Голова окупованої громади на Запоріжжі Ігор Гнатуша: «Окупація - це велике приниження».

Комиш-Зорянська громада Запорізької області вже третій місяць у глибокому російському тилу.  Голова окупованої Комиш-Зорянської громади Ігор Гнатуша до останнього залишався у селищі, а до Запоріжжя виїхав лише коли відчув небезпеку власному життю. Як живуть в окупації місцеві мешканці, розповідає Децентралізація.

За словами Ігоря Гнатуші, у перший день окупації російські військові застрелили чоловіка, який просто йшов дорогою, тримаючи у руці смартфон. Одному солдату орків, який був добряче напідпитку, здалося, що цей чоловік фотографує російську колону. Солдат почав кричати щось, загрожувати зброєю, і хоча товариші намагалися його заспокоїти, він таки вистрілив. Чоловік загинув на місці. Ще один наш мешканець загинув під час обстрілів.
У перший же день були пограбовані всі  магазини, банкомати та аптеки.
Як зазначив голова окупованої громади,  найбільше прикро за  комунальне господарство. З нього вкрали новий грейдер, автонавантажувач, екскаватор. Все це коштувало мільйони гривень, і купуючи цю техніку, я казав, що це довгострокові інвестиції, які згодом працюватимуть на нас. А бачите, як воно вийшло!

"Ми не встигли вивезти це все, і тепер будь-що, що мало колеса, або розстріляне, або розграбоване, або вкрадене. Я встиг лишень перекинути до Запоріжжя дві машини. Також у перший день з приватного сільськогосподарського підприємства вкрали 90 тонн солярки, зерно та добрива. Загалом у фермерів покрали багато техніки. Іще росіяни з’ясували, де є порожні будинки, й пограбували їх. Звичайних людей перші два тижні вони не чіпали, але згодом відбирання телефонів на вулицях перетворилося на звичну справу", - розповів Ігор Гнатуша.

Найголовніше питання фермерів було: чи зможу я зібрати те, що зараз посію? Тому лише частина з них вирішила проводити посівну. Дехто ще й зараз садить соняшник, це ще не пізно робити. Але багато фермерів повтікали, щоб уникнути грабувань та принижень з боку окупантів. Вони ж не йдуть до будь-кого, вони шукають найзаможніших. Тому спершу підприємці навіть магазини у наші громаді боялися відкривати. Зараз вже потроху відкривають, крім того, у нас запрацювали базари, і людей на них стало відчутно більше. Бо одним потрібні гроші, а іншим – їжа. Про запровадження рублів ходять лише чутки – всі наші підприємці використовують виключно гривню.

Хочу сказати, - підкреслює Ігор Гнатуша, -  що у нас не зафіксовано жодних зґвалтувань. Разом із тим, треба розуміти, що на окупованій території про такі факти нема кому розповідати. А може бути так, що коли ти скажеш про таке вголос, тобі буде ще гірше. Тому люди просто мовчать, максимум розповідають близьким. От, наприклад, мене уночі незаконно допитували та пограбували люди зі зброєю та у масках. Кому я про це мав повідомляти? Я мовчав, і ось лише вам кажу. Думаю, таких, як я, багато. Окупація – це взагалі велике приниження.

За наших людей мені радісно: 99% наших мешканців проти окупації. Я не знаю, як за таких умов росіяни збираються керувати захопленими територіями. На святкування орківського 9 травня у Комиш-Зорі прийшли лишень 3-4 місцевих. Решта жителів громади «свято» проігнорували.  Вони ладні жити у підвалах, тільки б мати можливість повернути все, як було! Бо всі вже відчули на собі переваги «асвабаждєнія». Ми мали 30 млн. грн. лише власних надходжень у бюджеті на цей рік. Крім цього, ми активно залучали багатомільйонні гранти міжнародної допомоги, і у нас постійно відбувалися капітальні ремонти. ...

До мене часто дзвонять з одним питанням: «Коли нас будуть звільняти»? Нехай все, що ми побудували, навіть зрівняють із землею – це не важливо. Головне, щоб наша громада повернулася під контроль України. Тоді ми побудуємо все ще краще! Головне – повернутися.