Модернізація Української держави у воєнний період і після війни, - Василь Куйбіда

<\/p>

Київ, Революція Гідності, 2014 р.<\/p>

АНОТАЦІЯ
У статті розглядаються актуальні проблеми реформування управління Україною у воєнний і
повоєнний періоди. Особлива увага приділяється потребі проведення нагальних змін у
економіці під час війни з огляду на її можливу довготривалість. Аналізуються домінуючі
тенденції у суспільстві і державі, а також зміни безпекової ситуації в світі та робиться
висновок про потребу перезаснування держави після перемоги у війні. Наголошується
потреба пошуку нових сенсів існування Української держави і співбуття світової спільноти,
проведення докорінних реформ міжнародних інституцій, створених після другої світової
війни та заснування нових. Приводяться пропозиції по зміні парадигми поствоєнного
державного управляння після перезаснування держави і підготовки відповідних спеціалістів.<\/p>

Ключові слова: війна, реформи, воєнна економіка, поствоєнна економіка, перезаснування
держави, публічне управління.
Сьогоднішні пріоритетні завдання модернізації України
Щоб не програти у війні з московією Україні потрібно провести зміни в державному
управлінні, соціальному і духовному житті, в економіці. Їх потрібно проводити нагально і
швидко. Завдання цих змін інакші, ніж завдання, які стоятимуть перед повоєнною Україною,
але війна фактично увиразнила саме останні і поставила з конечною необхідністю питання
проведення глибоких якісних змін. В суспільстві виробилося розуміння того, що при
збереженні домінуючих практик, які зробили його слабким, побудувати сильну державу не
можливо, а слабка держава не здатна захистити ні себе, ні суспільство, а відтак вони
приречені на зникнення. Тому звичайна відбудова чи перезавантаження України після війни
цю ситуацію не змінить, а тільки відтермінує її руйнування у майбутньому. Потрібно
провести перезаснування України, як держави. Модернізовувати ж державу відповідно до
воєнних умов треба негайно. Альтернатива цьому – поразка у довгій війні, геноцид та
зникнення України і українців [1-8;50;51]. А після війни державу потрібно перезасновувати,
щоб вона, маючи нові якості, могла вистояти в поствоєнному конфлікті з Московією(війна є
найгострішою частиною довготривалого конфлікту і завершення бойових дій не означає, що
конфлікт завершився, а забезпечити довготривале стримування Московії може тільки добре
озброєна Україна, здатна розгромити її чи завдати серйозної шкоди) і бути
конкурентоспроможною серед інших держав у світі, що зміниться. Але війна не тільки
сформувала у суспільстві таке розуміння. Вона відкрила також і широке вікно
можливостей(перше вікно в 2014 році ми змарнували) глибокої модернізації суспільства і
перезаснування держави, про необхідність яких з 2004 року говорили тільки окремі науковці.
Яким має бути суспільство у воєнний і повоєнний періоди? Які завдання, у якій почерговості
має вирішувати перезаснування держави? Коли його розпочинати і як проводити?
Щоб відповісти правильно на ці питання маємо мати не тільки модель майбутньої України
(політичну, адміністративну, судову, безпекову, економічну, соціальну системи; уявлення
про новітнього українця з його новою свідомістю, зміну суспільних відносин, щоб
уможливити реалізацію цієї моделі, зміну відносин між державою і громадянином, нове
розуміння громадянства) вільну від вад сьогоднішніх, якісно відмінну від сьогоднішньої
України, а й маємо правильно розуміти і сучасну ситуацію в Україні, світі, і процесів, які в
них протікають, і внутрішніх та зовнішніх факторів впливу на процеси, наших можливостей
впливати на ці фактори. Оскільки майбутня конкурентноспроможна Україна повинна
органічно вписатися у майбутній світ, творячи його, то потрібно зрозуміти сьогоднішні
основні тенденції його розвитку, зокрема, потрібно зрозуміти, як війна і геополітика змінять
безпекову сферу і світову економіку, переформатовуючи ланцюги поставок, і принаймні,
намацати контури цього майбутнього світу. Як употужнити позитивні (ті, що сприяють) і
нейтралізувати негативні (ті, що перешкоджають) фактори докорінних змін України? Які
нові інститути і інституції для цього потрібно створити в Україні і світі? Які ресурси і якого
обсягу для перезаснування держави потрібні і які їх джерела? Що має зробити Україна, щоб
уможливити отримання репарацій і компенсацій ? В яких обсягах їх можна отримати і в яких
часових рамках? Що потрібно зробити для того, щоб майбутній план міжнародної допомоги
( сучасний аналог плану Маршала[52] попри суттєву різницю і зміни, які сталися у світовій
фінансовій системі) для України став двигуном її довгострокового конкурентноспроможного
розвитку?
