Чому суддів НЕ ВАРТО обирати на виборах

Михайло Жернаков Голова правління Фундації DEJURE, д.ю.н.

           Щоразу, коли активізується судова реформа, активізуються й ті, хто вважає, що суддів потрібно обирати на виборах прямим голосуванням.

Це рішення часто вважають "срібною кулею", яка має раз і назавжди побороти корупцію в судах. Мовляв, якщо люди безпосередньо вибиратимуть суддів, вони точно зроблять це якісно.

Бажання більшої підзвітності суддів суспільству зрозуміле і правильне. Але ця підзвітність НЕ досягається прямими виборами суддів. Таке не працює нормально в жодній країні світу. І якщо змінює ситуацію – то точно не на краще.

Ми зібрали 7 причин чому ця приваблива на перший погляд ідея насправді не робоча.

P.S. До речі, ми чесно шукали бодай один аргумент "за" – і не знайшли.

Якщо ви такі знаєте – будь ласка, повідомте нас. Дуже бажано – після того, як прочитаєте матеріал

Михайло Жернаков
Володимир Гришко

      “Судова реформа має передбачати обраність суддів”, “суддів треба обирати, а не призначати”, "от виберемо суддів і заживем"... Останнім часом ми отримуємо чимало коментарів від читачів, що суддів треба обирати, а не призначати. Здавалося б, це демократично і повертає нас до прямого народного волевиявлення. У цій публікації пояснюємо, чому обраність суддів - це вкрай погана ідея для України і взагалі.

1. Природа виборів не є доречною для обрання суддів. Виборчий процес – це процес політичний, який за природою дуже відрізняється від процесу здійснення правосуддя. У політиці люди голосують за програми — політик пообіцяє, народ оцінить і вирішить, кому віддати голос. А що ж може пообіцяти суддя? Що буде чесно і розумно судити? Це і так в Конституції і законах України прописано, це є обов’язком будь-якого судді. Судити більш "ліберально", чи, навпаки, "консервативно"? Так це упередженість, яка, навпаки, прямо заборонена для суддів законом. Відтак, сама природа виборів як політичного процесу не є доречною для обрання осіб, що вершитимуть правосуддя.

2. Практика обрання суддів не є поширеною серед країн Європи. Єдиним місцем у Європі, де застосовується така практика, є окремі кантони Швейцарії (і те, судді можуть обиратися як всенародним голосуванням, так і парламентом або верховним судом). Відсутність такої практики не є випадковою – адже характерна риса країн романо-германської системи, в тому числі і України, полягає у конкурсних доборах суддів на посади.

3. Народне обрання суддів призводить до низки негативних наслідків та проблем. Виборність суддів першої інстанції шляхом народного голосування історично існує в США. Першочергова мета була благородна – суспільство вважало, що суддів обирають таємно, за закритими лаштунками, і через це вони не були підзвітними суспільству. Проте від такого формату обрання суддів походять безліч проблем, які підкреслюють та висміюють самі ж американці. 

3.1. Система не досягає цілі зміни суддів від виборів до виборів. Більшість чинних суддів у США не зустрічають жодних труднощів на чергових перевиборах. Наприклад, з 151 чинних суддів штату Лос-Анджелес – 150 були переобрані заново. Тобто ефективного механізму ротації суддів немає. 

3.2. Судді мають "продавати" себе суспільству. Кандидати мусять знімати рекламні ролики, купляти банери тощо, тобто так само, як це роблять і політики. Це виглядає дуже недоречно для посади судді, навіть сам факт витрачання грошей на просування своєї кандидатури. Можна поєднати з тим, що хто матиме більше грошей та краще пропіариться – отримає посаду судді. Зустрічаються і доволі дивні та недоречні реклами. Наприклад, один кандидат, що балотувався на посаду судді  Верховного апеляційного суду Західної Вірджинії, у своєму рекламному ролику окремо наголосив, що його сина звати Джастіс (з англ. – Справедливість). 

3.3. Кандидати вдаються до брудних рекламних технологій для отримання переваги. Так, деякі кандидати, що балотуються на посаду судді, знімають провокативні відео, які переповнені маніпуляціями та викривленням фактів, про інших таких кандидатів, щоб очорнити їхню репутацію та отримати перевагу для себе. Один з таких методів – показати, що суддя відпустив на волю ніби-то ґвалтівників чи серійних вбивць. Навряд чи це є ті практики, які нам варто переймати.

3.4. Судді штучно намагаються догодити суспільству напередодні виборчого процесу для здобуття політичних балів. За даними наукових досліджень, виборчий процес впливає на поведінку суддів. Зокрема, напередодні голосування, судді вдаються до більш жорстких покарань, щоб показати їхню лояльність до думки народу і їхньої спраги до помсти. Такі негативні й штучні наслідки відбуваються навіть в Америці, де панує сильна система права та існує повага до верховенства права. Важко уявити, що буде відбуватися у такому разі в Україні.

