Є і такий погляд на скандал в Овальному кабінеті Білого дому

Трохи заспокоїлись щодо Зеленського і Трампа?

Можна вже проаналізувати на холодну голову, без дофамінового пафосу та показових флеш-мобів?

Суспільна реакція розведена на дві полярні позиції.

Перша позиція - демонстративна підтримки Зеленського його симпатиками, а також інстинктивна підтримка окремою категорією, яка себе іменує так: "я не голосував за Зеленського, але ображати свого Президента маю право лише я". Подібні думки агрегуються станом національної гордості, популярні в середовищі більшої частини лідерів думок. Продукується контекст, що Президент відстояв позицію України, показав твердий характер українців тощо.

Друга думка непопулярна в мережах, але доволі чітко проявляється в середовищі глибинного суспільства (те, яке сидить на кухнях, у маршрутках чи біля під'їздів). Там часто панує міфологічне мислення, конспірологія та потяг до дикої і вульгарної альтернативщини, тому можна помітити скоріш емпатію до Трампа, який під час бесіди принизив Зеленського. Особливо це схвально сприймається тими громадянами, яких Зеленський втомив своїм президентством. Зрозуміло, що такі є.

Що цікаво, загальний тиск домінуючого першого наративу не здатний змінити другого. Ба більше, він ще інтенсивніше підштовхує кружляння та бетонування в глибинному суспільстві негативної установки щодо свого Президента. Тому й генеруються відповідні коментарі: неврівноважений і некомпетентний, нездатний керувати країною, втратив довіру Білого дому тощо.

Вчора я допустив, що весь цей спектакль виглядав як добре зрежисоване американською стороною телевізійне шоу з метою показати українського Президента як непоступливого прихильника війни. До речі, цей меседж дуже добре заволодіває мізками деяких українців, які швидко очікували кінця війни і покладали на Трампа завищені сподівання.

Тактика Білого дому начебто могла полягати у бажанні зробити Зеленського крайнім у провалі мирної ініціативи Трампа, адже йому стало зрозумілим, що завершити цю війну швидко не вийде. Але ключова ідея, що транслювалась частиною медіа та експертів - це все планове розігране шоу Трампа та Ді Венса.

Але більш уважне та спокійне спостереження за розмовою дозволяє впевнено сказати - ні, це не спровоковане шоу. Давайте заглибимось в деталі.

Трамп говорить про сильну ненависть між Путіним та Зеленським і каже, що хоче подивитись, чи вдастся йому мирна ініціатива. Зеленський при цьому спокійно слухає, але невербально Зеленський реагує доволі показово.

Потім слово просить Ді Венс і говорить переважно про адміністрацію Байдена і дипломатію в загальних рисах.

Ось його слова: "У США був президент, який виступав перед пресою і у жорстких виразах говорив про Володимира Путіна. А потім Путін вторгся в Україну та знищив значну частину країни. Шлях до миру та процвітання - вирогідно, задіяти дипломатію. Ми вже випробували той варіант, коли Джо Байден бив себе у грудь та прикидався, що слова президента США мають більше значення, ніж його дії. Америка гарна, коли задіює дипломатію. Це президент Трамп і робить".

Тобто Ді Венс не каже нічого провокативного, образливого чи сенсаційного. Він хоче підсвітити контраст підходу Трампа і підходу Байдена і завершує загальним меседжем про дипломатію, вихваляючи Трампа. Типова медійна заготівка для журналістів.

Після саме цих слів Зеленський просить можливості задати Ді Венсу питання і розказує, що Путін окупував території з 2014 р. При цьому від намагається відвести розмову від акцента на Байдені, говорячи що це відбувалось ще за часів Обами, першого сроку Трампа, потім Байдена і знову Трампа. При цьому він робить пасаж Трампу і каже "дай Бог, зараз Трамп зупинить Путіна".