Щоб відповісти правильно на ці питання спочатку пошукаємо відповіді на питання, що треба
зробити, щоб виграти війну, а тоді на питання, що стосуються формування вимог до
майбутнього перезаснування держави і умов його успішного проведення, а відтак вже
говоритимемо власне про нього, враховуючи можливу тривалість війни.<\/p>

Щоб спрогнозувати можливу тривалість війни, сформувати у ній наші завдання, оцінити
необхідний обсяг ресурсів необхідних для того, щоб її виграти, з’ясуємо цілі війни,
усвідомимо, що значить війна для нас і нашого ворога (наших і його союзників) і що ми
готові поставити на її вівтар? Для нас українців - це війна за нашу особливу ієрархією
цінностей і систему символів через які ми освоюємо світ, які роблять нас окремішністю з
унікальним духом, відкритістю та активною участю в публічних справах, а значить за свій
світогляд, за своє особливе бачення світу і способи взаємодії з ним, одним словом за
українську ідентичність. Отож, оскільки йдеться про наше духовне, фізичне існування, про
нашу свободу, то за них “ душу й тіло ми положим ...”. Московія ж не визнає нашої
інакшості і хоче знищити цінності, які консолідували нас і зробили інакшими, знищити будь-
якими засобами всіх носіїв цих цінностей – українства, сприймаючи його як екзистенційну
загрозу для свого існування, оскільки наші системи цінностей і світогляди є несумісними.
Тому ця війна не тільки війна військових, медиків, ІТ-шників, працівників тилу, журналістів,
дипломатів, правників, управлінців, а й кожного, хто усвідомлює себе українцем, а полями
битв є і економічна і гуманітарна сфера, включаючи філософію, релігію, освіту, науку і
мистецтво. Тому московити і ставлять завданні знищувати фізично не тільки військових, а й
вчителів, митців, науковців, всіх хто здатен генерувати нові смисли, ідеї, організовувати їх
реалізацію чи плекати українство [ 1; 53].
Оскільки московія сприймає українців, як звироднілу частину єдиного народу, яку на свій
копил переінакшив Захід, щоб знищити її (Московію)[54;55], то вона вважає, що в Україні
воює не тільки із зрадниками, але й з ненависним їй Заходом [56], утверджуючи свою
“цивілізацію”. Отож нею ця війна сприймається водночас і як внутрішня (оскільки “єдиный
народ”), і як зовнішня (проти Заходу), але в обох випадках як священна [1;2;3;6;7;9;10], яку
вона готова довго вести і за перемогу в якій готова дорого заплатити[57], оскільки перемога
в ній відкриває перед Московією нові можливості і в Європі і в Азії, нівелює світові впливи
США, та руйнуючи остаточно існуючу систему безпеки, призведе до переустрою світу за
новими правилами.
Для неоднорідного Заходу ця війна має різний сенс навіть в рамках ЄС. Виходячи зі своїх
прагматичних національних інтересів, Угорщина відверто підтримує московію, хоч під
тиском держав ЄС приєдналася до запроваджених санкцій, але не дозволила постачання
зброї в Україну через свою територію, виступила проти повної заборони імпорту російських
нафти та природного газу, погодилася зняти своє вето з нафтового ембарго тільки після того
як було  зроблено щодо неї виняток і ФРН зняла своє вето,   висловила готовність платити за
газ і нафту рублями, виступає проти внесення церковних діячів у список санкцій ЄС ;
Франція і ФРН, роблять вигляд, що відстоюють європейські цінності, але протидіяли і
протидіють вступу України в НАТО і ЄС, в 2015-2020 роках постачали московії військову
техніку попри введене ембарго[58], нав&#39;язали капітулянські мінські угоди, зволікали із
воєнною допомогою Україні і тільки після стратегічної зустрічі Консультативної групи щодо
оборони України, яка відбулась 26.04.2022 року на авіабазі ВПС США &quot;Рамштайн&quot; у
Німеччині вони поміняли позицію; в стратегічні інтереси Великобританії не вписується
употужнення Московії в Європі та ще й з можливим її альянсом з ФРН і Францією. Окрім
того вона, мабуть, зробила висновки з того, що трапилося після не виконання нею в 1939
році своїх гарантій безпеки Польщі і передачі останньої в 1945 році в Ялті під контроль
СРСР; Польща, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, розуміючи, що наступними жертвами агресора
будуть вони[11;12;13;59] – щиро підтримують Україну. США і Туреччина в цій війні
вирішують свої політичні і матеріальні завдання, виходячи зі своїх стратегічних інтересів.
