростовував поширений міф

У 1991 році в журналі The Lancet була опублікована стаття, в якій дослідники припустили, що 10% дітей народжені не від своїх юридичних батьків.

Проте на той момент не було надійних даних, які б підтверджували чи спростовували цю цифру. Незважаючи на це, теза швидко поширилася в медіа та науковій спільноті, поступово перетворившись на широко визнаний факт.

"Якщо ця цифра є точною, то багато сімейних історій не такі, якими здаються, і генеалогія може виявитися марною справою", – зазначає Маартен Лармузо.

Його рідний дядько, дослідник сімейного дерева, втратив інтерес до генеалогії, дізнавшись цю статистику.

Проте сам дослідник не тільки не втратив зацікавленості, а й вирішив перевірити, наскільки цей показник відповідає реальності.

У 2009 році Лармузо розпочав масштабне дослідження. Він збирав дані про сімейні дерева, що сягали XV століття, співпрацював з бельгійськими та нідерландськими генеалогами, відвідував архіви, їздив у сільські церкви та вивчав метричні книги.

Наступним кроком було ДНК-тестування. Лармузо визначив тисячі чоловіків, які за родоводами мали бути спорідненими по батьківській лінії, і взяв у них зразки ДНК для перевірки Y-хромосоми.

"Бувало, я просто обходив кожного чоловіка в селі з певним прізвищем і просив їх здати ДНК-тест. За один рік я відвідав 300 домогосподарств", – згадує Лармузо.

Дослідник шукав розбіжності: якщо два чоловіки мали одного спільного предка, але їхні Y-хромосоми не збігалися, це свідчило про випадок EPP.

Одним із найцікавіших відкриттів Лармузо став випадок Людвіга ван Бетховена. Дослідники перевірили Y-хромосому сучасних нащадків родини ван Бетховенів та виявили, що композитор не був біологічним родичем людей з цим прізвищем.

Для одного з нащадків, Вернера ван Бетховена, це стало справжнім потрясінням.

"Я дуже пишаюся своїм прізвищем. Тому я був розчарований, коли дізнався, що композитор не був біологічно справжнім ван Бетховеном", – каже Вернер.

Однак цей випадок не обов’язково був результатом навмисної зради або обману.

За словами вченого, чоловіки, які мали проблеми з фертильністю, могли свідомо дозволяти своїм дружинам мати коханців, щоб забезпечити потомство. Також є ймовірність сексуального насильства або примусу.

У випадку з Бетховеном відомо, що його дідусь і бабуся мали проблемний шлюб, але точно встановити, в якому поколінні сталася генетична розбіжність, неможливо.

Отже, попри поширений міф, реальні дослідження показують, що позапарне батьківство є значно рідшим, ніж вважалося раніше.

У Європі за останні 500 років рівень EPP у середньому становить 1%. Лише в окремих періодах та культурах (як у химба) цей показник може бути суттєво вищим.

Але дослідники кажуть, що навіть у тих випадках, коли батько не є біологічним, соціальне батьківство відіграє важливу роль.

"Біологічний зв’язок не є обов’язковим, щоб мати гарну сім’ю та бути хорошим батьком. Але для багатьох людей це все ще важливо", – каже Мартен Лармузо.