Кожен день, щосекунди, солдати вигризають нам свободу
За матеріалами інтернет-видань
31.07.2024
92
"Перемога завтра!" Я не бачив досьогодні хоча б один художній фільм, здатний зрівнятися з роботою простого солдата, який обороняє свою позицію в безнадійній ситуації під обстрілом артилерії, fpv дронів. Голос цього невідомого солдата в невимовній величі знову розноситься над полем бою… Безіменний, помітний лише для нечисленних побратимів, безмовний, він помирає самотньою смертю, йде в нескінченно далекий світ, а його тлінні останки поглинає безодня, ніби він ніколи й не існував.
Сергій "Мафія" Сергій Осіпов
80-та Окрема десантно-штурмова Галицька бригада, 1-й бат. 2-га рота.
Ці почуття екзистенційної самотності, що відчувається багатьма з цих людей, розпач від усвідомлення того, що їхній безмовний крик пропаде на безмежних просторах війни, не залишивши за собою навіть сліду. Істориками, публіцистами, блогерами вже написано, та ще буде безліч томів про події, що відбулися, вказуючи на окремі катастрофи і узагальнюючи втрати в одному реченні або кількох рядках. Але вони ніколи, не приділяють особливу увагу опису жалюгідної частки солдатів, кинутих на свавілля долі. Вони ніколи не згадують про довгий годинник агонії… Вони ніколи не згадують простого солдата, іноді — овіяного славою, іноді — переможеного іноді - зламаного … приголомшеного загибеллю та занепадом, а пізніше і розчаруванням від усвідомлення того, що перемога не поверне йому загиблих побратимів.
Нещодавно я прочитав пост про атаку, в якій автор привів безліч подробиць, але зовсім забув при цьому про військові будні, про дії простих солдатів.
Ці прості піхотинці, безперечно, герої. Там, у окопі… лежить самотній солдат, який не може навіть висунути носа, щоб його не відстрілили, але все одно має спостерігати за супротивником. Тому щоразу, коли він обережно виглядає з укриття, його може вразити куля, або скид з дрону. Снаряди падають щодня… стрясаючи землю і розкидаючи її грудками, окоп трясеться, над головою свистять уламки. Ночами, коли нічого не видно, але добре все чути, очі починають сльозитися від напруги, гарячково працює уява, і солдат годинами сидить, кутаючись у фліску, замерзаючи і напружено вслухаючись.
З першими блідими променями світанку він, промерзлий до кісток і смертельно втомлений, забирається в бліндаж. Там тісно, сиро, галасливо та темно. І миші. Мені здається, що справжній героїзм полягає в тому, щоб переносити таку жахливу повсякденність. Я бачив як у одного солдата окоп на половину був заповнений водою. Коли це побачив його побратим, він запропонував помінятись! Запитайте себе, чи зустрічали Ви в цивільному житі подібні випадки, щоб людина готова була замість вас стояти на морозі по коліно у воді, лише б ви кілька хвилин могли перепочити? Я теж не зустрічав.
Хоча в центрі подій ХХ століття війн і зараз в ХХІ-му, завжди знаходився простий солдат, історики за традицією зосереджувалися на питаннях «вищого рівня»: стратегії, тактиці, ухваленні рішень та організаційній структурі, які, незважаючи на безумовну важливість, не дають всеосяжного опису війни. З цієї точки зору солдат — лише об'єкт, засіб для отримання та виконання наказів. Знеособлений, безіменний натовп, який лише отримує накази і виконує свою роль у цій драмі. Відстань між стратегічною картиною та кривавою трагедією надто велика. Яка до того справа тому, хто стоїть на вершині? Йому не чути ні крику, ні схвильованого дихання... Чи повинен він думати про тих сімох, віднесених течією Дніпра? Чи повинен він враховувати, як далеко їх тепер забрало, як намокла їхня форма, як бліді їхні обличчя? Чи повинен він думати про серця, які розбиваються в цей момент, про матерів, дружин, дітей? Солдату доводиться дуже сильно і дуже часто розраховувати на везіння. Солдатська присяга, солдатська радість, солдатські пісні, солдатська загибель — така ціна, мирного неба в тилу!
Війна, навіть найпримітивніша, завжди була складним, витонченим, високоорганізованим актом людської уяви та розуму, тому легко зрозуміти чарівність «великою» картиною війни.
Фельдмаршал Арчибальд Уейвел писав відомому військовому історику Ліддел-Гарту так: «Якби я мав час… вивчати військові дії, я б, мабуть, зосередив увагу майже цілком на «військовій дійсності», на вплив утоми, голоду, страху, нестачі сну, погоди… Принципи стратегії та тактики… до абсурдного прості. Саме реальна обстановка робить війну такою складною та важкою справою, але історики зазвичай нею нехтують».