Частина держав Азії (Австралія, Японія, Нова Зеландія, Сінгапур, Тайвань, Південна
Корея(ввела санкції проти московії, але збільшила імпорт дешевої енергії звідти))
підтримують Україну. Китай виступає проти санкцій з Московією, вважає її безпекові
інтереси обгрунтованими, але намагається даремно не загострювати стосунки зі США і ЄС.
Інші, не тільки Індія та Індонезія, а й союзники США Таїланд і Філіппіни, намагаються<\/p>

уникнути протистояння з США, московією, Китаєм, оскільки покладаються на військову
допомогу США і економічне співробітництво з Китаєм. Цікаво, що автократична Камбоджа,
яка має тісні зв’язки і з Китаєм, і з московією виступила проти агресії останньої і стала
співавтором однієї з резолюційООН. Зауважимо, що кількість азіатських держав, які в ООН
виступають на боці США та держав-членів ЄС з питань, пов’язаних з Україною, з плином
часу зменшується. Причому більшість з них не поділяють сприйняття війни московії з
Україною як битви між автократією та демократіями, а вважають, що майбутнє світу
вирішується в Азії[60 ].
Щодо інших держав світу, то їх позиції різні: значна частина зайняла нейтральну позицію,
авторитарні держави – підтримують московію[14;15]. Для більшості західних держав ця
війна, як і для Московії[61], є місцевим увиразненням світового протистояння
автократичного і демократичного світів, чи світу добра і зла [16-20;62 ]. Від імені ЄС таку
думку висловила Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, кілька разів це
стверджував президент США Д.Байден. Частина експертів і політиків заговорила про те, що
ця війна може стати чи уже є початком третьої світової війни[63;64]. До речі, на
сьогоднішньому етапі війни так вважають і в московії.
Виходячи з цього та враховуючи сьогоднішній підсумок протистояння на театрі війни і
можливості сторін, які беруть у ньому участь[21], можна з високою ймовірністю припустити,
що війна триватиме від кількох місяців до кількох років(станом на 8-9 березня так вважали
9% українців)[22]. Такої ж думки на сьогодні дотримуються більшість впливових політиків,
військових, експертів ЄС, московії і США [23-29;63;65;66]. Одним з перших про це сказав
радник Білого дому з національної безпеки Д.Салліван під час розмови з журналістами
22.03.2022 р. у Вашингтоні:” Ця війна не закінчиться легко чи швидко”. Подібні заяви
зробили 06.04.2022 р. і Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг у Брюсселі перед
початком засідання Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ і у
президент США Д.Байден на конференції будівельних профспілок Північної Америки.
Прем&#39;єр-міністр Великої Британії Б.Джонсон через два тижні теж у Делі висловив думку, що
війна в Україні може тривати до кінця 2023 року [67]. У слід за ним 27.04.22 Міністр
закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс повторила, що ця війна буде довгою і може
поглинути інші держави.
Враховуючи, що в України зараз не має ресурсів для наступу, а значить для перемоги
(захищаючись, війну - не виграти), то нам доведеться готуватися до тривалої війни[30],
тяглість якої залежить від багатьох факторів. При цьому можливі тимчасові перемир’я, а ніяк
не довгий мир, бо для останнього не має основи. Ми услід за німецьким філософом І.Кантом
вважаємо, що умовами «вічного миру» у світі держав, є відмова ними від насильства в сфері
міжнародних відносин і врегулювання суперечок за допомогою права. А московія, внісши
зміни до Конституції, ствердила вищість своїх законів над міжнародним правом, відверто
нехтує ним і жодне рішення міжнародних судів не вважається обов’язковим для її
виконання. Отож, оскільки довгий мир можливий тільки при переродженні Московії в
демократичну державу, то потрібно думати або про довгострокову стратегію впливу на неї з
метою перемін у ній, або домогтися не програшу, а перемоги України з наступною
трансформацією Московії в демократичну державу. Тому тут доречно перефразувати
філософа Георгія Федотова, який у свій парижський період стосовно аналогічної війни
писав: «Странно, дико сложилась история. Русские войска умирают за свое собственное
рабство. Финны сражаются не только за свою свободу, но и за свободу России»[31],
поставивши замість “фіни” слово “українці”. При цьому треба пам’ятати: Московії не можна
довіряти. Вона ніколи не дотримувалася підписаних угод. За останні три десятиліття угоди з
Ічкерією і Україною це підтверджують.
