Київщину 3 роки тому українські бійці визволили від окупантів
За матеріалами інтернет-видань
04.04.2025
146
Війна - це коли кожен наступний день може стати останнім. Але ти все одно думаєш, що це буде не твій день.
Маркіян Камиш.
У третю річницю звільнення Київщини, 3 квітня, я жену від себе спогади. Про те, як сидячи на Берестейці, нонстоп слухала гучну канонаду. Про те, як приїжджала на квартиру до доньки і не могла зрозуміти, що я бачу.
Тамара Горіха Зерня, письменниця, сторінка ФБ.
На майданчику під будинком бавилася дитина. На тому майданчику, що дивиться на Ірпінь! На тому майданчику, який відділяється від Ірпеня лише полем і лісочком. Тим лісочком, у якому вже стріляли танки... Я витріщалася на дитину і думала, що вона якось відбилася від батьків. І що зараз сюди прилетить, а ми і нявкнути не встигнемо.
А ще розбомблена заправка біля Лавини, і окопи по всьому місту. І слова якогось бувалого чоловіка з тероборони, що набоїв до зброї, яку їм видали, вистачить тільки на півгодини вуличних боїв...
До нас додзвонювалися люди, я давала інтерв'ю з Києва з постійною думкою, що наших сусідів в Ірпені убивають, за кілька кілометрів від мене. І може бути, що орда за кілька днів зайде сюди.
Минуло три роки, а питання - як це допустили? - досі не на часі. Хто винен у тому, що росіяни, як на параді, підійшли до околиць Києва? Чому їх зупиняли аж у Бучі, а не на кордоні?
На аргумент, що нічого не можна було з цим вдіяти, є проста відповідь.
Але зараз же можна? Зараз якимось чином їх на Київщину ж не пускають? От тільки не треба казати, що росіяни перехотіли сюди йти.
Про тривожні передчуття війни, трохи більше як 3 роки тому, йдеться у моєму новому романі “Шептуха”.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