Зеленський додає: "Але в 2014 році його ніхто не зупинив". Ді Венс киває головою на знак погодження з тезою. Трамп пробує вставити щось про 2015-й, але Зеленський з Ді Венсом його поправляють, що мова про 2014-й. Трамп кидає у слід: "У 2014-му тут був не я".

Обстановка наче нормальна, ділова, всі врівноважені. Трамп і Ді Венс слухають. Зеленський говорить далі: "Так, але в період із 2014 по 2022 рік становище справ не змінилось, на лінії зіткнення гинуть люди, його ніхто не зупинив". Зеленський розповідає про свої розмови із Путіним, про те, що у 2019 році підписав разом із Макроном, Меркель і Путіним угоду про припинення вогню (очевидно, мова йде про паризьку зустріч із Путіним), згадав про газовий контракт із Путіним. І додав: "Після цього він цей режим припинення вогню порушив...".

І ось після цього відбувається перехід точки неповернення. Зеленський питає Ді Венса "Про яку дипломатію ви говорите? Що ви маєте на увазі?". А далі вже Ді Венс змушений був реагувати такими аргументами як нестача військових, знищення інфраструктури тощо.

Тобто, чисто політична репліка Ді Венса щодо Байдена та бажаності дипломатії як похвала Трампа перед журналістами не несла для української позиції жодної загрози. Ніхто Зеленського не принижував і не ставив у незручне становище.

По-перше, Трамп і Ді Венс могли оцінити ці слова Зеленського як спробу перебити улюблений внутрішньоамериканський трек про виключну та беззастережну вину Байдена, який транслюється командою Трампа як генеральна лінія партії. Для Трампа це надпринципова річ - за будь-яких обставин перетворювати Байдена у токсичну фігуру.

По-друге, вони могли розцінити слова Зеленського як атаку на їх дипломатичні спроби врегулювати російсько-українську війну. Адже до цього Зеленський запевняв їх, що готовий до мирного діалогу. Це артикулювалось офіційними повідомленнями з боку США та України упродовж грудня, січня і лютого.

Трамп і Ді Венс не розраховували на те, що публічно буде піддана обструкції їх курс на дипломатичну взаємодію з Путіним. Адже Трамп і Зеленський мали вже телефонну розмову, а до цього зустрічались в Парижі. І після цих контактів Білий Дім був впевнений, що з боку України буде конструктивна позиція. І такої прямої і публічної критики мирного треку перед журналістами вони точно не очікували. Як і менторської лекції з історії українсько-російських взаємин, хай навіть вони абсолютно резонно доводять безперспективність розмов та угод із росіянами. Вони доречні, справедливі та аргументовані, проте не тоді, коли йдуть врозріз із транслюючою публічно політичною лінією сторони, яка приймає гостя - президента України.

Тобто версія про те, що американці Зеленського спеціально спровокували на емоційні дебати не відповідає дійсності. Це не так.

Логіка розгортання комунікаційного зіткнення показує, що тут більше замішане особистісне несприйняття, попередній досвід конфліктної взаємодії та ціннісно-позиційний конфлікт. Щодо Зеленського, то тут могла датися взнаки сформована обставинами кривавої війни категоричність.

Постійне перебування у стресовому середовищі, коли ти ухвалюєш рішення, від якого залежить життя маси людей, зумовлює фанатичну категоричність через підвищену відповідальність.

Інша справа, що публічна дипломатія передбачає на камеру більш гнучкий та зважений підхід. Так вже влаштований цей світ і заради Зеленського її традиції та протоколи не можуть бути змінені і переписані. Навіть з поправкою на те, що він репрезентує думку значної частини суспільства та травму війни для українського народу. На жаль.

Але не буває худа без добра. Через суперечку та дипломатичний тайм-аут Україна фактично руйнує міст між Трампом і Путіним з приводу українського питання. Без залученості України подальший розвиток треку відносин буде виглядати як хижацький альянс за рахунок України.

І ось тепер це момент істини для суб'єктності Європи. Ми на порозі утворення проукраїнської європейської Антанти, ядром якої стане британсько-французька співпраця в українському питанні.