Якщо перезаснування держави треба робити після війни, то відновлення(у разі доцільності
окремої інфраструктури, підприєвств, житла), трансформацію, модернізацію суспільства,<\/p>

управління, окремих галузей економіки треба проводити у воєнний і у міжвоєнні часи,
враховуючи їх ймовірну тяглість та вирішуючи відповідні завдання з вишукуванням під них
доступних, як внутрішніх так і зовнішніх, ресурсів. Так, наприклад, в управлінні треба
позбуватися зайвих ланок на усіх адміністративних рівнях, зняти суперечності в організації
управління регіонами(державна адміністрація - військова адміністрація, місцеве
самоврядування), спростити процедури прийняття рішень. Щодо економіки, то у воєнний
період вона має бути умовно розділена на директивну і ринкову. Там, де у воєнний час не
працюють чи частково працюють ринкові механізми, директивна економіка повинна
забезпечити не тільки виробництво і доставку потрібних для українського війська товарів,
але й товарів і послуг необхідних для мінімального забезпечення життєдіяльності цивільного
населення: від продуктів до комунальних послуг. Ринкова економіка, яка очевидно змінить
свою структуру, має працювати, орієнтуючись на попит як на стиснутому українському так і
на міжнародних ринках, набуваючи поступово рис повоєнної модернізованої
конкурентоспроможної економіки. Враховуючи економічні і фінансові втрати у війні,
Україна повинна домогтися повного доступу до ринків держав-членів ЄС, Великобританії,
Канади і США з тимчасовою відміною квот і мита на українські товари. Просторово
співвідношення між директивною і ринковою економікою будуть різнитися залежно від
близькості територій до театру воєнних дій, а сама типологія територій має бути змінена.
Очевидно, що повоєнна типологія територій буде інакшою аніж та, що була до війни чи під
час війни.
Зрозуміло, що у всі ці періоди у структурі економіки України[32, с.88] пріоритетом є і буде
розвиток воєнно-промислового комплексу з максимально можливим замкнутим циклом
виробництва і забезпеченням безпеки критичного виробництва. Щоб визначити інші на цей
період економічні пріоритети оцінимо ситуацію в Україні. Associated Press повідомило: дані
Міжнародної організації з міграції свідчать про те, що загалом понад 22 млн. людей або
заблоковані від переїзду, або були змушені тікати. Як повідомило AFP, речниця Управління
Верховного комісара ООН у справах біженців на брифінгу 26.04.2022 року заявила, що від
24.02.2022 року з України виїхали понад 5,2 млн осіб(на 7.05.2022 виїхало 5.6 млн. - , а до кінця
цього року з України може виїхати понад 8 млн людей. Потреби на гуманітарну допомогу в
межах України агентство наразі оцінює в понад 2,2 млрд доларів, а кількість тих, хто потребує
цієї допомоги - в 15,7 млн.
Щодо переміщених осіб, то їх число сягає 7-8 млн. З продовженням війни ці цифри, очевидно,
будуть змінюватися. Але вже зрозуміло, що внаслідок таких переміщень, а також внаслідок
формування територіальної оборони, скорочується кількість робочої сили, зайнятої у
продуктивному виробництві, а ще щоденно зростають втрати виробничих потужностей,
житлового фонду, нежитлової, інженерної, транспортної та соціальної інфраструктур, які уже
потрібно інвентаризовувати і оцінювати, щоб при нагоді поставити питання компенсації
завданих Україні збитків. Як відомо, наразі працює 14 урядових груп, які підраховують всі
руйнування, завдані російським вторгненням. У статті Прем&#39;єр-міністра України, опублікованій
27.04.2022 в “The economist” [68] говориться, наприклад, про знищення станом на цю дату понад
7 тис. житлових будинків(станом на 5.05.2022 зруйновано більше 32 мільйонів квадратних
метрів житла — заява міністра соціальної політики на позачерговій зустрічі Організації
економічного співробітництва та розвитку) і що загалом збиток економіки України уже
перевищив 500 мільярдів доларів, а в в довгостроковій перспективі, за підрахунками уряду, ця
цифра може зрости до 1 трлн. доларів.
