Командир батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади "Купол"
Одного з кращих комбатів ЗСУ знімають з посади за інтерв'ю "Вашингтон пост", де він наголошує на покращенні підготовки мобілізованих солдат.
Командир батальйону 46-ї аеромобільної бригади з позивним "Купол" воює з 2014-го року, і блискуче проявив себе після російського вторгнення. "Купол" став єдиним кадровим військовим у батальоні, повністю складеному з резервістів. У батальйоні "Купола" - найвищого рівня мотивація, висока довіра до командира, якісне управління - під час боїв у Соледарі у них було багато обморожених і бійцям ампутували пальці на ногах, тому що вони тримали позиції до останньої можливості, без змін та навіть забезпечення, тому що такі були важкі умови. Саме з цього батальйону один з десантників втратив 10 пальців від обмороження. Вони відступили за наказом коли ворог фактично оточив Соледар. Тому сказати, що "Купол" шукає зраду або це людина, яка намагається ухилитись від відповідальності неможливо - цей офіцер бере відповідальність на себе. "Купол" дав інтерв'ю одном у з найвпливовіших видань США "Вашингтон Пост", ось його цитати з тексту про організацію та підготовку української армії до майбутнього наступу:
"Ми тільки даємо інтерв'ю і розповідаємо людям, що робимо все, що можемо. Це схоже на те, що все, що ми робимо, це даємо інтерв'ю і говоримо людям, що ми вже перемогли, ще трохи, два тижні, і ми переможемо.
Я отримую 100 нових солдатів. Мені не дають часу на підготовку. Вони кажуть: "Веди їх у бій". А ці солдати просто кидають все і біжать. І все. Розумієте, чому? Тому що солдат не стріляє. Я його питаю, чому, а він каже: "Я боюся звуку пострілу". І чомусь він ніколи не кидав гранату. ... Нам потрібні інструктори НАТО в усіх наших навчальних центрах, а наших інструкторів потрібно відправити в окопи. Тому що вони не впоралися зі своїм завданням.
Найцінніше на війні – це бойовий досвід. Солдат, який пережив пів року боїв, і солдат, який прийшов з полігону – це два різних солдати. Це небо і земля. А солдатів, які мають бойовий досвід, дуже мало. На жаль, багато вже загинули або поранені.
Завжди є віра в диво. Або це буде кривава м'ясорубка і трупи, або це буде професійний контрнаступ. Є два варіанти. У будь-якому випадку буде контрнаступ".
Все це правда. І все це обговорюють в армії. Цей реалізм потрібен для формування об'єктивної картини в українському та американському суспільстві. Ми маємо усвідомити недостатність зусиль для підготовки та організації наших військ.
На жаль, реакція на ці важливі слова успішного командира стала неприємною. "Купола" збираються знімати з посади.
За що? За те, що командир піклується за життя солдат та вимагає зробити зміни у підготовці, щоб провести успішний контрнаступ, бо без змін у підготовці ніякі слова не прорвуть фронт? Так це ж єдиний можливий шлях для перемоги.
Якщо відсторонення відбудеться, значить діюча армія втратить якісного командира, буде суттєво знижена боєздатність батальйону та бригади у цілому, буде підірваний злагоджений колектив, а замість чесного аналізу та реальних змін, розбору помилок, переможе в армії російщина, де будь-які справедливі зауваження заперечують, а тих хто їх робить - гноблять, тим самим унеможливлюючи необхідні зміни.
Сподіваюсь, керівництво розгляне ситуацію, і "Купол" буде збережений на посаді, відзначений належними за його бойовий шлях нагородами, а його слова отримають справедливу оцінку. Ми маємо перемогти росію і на фронті і у своїй свідомості - і замість затикати рота, треба почати думати та діяти, щоб щоденно удосконалювати самих себе.
Юрій Бутусов, військовий експерт, сторінка ФБ.
Далі звернення воїна 46-ї бригади Володимира Шевченка, поширене в ЗМІ, про неприпустимість зняття з посади бойового командира.
Володимир Шевченковійськовослужбовець, солдат 46 десантно-штурмової бригади "Ми не в рашці. Ми не будемо мовчати. Ми захищаємо комбата "Купола"
Ми позиціонуємо себе, нашу державу, наше суспільство, як повну протилежність рф та совку, як її предтечі.
