«На теренах усього Радянського Союзу найжорстокіше карали в Україні», - 46 років з дня створення УГГ

Про історію створення української правозахисної організації, пише Український інститут національної пам'яті.

9 листопада 1976 року в Москві на квартирі дисидента Олександра Гінзбурга зібралися іноземні журналісти. В їхній присутності колишній фронтовик, письменник Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи (УГГ). Це була друга в СРСР правозахисна організація, яка почала відкрито боротися за права людини. Пізніше такі групи з’явилися в Литві, Грузії, Вірменії.
Повна назва організації звучала як «Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод». Організатори групи апелювали до підписаного 1 серпня 1975 року в Гельсінкі главами 35 держав, серед яких і СРСР, Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі, де була постанова про права людини. Вони оголосили, що допомагатимуть державі виконувати цю постанову, фіксуючи випадки порушення прав людини й повідомляючи про них державні органи.
Москву для цієї пресконференції обрали невипадково. По-перше, там уже діяла Московська Гельсінська група, по-друге – там було більше іноземних журналістів, а по-третє – менше цензури.

«Коли вони сказали, що хочуть створити Гельсінську групу в Україні, я похолола. На теренах усього Радянського Союзу найжорстокіше карали в Україні. Ми просили західних журналістів писати якомога частіше про Українську групу, про кожну її людину. Бо це камікадзе», – згадувала голова Московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва.

Чи могла вона подумати, у що перетвориться путінська Росія через менш як за півстоліття?
Засновниками УГГ стали десять українських дисидентів: генерал радянської армії Петро Григоренко, фронтовик, письменник і філософ Микола Руденко, хімік Оксана Мешко, письменник-фантаст Олесь Бердник, юрист Левко Лук’яненко, мікробіолог Ніна Строката, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба.
Невдовзі опублікували Декларацію УГГ і Меморандум №1, де у розділі «Типові порушення прав людини» були дані про голод 1933 року,  репресії 1930-х років, знищення Української повстанської армії, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських політв’язнів. Працюючи над меморандумом УГГ, усі співзасновники підписалися справжніми іменами та залишили свої контакти. Це був виклик системі зроблений свідомо, щоб КГБ не мала підстав звинуватити їх у створенні підпільної організації.
Практично всі члени УГГ  до кінця 1980-х про свою приналежність до організації оголосила 41 людина – були заарештовані. Часто за сфабрикованими кримінальними обвинуваченнями: Миколі Руденку підкинули 39 доларів, Олесю Берднику – порнографічні листівки, а в Олекси Тихого на горищі сараю «знайшли» заліплену в глину німецьку гвинтівку. Терміни були максимальними: 1 червня 1977 року Руденка і Тихого засудили, відповідно, на 12 та 15 років таборів і заслання. Через рік такі ж строки  отримали Мирослав Маринович та Левко Лук’яненко. Загальний термін ув’язнення членів УГГ – 550 років, із них 170 – за участь в організації.
Четверо з них не повернулися живими з табору особливого режиму: Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус. Ще один член УГГ Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Такою була ціна права на людську гідність.