Оскільки метою війни московії з Україною є знищення української ідентичності, то її збройні
сили не тільки вбивають цивільних її носіїв, руйнують інфраструктуру, але й цільово знищують
українські культурні цінності чи вивозять їх на свою територію. Знищення українських
культурних цінностей, вивезення їх в московію, зрештою, відбувалося впродовж трьох з
половиною століть, тобто і до початку війни 2014 року. А у 2014 році у зв’язку з масовою
передачею культурних об&#39;єктів з кримських музеїв до москви це питання розглядалося<\/p>

ЮНЕСКО. На жаль, ЮНЕСКО обмежилося висловленням стурбованості за їх долю і
встановленням моніторингу.
Після нового загострення воєнного протистояння, пов’язаного з широкомасштабною агресією
московії, розпочатою 24.02.2022 року, ситуація зі знищенням об’єктів культурної спадщини
різко погіршилася, хоч міжнародне гуманітарне право захищає об’єкти культурної спадщини під
час збройних конфліктів ( Гаазька конвенція 1954 року ). Український культурний фонд станом
на 1.04.2022 року виявив понад 150 частково пошкоджених або зруйнованих об&#39;єктів культурної
спадщини[69]. Лабораторія моніторингу культурної спадщини Музею природної історії
Вірджинії станом на 6.04.2022 виявила 191 пошкоджених археологічних пам&#39;яток, арт-центрів,
пам&#39;ятників, меморіалів, музеїв та місць поклоніння[70]. ЮНЕСКО станом на 2 травня провела
своє попереднє оцінювання і виявила пошкодження 120 об&#39;єктів. З них– 51 релігійний об&#39;єкт, 10
музеїв, 24 історичних будівель, 13 будівель, присвячених культурній діяльності, 15 пам&#39;ятників,
7 бібліотек[71].
Дбаючи про збереження культурної спадщини, Україна на виконання положень статті 8
Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, статті 10 Другого
протоколу до неї, а також міжнародних зобов’язань, взятих Україною за Гаазькою конвенцією
1954 року , подала до ЮНЕСКО заявку на отримання посиленого та спеціального захисту
об’єктам культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини та Попереднього
списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Міста, використовуючи міжнародну допомогу
матеріалами, намагаються убезпечити пам’ятники, пам’ятки архітектури від уражень осколками
бомб і ракет. Очевидно, держава мала б подбати про евакуацію пам’ятників і фондів музеїв із
зони можливих бойових дій на захід України.
За прогнозами Світового банку втрати ВВП України до кінця року складуть 45.1% , а рівень
бідності зросте до 70%[33]. За розрахунками CASE Україна в умовах триваючої війни на
гуманітарні потреби, пов’язані з харчуванням, Україні знадобиться до $3 млрд щомісяця[34].
КМУ вважає, що для виконання всіх соціальних і гуманітарних зобовязань державі щомісячно
потрібно 5 млрд. Необхідність такої суми підтверджено і МВФ на весняних зборах, і Світовим
банком. А ще потрібні гроші на зброю. Поки що питання з постачанням зброї закривають
США(надають допомогу, прийняли закон про ленд-ліз) та союзні їм держави[72;73], враховуючи
підтримку громадян, економічний стан і свої інтереси не бути втягнутими у війну напряму. Але
при довгій війні ситуація в цих державах може змінитися. Тому треба думати про власне
виробництво зброї.
Враховуючи вищенаведене, зрозуміло, що під час війни нагально потрібно вирішити двоєдине
завдання: 1) забезпечення ЗСУ усім необхідним для довгої війни в повітрі, на землі і на морі
попри будь-які втрати, формування і забезпечення другої і резервної армій та 2) перебудова
економіки відповідно до потреб довгої війни і організація сильного тилу, як основи фронту з
врахуванням того, що на територію тилу перемістилися мільйони людей і сотні підприємств.
Останнє передбачає невідкладне будівництво інженерних мереж, житла, будівництво
переміщених чи нових підприємств і працевлаштування на них працездатного населення.
