Олег Куцин (Кум): «Мусиш боротися - інакше згинеш» (у 40 днів Відходу...)

Ірина Фаріон Депутат Верховної Ради України VII скликання

Я знав, що ця війна буде. Я просто переживав,

що ця війна буде без мене.

...Має бути розуміння, що ця війна ‒

продовження боротьби, яку віками веде український народ за визволення з-під московської імперії, що це продовження тієї ж боротьби, яку вели й козаки, і січові стрільці у 20-ті роки, і бандерівці під час Другої світової...Головне, які думки в голові, коли тримаєш зброю.

Олег Куцин

Межі земного життя: 23 листопада 1965, Івано-Франківськ – 19 червня 2022, Харківщина, Ізюмський напрямок. 57 років.

Український громадський, політичний та військовий діяч, керівник комбатантського об'єднання військовиків-свободівців "Легіон Свободи" (створено 2015 р.), член Політради Всеукраїнського об'єднання "Свобода", голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Засновник та командир Окремої зведеної штурмової роти "Карпатська Січ" 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, від 19 травня 2022 року 49-го окремого піхотного батальйону Сухопутних військ ЗСУ "Карпатська Січ".
Заступник голови Тячівської районної державної адміністрації (2005-2006), депутат Тячівської міської ради. Почесний громадянин міста Тячева. Батько трьох дітей – Олесі, Тараса, Мілани.

Штрихи до життєпису

"Мене народили в Івано-Франківську батьки-студенти, за місяць до захисту диплому. А я з часу народження проживаю на Закарпатті. Це моя рідна українська земля. Батько мій родом із Нересниці, і вся моя родина в Нересниці, і прізвище моє Куцин – чисто закарпатське. І виріс я в сім'ї, де завжди звучала українська мова і пісня. А недалекі люди сприймають мене чисто по-містечковому – "прийшляком" із Галичини. Це мої дорогі батьки охрестили мене по два боки Карпат, за що я їм дуже вдячний" (3).

Олег закінчив Тячівську СШ N1 (нині ЗОШ N1 імені Василя Ґренджі-Донського). У 1982-1984 роках навчався в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Коли на вимогу одного-двох студентів викладач починав читати лекції російською мовою, то Олег був серед небагатьох, хто категорично виступав проти такого вибору.

Після строкової служби, яку проходив у 1986-1989 роках, продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті: "Я служив недалеко від Чорнобильської зони і демобілізувався за день до трагедії. Напевно у той день батьки молилися за мене" (3).

Закінчив Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України.

З 1987 року працював на Тячівському заводі "Зеніт", де пройшов шлях від майстра до виконувача обов'язки директора. У 2005-2006 роках – перший заступник голови Тячівської райдержадміністрації.

Перший політичний гарт вісімдесятників

Як формувалася основа основ – національна свідомість?

"Все почалося 1988-го, у 22 роки. До того часу фактично не знав, що таке Україна, що означає герб Тризуб та синьо-жовтий прапор. Одного разу побачив стяг на якомусь мітингу у Львові, коли був студентом Політехніки, і мене це запалило. Також мало вплив виховання в сім'ї – батьки відзначали українські свята, здійснювали поїздки по місцях української слави. В дорозі завжди, пам'ятаю, звучала українська пісня, велися розмови про рідний край, про Україну. Тобто, мені з братом Миколою, який, на жаль, передчасно пішов з життя минулого року, закладалися не космополітичні цінності, а любов до свого, рідного. Також по маминій лінії багато членів родини загинули в УПА, або були виселені на Сибір. Тоталітарна система їх практично знищила, але в сім'ї про це не говорили. Моя майже 90-річна бабця відкрила мені очі на ці події у той час, коли я сам вже проявляв зацікавлення, більш детально – перед смертю" (3).

