Євген Плужник, поет Розстріляного Відродження, був із Воронежчини

За матеріалами інтернет-видань 03.02.2025 107
Книжкова виставка «Минуло всім, але не всім минулось…»: до ...
   Учора, 2 лютого, був День пам'яті Євгена Плужника (1898-1936), видатного україського поета, драматурга і перекладача Доби Розстріляного Відродження.
   Усього десять років тривала його літературна діяльність, але це був період творчого горіння митця. Поет хворів, місяцями був прикутий до ліжка, неодноразово оперувався і щороку лікувався в Криму чи на Кавказі. Проте він знаходив сили для творчості.
   Дмитро Чекалкін, блогер, сторінка ФБ.
   Народився Євген Плужник у слободі Кантемирівці Воронізької губернії, значну частину населення якої становили українці.
   У 1918 р. родина переїхала на Полтавщину, звідки походив його батько і де Євген працював учителем, вів театральний гурток, був актором. У 1921 р. він переїхав до Києва.
   У 1926 році вийшла його перша збірка поезій "Дні" завдяки дружинi, Галинi Коваленко, яка показала твори чоловіка критику Юрієві Меженку та поету Максиму Рильському. Вона розповідала: "Потiм Меженко викликає мене до телефону i каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вiршi такого поета, якого ми в життi будемо довго чекати i дай нам Бог, щоб ми дочекалися". До Плужника прийшло визнання.
   А 5 грудня 1934 р. Плужник був безпідставно заарештований і звинувачений у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 р. він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув'язненням у спецтаборах на Соловках, де він помер від сухот.
   У 1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка "Рівновага". У 1979 р. в Мюнхені було перевидано всі збірки.
(За матеріалами MiraStudia).

    “Вона зійшла до моря. Хто вона…” Євген Плужник

Вона зійшла до моря. Хто вона –
Навіть самій їй байдуже віднині…
…Хіба ж не всі ми – єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?

Лінивий рух, – і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик – кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка –
Спокійний торс, незаймано-нагий!

Спадає вал… Німують береги…
І знову плеск… І затихає знову…
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.

І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, –
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!
 

Поділитися текстом в мережах: Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Instagram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Новини ОТГ