Локалізація переміщених і нових виробництв має відбуватися не хаотично, а організація
планування їх розміщення планово має враховувати державні пріоритети і поєднувати безпекові,
інтегровані, просторові та економічні підходи[35, с.32]. Оскільки масштаби руйнувань
величезні, то й відновлення житлового фонду, нове промислове будівництво вимагатимуть
величезних обсягів будівельних матеріалів. Отож уже сьогодні має бути пріоритетом розвиток
галузей будівельних матеріалів(особливо місцевих) і машинобудування з використанням
західних технологій, щоб з початком масштабного повоєнного відновлення ці галузі
перетворитися у двигун економічного розвитку.
До пріоритетів також треба віднести і локалізацію переробки сільськогосподарської продукції та
виробництва сільськогосподарських машин. Все будівництво має вестися осмислено,<\/p>

створюючи виробничі комплекси і кластери. Ці території дуже швидко мають перетворитися у
суцільні будівельні майданчики, а це в умовах дії воєнного стану потребує не тільки негайного
внесення змін до діючого містобудівельного, земельного законодавства і законів, які
регламентують роботу виконавчих органів влади, зокрема воєнних адміністрацій і органів
місцевого самоврядування, але й поряд функціонуючими будівельними підприємствами,
формування будівельних батальйонів з чоловіків, не залучених до армії чи до територіальної
оборони. Зрозуміло, що у схеми планування областей, районів і генеральні плани
територіальних громад мають бути внесені зміни відповідно до нововизначеного механізму.
Прості розрахунки показують, що використовуючи старі підходи і методи, Україна не встигне до
осені збудувати потрібну кількість житла для тих, хто його втратив внаслідок бойових дій та
переміщених осіб. Потрібно розгортати модульне низькоповерхове будівництво, будівництво із
збірно-розбірних конструкцій, інші види швидкого будівництва. Нагальним завданням є
підготовка до опалювального сезону, збільшення власного видобутку газу, забезпечення
транзиту газу з Європи, перехід на альтернативні види палива.
Окреме завдання – продуктова безпека: забезпечення населення і ЗСУ продуктами харчування,
що передбачає організацію і проведення посівної, збір урожаю, організація переробки
сільськогосподарської продукції, створення її запасів (складування) і побудова механізму
забезпечення населення, у разі необхідності, продуктовими пайками. Окрім традиційних питань
забезпечення посівної та збору урожаю, в умовах війни важливо збільшити гарантовані закупівлі
в держрезерв, запровадити державне страхування ризиків можливих втрат внаслідок війни і
компенсацію штрафних санкцій за невчасну доставку товарів, якщо це трапилося внаслідок
руйнування інфраструктури. Причому така компенсація разом із програмами безпроцентного
бізнес-кредитування має бути запроваджена для всього бізнесу.
Особливої уваги та допомоги Уряду вимагає розвиток тваринництва, оскільки за останні роки
різко скоротилося поголів’я великої рогатої худоби і молочну сировину для виробництва
молочних виробів довелося імпортувати. Тому потрібно запровадити пільгове кредитування
для придбання поголів’я великої рогатої худоби, а також для забезпечення розширення
виробництва здійснювати адресну підтримку виробників тваринницької продукції із
застосуванням стимулюючих, кредитних та інших інструментів. Окрім цього необхідно
терміново розробити порядок викупу у сільськогосподарських товаровиробників та
домогосподарств надлишків сільгосппродукції, що утворюються через втрати традиційних
каналів збуту(Мінекономіки, Міністерство аграрної політики та продовольства України,
Державне агенство резерву України) і створити новий механізм їх розподілу-продажу, адже
особливо у близькій до бойових дій зоні ринкові механізми не працюють.. Перелічені заходи
можна розглядати як початкові кроки модернізацію агросектору, яка буде здійснена після війни
для створення конкурентоспроможного малого і середнього агробізнесу.
Постійна загроза руйнування складів і підприємств (старих, переміщених, нових) та
інфраструктури вимагає вирішити питання їх безпеки. Це можна зробити або шляхом їх
розукрупнення і просторової диверсифікації, або шляхом закриття неба(оголошення ООН
заходу України гуманітарною зоною [74] або власними силами), чи винесення частини складів і
підприємств у прикордонні з Україною райони Польщі, Словаччини, Румунії шляхом укладання
угод про створення спільних підприємств.