Почалось все з засідання Товариства української мови у просвітянина ще 30-х років пана Левдара: "У нього вдома читали літературу про Україну, хто яку приносив, обговорювали, готували статті, розповсюджували неформальні, як тоді казали, газети – "Поступ", "За вільну Україну!". Ми їздили у Львів, купували їх за свої гроші".

1989 року Олег Куцин вступив до "Народного руху України за перебудову". 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, вперше під час установчих зборів Тячівської районної організації Руху підняв синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. А в 1990-му році підняв синьо-жовтий прапор над Говерлою.

Перша революція

Був учасником "Революції на граніті" (2. 10. 1990 - 17. 1990), де з теперішніх його побратимів в акціях протесту брали участь Олег Тягнибок і Андрій Міщенко. Тоді вони ще не зналися: "... свідомо поїхав в Київ на голодування із студентами, коли побачив по телевізору акцію протесту. Сказав своєму товаришу: "Василю, що ми тут робимо? Там будується Україна, а ми п'ємо пиво. Я завтра їду до Києва".

"Я, до речі, був проти завершення голодовки, бо наші вимоги прийняли тільки частково – три із п'яти пунктів. Тоді так і не розпустили Верховну Раду, як ми вимагали, не призначили нові вибори. Якби тоді вдалося "дотиснути" всі вимоги, сьогодні Україна була б у зовсім іншій ситуації. Наші так звані демократи переконали керівництво табору, що це й так багато зроблено. Думаю, що ми зарано здалися, треба було домагатися виконання всіх умов. Але ми були молоді, недосвідчені. Ось таким було моє перше політичне загартування" (3).

Рух до Націоналізму

Активну політичну діяльність кристалізував можливий референдум на Закарпатті про проголошення автономії за прикладом Криму. Ініціювали угорці, з чим практично погодилася Закарпатська обласна рада, але не Олег Куцин з товаришем: написали листівку із закликом до боротьби. Знайшли можливість надрукувати у Стрию в друкарні, що була в підпорядкуванні Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України". Саме там він уперше потрапив у націоналістичне середовище, де познайомився з журналістом і письменником Романом Ковалем: "Зустріч з ним для мене була знаковою, бо саме під його впливом я сформувався як націоналіст. Ми надрукували й розповсюдили листівки в Тячівському, Рахівському і Хустському районах, а в Ужгороді поклали на стіл кожному депутату в сесійній залі" (3).

Тоді на сесії виступив Л. Кравчук, угорці пожалілися на листівку. Кравчук запропонував перенести це питання. Так воно й кануло в лету, але угорці й досі провокують політичні конфлікти на Закарпатті на догоду москві. Саме тоді Олег Куцин вирішив стати членом ДСУ, яке на той час очолював багатолітній політв'язень націоналіст-оунівець Зеновій Красівський. Після його смерти партію очолив Роман Коваль, а Куцин став першим заступником, а також головою Закарпатської обласної організації.

Партія зосередила свою роботу в Центральній Україні, бо на Заході і без того тривало активне національне відродження. Саме тоді Олег прочитав роман Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр", який, як він згадує в інтерв'ю, "остаточно сформував мій світогляд". Із 1995 року Олег Куцин – учасник вшанування героїв Холодного Яру, із січня 1997-го р. – член Історичного клубу "Холодний Яр", а від січня 2022-го р. – заступник голови клубу. Почалося відродження пам'яти про Холодноярську республіку: "...опитували людей, проводили експедиції, відкривали перші пам'ятники. Місцеві нас виганяли: "Что Вы здесь делаете? Зачем этих бандитов поднимать?". А зараз Холодний Яр притягує до себе тисячі українських патріотів. Я особисто, щороку віддаю шану холодноярським козакам...".

Цього року вперше святкування в Холодному Яру було без Куцина, але з його Духом...

1998 року, в час парламентських виборів ДСУ, що зосереджувала свою діяльність у Центрі України, вирішила об'єднати зусилля із СНПУ (нинішня ВО "Свобода") – на Заході. Так створено націоналістичний виборчий блок "Менше слів!" Тоді ж відбулося знайомство з Олегом Тягнибоком, який, як мажоритарник, єдиний став депутатом Верховної Ради від цього блоку, що не пройшов за партійними списками.

