Дискусії з приводу відповіді на питання, хто такий Микола Гоголь, насправді немає, відповідь є очевидною.
Дискусії довкола питання про українськість Миколи Васильовича Гоголя, думаю, належали до категорії тривалих. Про це сперечаються вже понад 150 років, і остаточного кінця-краю ще не видно. Останнім часом цій темі чимало уваги приділив московський україніст Юрій Барабаш, автор нещодавно виданої у Києві книги "У напрямку до Гоголя". На його думку, творчість Гоголя є явищем саме української культури. Зауважте: культури, а не літератури…
Але дивімося по пунктах.
1. Гоголь, звісно, українець за походженням. "Малорос", "хохол", "хохлик", як його називали і як він сам себе часто називав. Вирісши на Полтавщині, він чудово знав українську мову й народну культуру. Проте належав Гоголь до лівобережного дворянства середньої руки, яке в обставинах тривалої русифікації мусило пристосовуватися до обставин, вписуватися в імперський контекст росії. Звідси - феномен подвійної ідентичності цього дворянства: воно шанобливо ставилося до свого походження, поважало предків, гордилося своєю родовою приналежністю до козацької старшини, - а водночас усвідомлювало себе як частину "общерусского" дворянства, хай і дещо особливу. Це трохи нагадує нашу недавню ситуацію: в СРСР ми усвідомлювали себе як українці, а водночас були "советскими гражданами".
Цікаво, що сусідами Гоголів були такі геніальні люди, як Василь Капніст, Дмитро Трощинський, нащадки Данила Апостола. У цих колах жили й автономістські настрої. Тут знали, що таке туга за Гетьманщиною (з подібних настроїв постала така важлива пам'ятка початку ХІХ ст.., як "Історія русів". Вона й на Миколу Васильовича справила неабиякий вплив, - згадаймо хоч би першу редакцію його "Тараса Бульби").
2. Гоголь змінювався. У 1833-1834 рр. він пережив пік своєї українськості. Це саме тоді він прагнув потрапити до Києва, в щойно відкритий університет, де ректором став його добрий приятель Михайло Максимович. "Он наш, он не их, правда?" - писав Гоголь Максимовичу. НЕ ИХ означало не "великоросів". Радянський і російський літературознавець Юрій Манн називає такі моменти в житті Гоголя "русофобськими". Ще був цікавий епізод, коли Гоголь багато спілкувався у Парижі з політичними емігрантами Міцкевичем і Богданом Залеським на теми росії-Польщі-України; висловлював вельми радикальні судження про те, що російський фольклор суттєво відрізняється від українського і що він взагалі тяжіє до угро-фінських джерел, а не до слов'янських… Було й таке.
3. Є цікаві свідчення, що дехто з сучасників Гоголя ще тоді вважав "Мертві душі" нещадною пародією "хохла" на росію. Про це, зокрема, писала в своїх листах до письменника Олександра Смирнова-Россет, жінка, яку пізній Гоголь (проповідник, моралізатор Гоголь!) волів бачити своєю духовною ученицею. Та й Анна Ахматова у своїх нотатках фіксувала цікаві спостереження про те, що погляд Гоголя на росію - це погляд ЗБОКУ, а не з середини… Очевидно, й справді, в Гоголевій душі невитравно жив "малоросіянин", сам він мислив себе як прибічник "святої Руси".
4. Гоголь-письменник своєю раннього творчістю "вписався" у явище "української школи в російській літературі" (1820-1840-і роки): приїхавши в Петербург, він вловив віяння моди на "Малоросію" і швидко переорієнтувався з милої Німеччини (юнацька поема "Ганц Кюхельгартен") на своє, рідне, полтавське, українське. Про Україну тоді писали багато - Василь Нарєжний, Орест Сомов, Федір Глінка, зрештою - і Пушкін мав намір узятися за "Історію Малоросії", проте його випередив Дмитро Бантиш-Каменський. Величезну роль в історії цього повального інтересу до Малоросії відіграла згадана вже "Історія русів", яка увібрала в себе дух протесту того українського дворянства, яке тужило за Гетьманщиною, козацькими вольностями, і хотіло довести великоросійському дворянству, що воно не те що не "гірше", а й славніше за нього. Своєю історією передусім. Київською Руссю. Козаччиною. І т.д.
5.Гоголь справив колосальний вплив на українську культуру, літературу (ось у чому суть логіки Юрія Барабаша!). Відлуння Гоголя вчувається у творчості Довженка (який, до речі, перед війною вже збирався знімати "Тараса Бульбу", проте все, на жаль, відклалося аж до часів Бортка). Гоголь "присутній" у творах Миколи Хвильового, Юрія Яновського, навіть Остапа Вишні. Його колоритний полковник Тарас Бульба багато що визначив в українській культурній свідомості!
Тож нам не варто прописувати творчість Миколи Васильовича за "зарубіжною літературою". Він і російську літературу багато в чому "перевернув" саме через те, що був у ній ІНШИМ. Гоголь, звісно, писав по-російськи, проте писав він… з виразним українським акцентом. Він наш, він Українець, частина нашої української спадщини, нашого національного культурного "Я".
"ТСН".