Разом з переліченим вище, необхідно посилити відповідальність за нецільове використання
коштів державного та місцевих бюджетів, фінансових та матеріальних ресурсів, отриманих як
допомога ЗСУ, цільової гуманітарної допомоги та коштів, отриманих від громадян, підприємств
і міжнародних фінансових організацій. Для цього окрім того, що вже зроблено( ВРУ внесла
зміни до Кримінального кодексу України, КМУ і НБУ вжили низку важливих першочергових
заходів у бюджетно-податковій та грошово-кредитній політиці, банківському та небанківському
секторах фінансового ринку[36,37,38]), необхідно посилити державний фінансовий контроль<\/p>

за поступленням і ефективним витрачанням публічних коштів. Для цього потрібно прийняти
нові нормативно-правові акти, якими надати органам державного фінансового контролю
додаткові повноваження щодо контролю за цільовим, законним та ефективним витрачанням
усіх публічних ресурсів; передбачити особливі умови провадження у справах за зверненням
державного фінансового контролю та розширити його інструменти. При цьому потрібно
передбачити особливі умови провадження у справах за зверненням державного фінансового
контролю та розширити його інструменти, додавши: операційний аудит (поточний контроль)
витрат, що спрямовуються на відновлення житла та інфраструктури; оцінку та збір доказової
бази для визначення розміру завданих війною збитків; право на ініціювання звільнення
посадових осіб підконтрольних установ у разі встановлення нецільового чи незаконного
витрачання коштів; право на ініціювання перед органами казначейства зупинення коштів на
оплати за договорами у разі встановлення під час поточного контролю загроз нецільового чи
незаконного витрачання коштів.
Також потрібно удосконалити механізми контролю Державної аудиторської служби у сфері
закупівель і посилити відповідальність за перешкоджання їй при здійсненні заходів
державного фінансового контролю, а також посилити відповідальність у воєнний і повоєнний
періоди за порушення бюджетного законодавства(статті 116 Бюджетного кодексу), порушення
законодавства з питань управління об&#39;єктами публічної власності, правопорушення пов’язані з
фінансовими та матеріальними публічними ресурсами і посилити відповідальність за
перешкоджання їй при здійсненні заходів державного фінансового контролю та пов’язаних з
ними зустрічних звірок або збору інформації..
Виписані вище пропозиції вписуються у напрацьовані КМУ дев’ять основних напрямків того, як
держава буде жити, працювати, накопичувати ресурси, захищатися в умовах повномасштабної
війни [39].
Щодо повоєнних часів, то в них нас цікавить не тільки перезаснування Української держави,
але модернізації безпекової системи світу. Тому повоєнна програма перезаснування України
має розроблятися, виходячи з нашого бачення майбутнього України і світу. Програми
допомоги Україні з боку держав світу ( в тому числі і сучасний аналог програми Маршала)
повинні відповідати цьому баченню і при їх підготовці треба, зокрема, врахувати помилки
програм відбудови Афганістану, Іраку, Колумбії, Ліберії, Кіпру, Південної Кореї, Боснії та
Герцеговини, інших держав. Майже у всіх цих програмах не було чіткої стратегії і
неефективно розподілялися кошти, не зверталася належна увага на розбудову сильних
національних інституцій, здатних ефективно управляти процесом модернізації інженерної,
соціальної інфраструктур, промислових підприємств, будівництвом житла, а часто і
будівництвом нових населених пунктів. Отож мають бути правильно сформульовані цілі і,
відповідно, визначені напрями міжнародної допомоги з приділенням особливої уваги
структурним реформам економіки і технологічному оновленню виробничого сектора.
Оскільки відомо, що зараз працюють кілька груп над таким осучасненим планом Маршала,
то очевидно їх зусилля треба об’єднати, можливо під Національною радою з відновлення
України від наслідків війни, створеною 21.04.2022 року Президентом України.
Віденський інститут міжнародних економічних досліджень (WIIW), вважає, що Україна
втратила близько 29% українського виробництва. Дослідники з Центру досліджень
економічної політики (CEPR), оцінили загальну вартість відновлення України в 200-500
мільярдів євро, що приблизно відповідає розрахункам українського уряду[40].
