«Дніпровський Стоунхендж» - сила предків

За словами Олександра Коломійцева, начальника Служби доріг, при будівництві дніпропетровських шляхів триває тісна співпраця з археологами, бо розорані спецтехнікою кургани відкривають свої вікові таємниці. Вони дивують своїм багатим вмістом і потребують глибокого вивчення фахівцями.

Як розповів Дмитро Тесленко, начальник Дніпровської археологічної експедиції, Новоолександрівський курган, охрещений як Дніпровський Стоунхендж, містив приблизно  70 тонн гранітного каміння і 400 тонн грунту. За допомогою цього предки створили кам'яне кільце  із вертикальних гранітних брил.  Діаметр кола - 19 м.  Монументальний поховальний комплекс налічує  5 тисяч років. Знахідку такого масштабу, здається, не було віднайдено з часів Золотої пекторалі, яку розкопав  у Товстій могилі Дніпропетровщини відомий поет-археолог Борис Мозолевський.
Очільник Служби Олександр Коломійцев провів паралелі сьогодення і давнього Кромлеха.  Він, зокрема, підкреслив, що могутність предків проглядається й у спорудженні їх могил, наскільки вагомим питанням для них було захоронення.

Хіба хтось із них, облаштовуючи свої гробниці,  думав, що сучасники відкриють їх і будуть міняти священне місце? Ми чіпаємо, зрушуємо невідоме, бо через славотворення прагнемо сили предків.

Горщики, прикраси, кістки та інші ритуальні предмети, близько 100 речей, тепер вже говорять з кожними очима і не сподіваються на краще місце, ніж глибоко в землі. Покладені туди в минулому - вийняті в майбутньому.  І це не врятоване минуле, як неодноразово наголошувалося, це наше знайдене сьогодні, в якому новозбудована дорога буде нагадувати сучасникам про знайдені скарби, перекладені до музею. І  намистина із жіночої прикраси під музейним склом не виконає свою роль, для чого була запрограмована давнім поховальником.

Унікальна можливість знайомства з прадавнім світом через серію подібних виставок притрушена дивним відчуттям легкодумності і поверхневості, бо у висновку благодійна справа виміриться у коштах, наданій допомозі, придбаній техніці для бійців. Згодна, що це немало важить. Але  земля вже втратила  дорогоцінний пазл, через який ми відчуваємо голос вічності. Приходять на думку  слова відомої січеславської професорки, археологині Ірини Ковальової, яка запам'яталася своїм трепетним відношенням до підземних знахідок. 

"Я завжди, коли спускаюся в могилу для розкопок, прошу вибачення у тих, кого тривожу своєю цікавістю і професією".

Чомусь після виставки хочеться прощення від давніх упокоєних землячок, у яких відібрали браслети,  сережки, дзеркальце, яких  старанно викладали в могили, при цьому читали необхідні замовляння, і потурбували, не знаючи причин смерті.
Всюди у світі скарбом залишаються не музейні експонати, а те, що нас оберігає там, де йому обрано місце. І святий Кромлех може набагато більше, ніж нам, розумникам, уявляється...