ДИЯКОН ДОБКІН ПІШОВ НА ВІЙНУ

                          Так і кортить вояж на війну недавнього харківського високопосадовця та двічі народного депутата Михайла Добкіна порівняти з тим, як гучно і урочисто ішов ще на Першу Світову бравий вояк Швейк. Останнього, власне, покоївка котила на інвалідному візку, чого Михайло Маркович дозволити зі зрозумілих причин не міг собі, але патріотизм, відвага та готовність захищати батьківщину, які щиро демонстрував Швейк, ще в більшій навіть мірі стали притаманні хоч, як на нас, і дещо несподівано, але і Добкіну.

Що ви хочете, якщо ще недавній нардеп від партії регіонів, який в статусі проросійськи налаштованого політика готовий був об’єднуватися з ким завгодно, «хоч із чортом чи й Бабою Ягою, але тільки не з Тягнибоком», на фронті (ніби – Авт.) виліз негайно на розбитий ворожий танк і з нього у військовій формі бійця ЗСУ привітно помахав, мабуть, усім враженим українцям: от я, мовляв, так я! А дочка Михайла Марковича Алла відразу захоплено вигукнула у соціальних мережах Інтернету: «Люблю батька і пишаюся ним! А ви ще й допитуєтеся, де мій тато? На війні – ось де! Слава Україні та нашій землі!»

Що пан Добкін виліз на уже кимось з українських бійців знищений танк, ми зрозуміли, правда, по-своєму. Свого часу Михайло Маркович балотувався у президенти України, і найперше, що обіцяв тоді виборцям, це «кров з носа порозумітися з путінською росією, повернути корисну й вигідну для України наче дружбу з нею». Тільки так заживемо, як у Бога за пазухою, і ніяк інакше! Ні того ні другого не довелося йому здійснити. Винятково з тої причини, що не обрали українці проросійського харків'янина. А ось Петя Порошенко виліз тоді щось на зразок бульдозера, і став президентом. Це тепер і не дає спокою пану Добкіну: чому ж бо він не сподобився на щось подібне? От і виперся на вражий танк! Ким після такого відважного вчинку збирається чи потай надіється  стати, нам сказати важко.

Ще й враховуючи, що дипломований випускник факультету цивільного права Харківського національного університету внутрішніх справ, а слідом і випускник факультету міжнародної економіки знову Харківського, але на цей раз економічного вишу, недавно отримав і третю освіту – закінчив Харківську духовну семінарію і став дияконом Української православної церкви. Ясна річ, що московського патріархату. Висвятили його у даний сан у квітня цього року у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі, зрозуміло, Харкова. Ким після цього ще можна мріяти і надіятися стати, складно й  подумати. Вище, ніж Богу служити, навряд чи знайде він – згодні?

Тим паче, що перспективи для росту на новому поприщі у Добкіна тепер не гірші, ніж він мав як державний службовець-діяч і політик. Адже диякон (в перекладі з грецької вірний служитель) лише перша сходинка духовної особи. Попереду ще дві – пресвітер і єпископ. Та покищо Михайло Маркович, як ми маємо усі затямити, знайшов за потрібне відмежуватися від своїх несподівано провальних поглядів на міцні узи дружби і зв’язків з «братньою російською федерацією» - от і пішов на війну з нею.

І тут доводиться автору цієї публікації насамкінець, мабуть, каятися. Бо прихід на фронт пана Добкіна відрізняється від приходу на Першу Світову бравого вояка Ярослава Гашека Швейка. Швейк зі своїм дивакуватим, м'яко кажучи, розумом не думаючи й не гадаючи, дуже сподобався безнадійному забулдизі-алкоголіку фельдкурату Отто Кацу. Який аж бігом взяв Швейка своїм денщиком. А знаєте, що у австрійському війську тоді це за посада була - фельдкурат? Відповідаємо: таке військове звання у ній мав католицький армійський священник!

Коротше, у випадку з Михайлом Добкіним паралель простежується й з фельдкуратом Кацом також. Оскільки останній після комерційного інституту, успішно розваливши фірму свого батька, затіяв нову кар'єру та прийняв віру і здав офіцерський екзамен. Та зненацька ніби щось переплутав і не у військову академію, у яку намірився, насправді вступив, а у духовну семінарію. Нічого іншого йому і не залишалося, як іти на війну у званні духовного наставника фельдкурата.