("СІЛЬСЬКІ ВІСТІ" з інтернет-сайту «Я з України»). Мова в цьому жартівливому дописі про галичан, але таке саме можна сказати про черкащан, чернігівців, киян, вінничан, дніпрян... Отож присвячується всім, хто відбув «священне дійство». — ҐЄНИК, чуєш, завтра їдемо до моєї мами. Будемо картоплю копати. На шосту ранку маєш бути готовий. Наготуй собі старі лахи. — Тату, скажи, а чому ти з нашою мамою одружився? — От, бачиш, кохана, навіть дитина дивується. — Ви мені зараз тут договоритесь. Завтра їдемо на бульбу! Копати картоплю для галичан — це не робота, це сокровенний ритуал. Навіть якщо вони стільки бульби не їдять і її можна спокійно купити на базарі, бульба все одно мусить бути посаджена і викопана! А якщо галичани вже відреклися від городів і давно купують її в магазинах, все одно в них знайдуться батьки чи якісь родичі у селі, які садять бульбу. І треба їхати помагати. Бульба — це не просто їжа. Це Божий дар, і кожен мусить його власноруч викопати, бо що там та бульба з магазину! Та гівно та бульба магазинна! А своя бульба — смачна, без хімії! Мусить бути своя! В магазинах здурять і підсунуть гівно. У галичан є свої заповіді. Вони такі самі святі для них, як 10 заповідей Божих. Перша з тих галицьких заповідей — то є викопати бульбу швидше за сусіда! Приїхали ми. Шоста ранку — вже на городі. Ой, як то файно на городі сонце зустрічати! Нагнувся, став раком і бульбу збираєш. Комарі в дупу кусають, в крижах щось стріляє, а сонце в очі світить таким лагідним світлом і підтримує тебе. Бульба — то навіть не праця. То ціла медитація. Ти міняєш пози і б’єш поклони сонцю. Медитуєш на городі. І нащо вам та йога? Понапридумували собі тих йог закордонних. От бульба — це наша українська йога, з фітнесом, навіть із тверком (танцювальний стиль. — Ред.), бо так прекрасно розминає сідничний м’яз, що потім ще тиждень не можеш розігнутися. Якщо ви не знали, то галичани саме на городах відпочивають. Їм моря не тре’. Бо що з того моря? А ціле ніц. А з городу — врожай. І серце тішиться, коли урожай гарно у мішках поскладаний. Тоді себе кожен господар і господиня фараонами відчувають, магнатами, мало не власниками нафтових свердловин. Зробила я 150 поклонів сонцю, і вже стало в очах трохи темніти... Вже й пити ся захтіло і на диван прилягти. Але мушу... А в дитинстві я так тої бульби не любила. Завше з бабою за бульбу сварилася. Баба на очі вже добре не виділа, але кожну не зібрану картоплину на городі бачила, навіть найменшу. І вже ходила за тобою і командувала. Я ще тоді зрозуміла, що кріпосного права в Україні так і не скасували, а тільки здурили нас, дітей, і в підручниках з історії неправду написали. Баба всьо виділа, кожну бульбу. І треба було на полі за трактором бігати і ґальоп всьо визбирувати, бо, не дай Боже, щоб хоч одна картоплина в землі залишилася. Гріх і позорище одну бульбу забути! Ой, цінували бабця працю. А коли картоплю викопали і в мішки склали, то баба ті мішки завжди по три рази перераховувала, щоб не помилитися, а потім ставала до сонця і землю тричі перехрещувала, аби на другий рік файно вродила. Друга заповідь галицьких ґаздарів — це тримати в таємниці точну кількість викопаних мішків бульби. То ніхто не мав знати: щоб не врекли, не позавидували або не стали придумувати, що ви страшні бульбові багачі. Одним сусідам, тим, яким хотіла втерти носа, баба казала, що бульба фист ся (сильно. — Ред.) вродила, накопали аж 40 мішків, а другим сусідам, таким, що врікають, говорила, що не було того року бульби, не вродила, намокла, висохла, може, накопали 20 малесеньких мішечків, а може, й нє. Баба вміла людям повідати, бо ще тоді була професіоналом з особистісного розвитку. Я просто ще тоді того не розуміла, а думала, що вона кріпосним правом заправляє. Ой, копаєм ми ту бульбу. Вже мені зле стає. А тільки пів городу. Вже й сонце не лагідно світить, а в очі лупить. Стала я. Хотіла на мішок присісти і перепочити, аж дивлюся, а то не сонце лупить світлом, а то баба дивиться з неба своїм поглядом і вже сердиться на мене, що я робити не хочу... Царство вам Небесне, бабцю! Не переживайте, викопали ми вже бульбу. Не будуть вже з нас сусіди сміятися. Будьте спокійні, бабо, люди вже ніц поганого не скажуть. Накопали аж 40 мішків, і землю я перехрестила. Три рази перехрестила. Хай файно родить українська земля! | 