Ці люди походять з різних соціальних, економічних та освітніх верств, але спільним для них є те, що війну вони бачать на нижньому рівні, де проблеми повсякденного життя набувають лякаючої конкретності. Щоб зрозуміти справжню війну, якою вона бачиться знизу, історику необхідно намалювати портрет безіменного піхотинця та вивчити його двояку роль – Героя та жертви одночасно. Як герої, ці звичайні люди становили величезну мотивацію боронити свою землю. Машину руйнування, готову і прагнучу вбивати і руйнувати задля перемоги. Як жертви вони щодня стикаються з фізичними труднощами, психологічним тягарем і нерідко нищівною під страхом загибелі та вбивства, які становлять повсякденне життя будь-якого солдата, який бере участь у бойових діях.
Історику не під силу повністю відновити картину життя звичайного піхотинця. Він може лише прагнути до того, щоб гранично точно намалювати картину драми у прагненнях і сприйнятті людей, увібрати в себе життєвий досвід інших і показати на його основі чесну та виважену точку зору. Переглядаючи постановчі військові фотографії та відео сюжети, я відразу ж помічаю: на них зображено що завгодно, крім суті війни. Зовні, як показують солдатське життя, воно здається прекрасним і дуже романтичним, але як швидко ці ілюзії та помилки розсіюються неприкритою дійсністю.
Неприкрита дійсність.
Крізь дощ на солдат дивляться тугі, наче з глини, намети, а вони квапливо копають ями в заболоченому полі… Перед ними… сіра пустка, побачивши яку стає самотньо… Двоє вартових, піднявши коміри і втягнувши голови в плечі, спостерігають, щоб росіяни не атакували зненацька …Все навколо завмирає, немов під вагою вечірнього туману… який проникає під фліску, хтось вже відморозив пальці на ногах та руках. Солдати швидко з'єднують два намети і накривають ними бліндаж... Кидають свої речі в яму... У темряві вони скупчилися і притискаються спинами один до одного. Хтось запалює окопну свічку… Хлопці так втомилися, що не можуть навіть думати…
Давить тиша.
Історик здатний описати цю дійсність, жалюгідну чи ні, лише за допомогою яскравого зображення загального досвіду людей. Отже, уся ця моя писанина присвячена не війні, а Людям: Моїм Друзям з 80-ї ДШВ, простим солдатам. Сама по собі війна створює фон і оточення, але, як і у будь-якій трагедії, головною темою служать людська доля і страждання, які зазнає група людей, об'єднаних загальним прагненням винести нестерпне.
Це історії — про страх і відвагу, братерство та особистий біль, про почуття людей в умовах постійної напруги і незвичайні відчуття, створювані війною.
Проте надто часто історики настільки захоплюються аналізом і тлумаченням, що втрачають зв'язок із силами особистостей та груп, які й формують історію. Оскільки простий солдат опиняється у вирії великих історичних подій, така історія прагне описати людські трагедії, вплетені в контекст знеособлених катастроф, забезпечуючи при цьому можливість сприйняття і точність передачі інформації і не вимагаючи зайвого м'якосердя.
Вивчаючи суворі та страшні обставини, з якими доводиться стикатися звичайному солдату, можна дещо дізнатися не тільки про вплив війни на душу людини, а й про деякі сторони життя: про жорстокість, про жахіття, про страх, який спустошує людину, так само як і про співчуття, про відвагу, про дух братерства та про непохитну стійкість, з якою переносяться життєві негаразди.
А ще велику силу кохання. Один із великих парадоксів війни полягає в тому, що, пробуджуючи в людях найгірше, вона водночас пробуджує в них і найкращі якості. Тому розповідь про моїх друзів десантників, піхотинців – це не просто хроніка боротьби людського серця із самим собою. У ньому містяться і загальні елементи, що мають велике значення для кожного з нас. Занадто багато хто дізнається про війну без зайвих незручностей для себе. Вони читають в телеграмі, дивляться ютюб. Вони дивляться війну онлайн, не розуміючи, що це означає, сидячи у зручному кріслі, в маршрутці, в кафе, війна для багатьох сприймається як класний відео ролік, як щось далеке, десь там. Не розуміючи взагалі, що таке війна.
Практично неможливо збагнути військову дійсність тому, хто не випробував її на собі. Але, дізнавшись трохи про життя звичайного солдата, можна принаймні отримати швидкоплинне враження про справжні масштаби війни і весь складний і суперечливий спектр емоцій.
- Перемога завтра! - Кожен день, щосекунди, вони вигризають її.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