3.5. Судді стають більш корумпованими. Вони просять гроші на свої рекламні кампанії. Зокрема, від адвокатів, які пізніше дивним чином виграють свої справи у судах. Адвокатам вигідно давати гроші суддям на їхні кампанії – щоб пізніше до них лояльно ставилися. Іноді кандидати напряму просять гроші у своїх виборців. Так, один кандидат балотувався на посаду судді з питань порушень ПДР; він прийшов на протест байкерів і попросив всіх скинутися по 20 доларів на його кампанію. Бо ж всім їм він стане в пригоді тоді, коли його оберуть суддею питань порушень ПДР. 

4. Виборність посади не означатиме професійність або чесність судді. У нас в Україні є безліч виборних посад. На жаль, це не гарантує, що всі обрані люди будуть чесними, добросовісними і некорумпованими. Зрадники України Ілля Кива, Віктор Медведчук і Олексій Ковальов, наприклад, потрапили до Верховної Ради України саме завдяки голосам звичайних людей. Відтак, неможливо стверджувати, що обрані народом кращі за тих, хто призначається за конкурсом. 

5. Темою виборних суддів маніпулюють корупційні персонажі. Сергій Ківалов – батько судової корупції, який має орден від путіна, вельми активно просуває ідею виборності суддів. Чи означає це, що він підтримує судову реформу і незалежність суддів? Навряд. Більше, такі персонажі зацікавлені у тому, що завдяки своїм грошам та місцевому авторитету вони зможуть просунути на посаду суддів своїх людей. Зрештою, ми отримаємо кишенькових олігархічних суддів, які в останню чергу дбатимуть про інтереси простого народу. 

6. Участь громадян у здійсненні правосуддя вже забезпечується і має забезпечуватися завдяки іншим механізмам.

Критики нинішнього статусу-кво стверджують, буцімто перехід до обраності суддів забезпечить безпосередню  участь громадян у здійсненні правосуддя. Але участь громадян уже забезпечується в Україні більш традиційними для судочинства способами. Останні варто розвивати і укріплювати.

По-перше, під час відбору і оцінювання суддів законом уже передбачений “голос громадськості” - Громадська рада доброчесності уповноважена надавати офіційну оцінку доброчесності суддів. Цей голос мають враховувати органи суддівського врядування, зокрема, ВРП (Вища рада правосуддя) і ВККС (Вища кваліфікаційна комісія суддів) під час проведення конкурсу/оцінювання/вибору/призначення суддів. 

       На жаль, це не завжди було так, бо сформовані з представників старого суддівського корпусу суддівські органи скоріше ставали на бік своїх колег-суддів, аніж незалежних громадських експертів. Саме тому варто працювати одночасно над розширенням і укріпленням ролі представників громадськості в відборі суддів (наприклад, шляхом надання реальних, а не консультативних повноважень ГРД), а також над дієвим перезавантаженням ВККС і ВРП, які мають реальніі повноваження щодо відбору суддів. 

       По-друге, участь громадян у здійсненні правосуддя можна забезпечити шляхом інститутів присяжних та мирових суддів. Це два способи безпосередньої участі громадян у судочинстві, які поки що, на жаль, не працюють належно. Над запровадженням і вдосконаленням цих механізмів також триває робота.

7. Запровадження виборності суддів суперечить міжнародним зобов'язанням і зробить неможливою інтеграцію до ЄС.

Україна зараз має міжнародні зобов'язання щодо перебудови системи суддівського врядування, яка передбачає логіку професійного відбору, а не виборів суддів. Перезавантаження ВРП та ВККС, двох органів добору і професійної оцінки суддів, є завданням  №1 серед умов отримання Україною кандидатського статусу і подальшої інтеграції до ЄС.

     Коли обидва органи складатимуться з компетентних і доброчесних членів, як передбачають наші зобов'язання, вони зможуть і "вибирати" відповідний склад судів в рамках чесних конкурсних доборів, і "відкликати" суддів, які не відповідають посаді, в рамках кваліфікаційного оцінювання або дисциплінарних процедур. Саме професійність і відповідальність членів цих органів, а не сумнівні політичні процеси, забезпечать підзвітність суддів суспільству в цілому.

І саме тому якісному перезавантаженню ВРП та ВККС ми приділяємо основну  увагу.

                                                            Висновок

          Кажуть, що в будь-якої складної проблеми є як мінімум одне просте, яскраве і водночас неправильне рішення. Безумовно, нам усім хочеться змін у  судовій системі вже тут і зараз. Але "срібної кулі", яка зробить суди справедливими в один момент, не існує. Виборність суддів не працює нормально ніде в світі. І немає жодної причини, чому це має спрацювати в Україні.

        Натомість, зараз Україна здійснює найбільш амбітну спробу реформувати свої суди за свою сучасну історію. І деякі елементи цієї реформи, як, наприклад, Антикорупційний суд, уже дають чудові результати. А решта є нічим іншим як спробою масштабувати цей успіх. І ця спроба обов'язково буде успішною - раніше чи пізніше. 

        А Україна обов'язково переможе. Бо матиме те, чого не має ворог - справедливі суди і верховенство права.