Ми вільні, ми сильні, ми демократичні, ми ніколи не станемо на коліна, в нас немає і не буде царя та усі інші заїжджені до дір гасла.
Це теорія. На практиці все трохи не так. На практиці є невеликий (більше, ніж був 9 років тому, але менший, ніж треба) відсоток активного та свідомого суспільства, для якого ці гасла не просто набір літер.
На практиці в нас знімають з посади одного з найкращих комбатів цієї дев'ятирічної війни!
На практиці в нас намагаються заткнути рота військовим, щоб вони, не дай Боже, не зруйнували ідеальну картинку світу, змальовану владою для пересічного.
На практиці ми дуже швидко і болісно про--ем усе, за що вже загинули десятки тисяч людей.
На практиці ми вже починаємо повторювати історію сторічної давнини. Танок на граблях відбувається чітко, та як по нотах.
Комбат третього батальйону 46 десантно-штурмової, моєї бригади, дає інтерв'ю Вашингтон пост.
Інтерв'ю правдиве та максимально по суті справ. Обережне та виважене насправді. Бо реальність набагато гірша.
Дає інтерв'ю, після якого вище військово-політичне керівництво мало б зібрати термінову нараду по усуненню означених проблем. Бо це реальність.
І це не думка псевдоексперта про "двє-трі нєделькі". Це виважена експертна думка професіонала найвищого класу.
Людини, яка користується стовідсотковою та безумовною повагою своїх підлеглих та всіх інших підрозділів, які з ним перетиналися.
Але замість цього вище військово-політичне керівництво вирішує покарати надто розумного комбата та... зняти його з посади!
Не хочу довго писати про те, яке це дно. Це очевидно. Про те, що зараз ми повністю і як під кальку копіюємо сусіда епохи раннього пуйла.
Про те, що так не можна з професіоналами такого рівня під час вирішальної війни.
Я хочу написати про наслідки.
Головний з наслідків буде демотивація війська. Професійної та інтелектуальної його частини.
Ці люди не бидло, без права голосу. Вони вибороли своє право на експертну оцінку та думку кров'ю, потом та роками війни. І немає іншого, більш вдалого, часу для її озвучення, ніж зараз – під час цієї війни.
Бо інакше ми її програємо. Без цієї експертної думки ми її програємо. Так. Перемога зовсім не очевидна. І ми не на фінішній прямій. І в нас не все добре.
Демотивація та відтік кадрів. Якщо суспільство проковтне це, якщо армія проковтне це, велика кількість військових профі пошле все під три чорти та будь-якими методами піде з армії. Хворіб, щоб списатись, в кожного з них за ці роки вистачить на роту.
З третього батальйону точно піде значна частина досвідченого особового складу. Я б сам пішов, якби з моїм комбатом вчинили так само. Бо особовий склад надихає не президент.
Несподівано.
Армії пофігу на президента. Взагалі. Зовсім. Абсолютно.
Армію надихають ті, що лишаються вдома, позаду, та ті, що ведуть вперед – командири. Комбати, ротні, взводники, сержанти.
Нереальна ефективність нашої бригади не є заслугою президента чи будь-якої іншої особи.
Це в першу та єдину чергу заслуга всіх цих командирів, за якими і йде особовий склад. Їхньої здатності організувати, спланувати та забезпечити. Частіше за все, на жаль, не завдяки державі, а всупереч.
Ось думки деякіх військовослужбовців цього батальйону, тих, кого добре та давно знаю особисто – Ірини Коваленко, Олександра Погребиського. Підписуюсь під кожним словом цих військових.
Анатолій Анатолійович (командир батальйону 46-ї окремої аеромобільної бригади з позивним "Купол" – ред.) не тільки комбат третього бату нашої бригади. Він був замкомбата мого другого батальйону 95-ї десантно-штурмової бригади. І це окрема історія. Загугліть "бог конвоїв". Не повірите. Але це буде правда.
Я спілкувався з ним лише один раз особисто, але запам'ятав назавжди. Настільки мене вразив рівень цього командира.
Дуже сподіваюся, що все ж таки ця історія спричинить суспільний резонанс, який змусить вище військово-політичне керівництво відновити справедливість та переглянути своє ставлення до нас, до військових.
Ми не бидло. Ми не в рашці. Ми не будемо мовчати.
Звичайний солдат 46 десантно-штурмової бригади Володимир Шевченко.
Можете карати.
