Учора після невиліковної хвороби відійшов у засвіти мій давній товариш і колега по НРУ Євген Шульга. Цей тяжкий відхід очікували, він не була несподіванкою і сприймався багатьма його знайомими як благо і позбавлення від надмірних, невиправданих страждань.
Іван Дремлюга, голова Дніпровського товариства політв'язнів і репресованих, сторінка ФБ.
Свого часу, в середині дев'яностих років, Євген успішно очолював управу Січеславської обласної організації Народного Руху України, був кандидатом до ВРУ, вніс свій вагомий внесок в становлення та розбудову сучасної української державності. Та найбільшим його персональним здобутком є низка наукових публікацій і полум'яні виступи на місцевому телебаченні, в яких він блискуче обгрунтував необхідність повернення історичної назви САМАР місту Новомосковську, що зрештою і було закріплено постановою ВРУ. Але, на превеликий жаль, його чесне і самовіддане служіння українській справі не знайшло підтримки в місцевої влади: кваліфікований історик і досвідчений журналіст, він останні роки перед пенсією змушений був працювати кур'єром, за мізерну платню, не маючи змоги не тільки сплачувати комунальні послуги, але й більш-менш нормально харчуватись.
Останні 3 місяці свого життя Євген провів у притулку для лежачих хворих, що утримує євангельська церква "Нове покоління". Сплату за медичні послуги збирали друзі-рухівці і колеги по роботі з редакції газети "Джерело". І це вже не перший випадок в області, коли рухівцям-активістам дев'яностих, які виборювали, здобували Незалежність Україні, самовіддано працювали над розбудовою її державності і демократії, не надається жодної допомоги, і вони животіють на мізерну пенсію і конають у злиднях. Чому не виконується Закон України "Про вшанування пам'яті і визначення статусу борців за незалежність України", в якому зазначено, зокрема, що члени НРУ до 24.08.1991 року визнаються борцями за незалежність України і згідно ст. 3 цього Закону органами місцевої влади їм може надаватись матеріальна підтримка? Дякую Віктору Григоренку, Надії Антоненко, пані Людмилі, Андрію Денисенку і всім іншим, хто долучався до підтримки видатного самарівця Євгена Шульги. Земля йому пухом...
Світла, вічна пам'ять Світлій Людині і Великому Українцю.
Надія Антоненко, журналіст газети "Джерело", мережа ФБ.
З глибоким сумом сповіщаю, що 11 липня, після тривалої хвороби (2-й інсульт), пішов у засвіти Євген Анатолійович Шульга – вчитель історії, редактор газети «Джерело», політичний та громадський діяч, Людина честі й діла, що залишила по собі вагомий слід у моєму серці.
Завдяки невтомним зусиллям Євгена Анатолійовича відбулася знакова подія – перейменування Новомосковська. Його ініціатива, переконливість і любов до рідного Самару стали вирішальними в цій боротьбі за історичну справедливість. Для багатьох це стало символом перемоги українського духу над колоніальним минулим.
Він вчив мене відрізняти чорне від білого, «котлети від мух». Ще до 2014-го намагався донести до мене, що mоckaлi ніякі нам не друзі, а я, своїм тоді обмеженим життєрозумінням, ніяк не могла цього сприйняти, він від того злився та іноді переходив на крик. Зрозуміло, через те, що я його не чула. Завжди виручав у біді – варто було лише звернутися: підтримував і словом і ділом. Коли він у січні отримав 2-й інсульт, навіть своїм існуванням (на жаль, те, що він був прикутий до ліжка, життям вже назвати складно) він робив моє життя повноцінним. Наші спілкування ці останні пів року давали мені сили жити, відчуття, що я комусь ще потрібна.
Коли співпрацювали в редакції, ми з ним часто сперечалися, інколи так «били горщики», що чуло пів гуртожитку (вчителі знають, що саме там були наші кабінети). Дивне відчуття злості й поваги водночас. Після наших сварок Він завжди вибачався першим, я ж – молоде і дурне – не робила цього ніколи...
Любила дивитися, як він поглядає на годинник, чомусь, це мене дуже захоплювало, як він це робив.
Є. Шульга чудово знав українську, бездоганно правив нашу газету: важливим було все і слово, і зміст, і дати. Правив і як носій мови, і як історик. А ще з ним було вельми легко працювати за ком’ютером, завжди зрозуміло пояснював, що і як треба змінити. В моїй тодішній роботі це було дуже важливим. Серед усіх редакторів я саме з ним із найбільшим задоволенням працювала, через цю якість.
Весь той час, що ми були знайомі, він був запеклим атеїстом. І це було однією із тем наших суперечок. Щоб не сваритися через це, ми прийшли до фрази: «Поговоримо про це, як зустрінемося на тому світі, там вже буде видно, хто з нас правий». Та Господь кожного з нас веде своєю дорогою до Себе. Так було і в пана Євгена. Десь 2-3 місяці тому він сказав мені: «Тільки не смійтеся, я спілкуюся з Богом». Я тоді віджартувалася, запитавши: «Він Вам відповідає?». Євген Анатолійович сказав, що ні. А я сказала: «От і добре, значить з Вами все нормально». За три тижні до вчорашнього, страшного дня він попросив причастя і Господь дарував йому це». Правда, причастили його не православні, а церква «Нове покоління», проте я рада і цьому. У платному центрі для хворих при цій церкві і доживав мій товариш свої остання дні.
Світлина зроблена в Центрі для хворих.
Йду від нього і на прощання – хрещу. Перший раз казала: «Ви як хочете, а я Вас перехрещу». А він відповідає: «Т я і не проти». Потім всі ці пів року хрестила його вже традиційно на прощання. Тож, у кожного свій шлях Додому і до Батька Небесного. Сподіваюся, що Євген Шульга таки примирився з Богом. І повернувся Додому не атеїстом.
Висловлюю щирі співчуття родині, друзям, колегам, учням і всім, хто мав честь знати цю видатну, світлу людину...
Вічна пам’ять і шана! Царства Небесного!