Джерелами фінансів, необхідних для модернізації України можуть стати: 1. заморожені
золотовалютні резерви московії, які держави-тримачі можуть передати Україні (для цього
потрібно, з врахуванням інтересів держав, які допомагали Україні, побудувати відповідні
правові механізми: угода з московією, прийняття відповідних законів парламентами держав-
тримачів, рішення міжнародних судів, рішення ООН чи їх комбінація). Наприклад, станом на<\/p>

28.04.2022 року Палата представників Конгресу США ухвалила законопроект, який
передбачає конфіскацію російських підсанкційних активів, які будуть спрямовані на
відбудову України, а Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюції в яких
містяться заклики до підтримки України для посилення її оборонного потенціалу і
задоволення гуманітарних потреб громадян, висловлюється підтримка створення фонду
відновлення України, зазначається, що заарештовані активи підсанкційних юридичних і
фізичних осіб агресора мають бути використані для компенсації шкоди ним завданої; 2.
кошти надані ЄС, іншими державами чи міжнародними інституціями, як гранти(на
Міжнародній донорській конференції в Польщі 5.05.2022, організованій Польщею і Швецією
у партнерстві з Радою Європи та Європейською комісією та за участі ООН, українській
стороні вдалося мобілізувати для відбудови держави $6,5 млрд.); 3. власні кошти;
4.контрибуції, репарації (теж потрібно побудувати правовий механізм їх отримання,
наприклад, створити спеціальний міжнародний трибунал який займатиметься і кримінальним
судочинством, і проблемою компенсації завданої московією шкоди); 5. фонди, які
формуються з встановленого % вартості куплених у Московії чи проданих їй товарів; 6.
приватні іноземні і українські інвестиції. Основою українських приватних інвестицій можуть
бути субсидовані позики від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), а
іноземні компанії охочіше б інвестували коли б їх держави дали їм гарантії для покриття
ризиків. Окрім того, напевне, буде потрібно проводити переговори щодо повного або
часткового звільнення від зовнішнього боргу. Очевидно, вже сьогодні потрібно працювати
як над проблемами формування цих джерел, розуміючи різну тривалість часу, необхідну для
їх наповнення, так і над питаннями управління майбутніми фондами: будь-які фінанси не
можуть розподілятися без участі України і мають спрямовуватися лише на запропоновані чи
погоджені її Урядом потреби. А для того, щоб йшли приватні інвестиції треба не тільки
спростити дозвільну систему, внести зміни в податкову систему, а й провести судову
реформу.
Вироблення моделі майбутнього України потрібно проводити публічно, щоб забезпечити
мобілізацію народу на її реалізацію. Майбутня Україна має будуватися на засадах духовної,
політичної та економічної свободи, забезпечуючи баланс інтересів особи, суспільства та
держави.
Мета геополітичної стратегії – реалізація власного етико-гуманістичного ідеалу та
формування інноваційної моделі розвитку українського суспільства для утвердження
України як системоутворюючого елемента універсальної світової духовної цивілізації, що
парадоксально поєднує в собі здобутки західної та східної цивілізацій. Реалізація
українського цивілізаційного проекту повинна передбачати використання стратегії
випереджувального розвитку.
України має перетворитися в державу, яка творить інновації, здійснює своє національне
покликання щодо внесення своїх духовних цінностей у сучасний світ та утвердження їх в
процесі життєдіяльності. У пошуках місця України у завтрашньому світі необхідно поєднати
вітчизняну наукову теорію та національний міф з метою формування власного духовного,
культурного, морального просторів і побудови особливої системи світогляду та
світосприйняття, яка здатна сформувати, як для світового українства, так і для людства
загалом нову (екстериторіальну) ідеологію, що складається із сукупності відповідних
символів, звичаїв, правил життя і поведінки людей та передбачає використання
загальнолюдських духовних цінностей в українських реаліях і умовах постіндустріального
суспільства. Україну тоді можна уявити як синтезований духовний простір з відповідним
набором характеристик, який має свої межі, що можуть і не збігатися з її культурними,
територіальними, політичними межами. Відтак, поєднавши етноісторичні стереотипи,
ідеологічні конструкти і моральні настанови, українську національну ідею можна
представити як проект та стратегію формування феномену українськості, як певної<\/p>

екстериторіальної надкультури із власною системою артефактів і символів, здатних творити
«світову ідеологію».
Основними напрямками реалізації стратегії випереджувального розвитку України мають
стати: в економічній сфері – побудова інноваційної «економіки знань» та утвердження
нового способу виробництва, що базується на високих технологіях, комплексній
автоматизації, роботизації та цифровізації, а також на приватній власності трудового типу,
коли в одній особі поєднуються виробник і вла