28 травня 2003 року Верховний Суд України зняв з реєстрації Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна самостійність України" як таке, що не відповідає нормам українського законодавства.

Став націоналістом з чітким усвідомленням: "У нас, фактично, відбулася підміна еліти. Якщо у Східній Європі, Прибалтиці відбулася зміна влади, бо комуністи були усунуті, у нас залишилася та ж партноменклатура і їхні вихованці. Зміни влади ще не відбулося – з окупаційної на нову, європейську, відбулася і відбувається передача влади. Тому й у нас така ситуація в державі" (3).

Вступає до Всеукраїнського об'єднання "Свобода" (липень 2007 р.). Очолює Закарпатську обласну організацію. 2007 року входить до партійного списку ВО "Свобода" на позачергових виборах до Верховної Ради 7-го скликання. Партія не проходить до парламенту.

2012 року балотується до Верховної Ради України 7-го скликання в одномандатному окрузі N72 (Рахівський район, частина Тячівського району) від ВО "Свобода". Посів третє місце з 5 542 голосами виборців.

Як тут не згадати міркування відомого шотландця: "...потрібний не лише герой, а й світ вартий його, який не виглядав би як одна суцільна маса льокаїв. У протилежному випадку, герої перейдуть для світу, а що найважніше – і для нації – майже безслідно ˂...> льокай не пізнає правдивого героя, хоч і дивиться на нього" (Томас Карляйль) (7, с.106), якому належать і ці слова:

"Революції готують генії, творять романтики, а їхні плоди пожинають шахраї".

Це передусім про Олега Куцина. Бо Він готував і творив Революцію Гідности. Як свідчить побратим Ігор Ващенко, саме Олег організував Майдан в Ужгороді всупереч погрозам міліційного керівництва (5).

У найстрашніший день Майдану, зранку 20 лютого 2014 року, голіруч ішов на ворожий Беркут і під кулями виносив поранених. Дивом тоді вижив. Досі перед очима, як Він під час найбільших обстрілів біжить мостом між Палацом "Свободи" і готелем "Україна"...

ВІЙНА 2014

З початком воєнних дій на Сході України, наприкінці травня – початку червня 2014 року, Олег Куцин організував волонтерську групу зі свободівців, яка почала збирати та доправляти допомогу українським військовикам, що служили в районі окупованого Слов'янська Донецької области. Допомагали в основному бійцям Національної гвардії і суміжним підрозділам Збройних Сил України. Спочатку волонтерів було всього півтора десятка осіб, основу складали хлопці зі Стрия, Закарпаття та Києва.

На початку літа 2014 року понад 30 волонтерів ухвалили рішення вступити до лав Національної гвардії України. Пройшли навчання на тренувальній базі в Нових Петрівцях.

Так постала Окрема добровольча чота "Карпатська Січ" (2014-2016 рр.), що поступово перетворилась на роту та увійшла до 93-ї окремої механізованої бригади (ОМБр) Збройних Сил України. Назву отримала на честь однойменної історичної української організації "Карпатська Січ", що існувала на Закарпатті у 1938-1939 роках на чолі з Михайлом Колодзінським – кумиром Олега Куцина, який логічно, з волі побратимів, узяв його псевдо Кум:

"Коли обирали собі псевдо ˂...> попросив товариство самим мене якось назвати. Хлопці зібралися в окремій кімнаті і за декілька хвилин винесли вердикт – будеш називатися віднині "Кумом". Я тоді відразу не зрозумів чому, а коли перепитав, то почув у відповідь "А таке псевдо мав Начальник Штабу "Карпатської Січі" Колодзінський". Чесно скажу – аж мороз по шкірі пройшов" (4, с.10).

Щорічно з його ініціятиви на Закарпатті відбувалися події зі вшанування героїв Карпатської України. Він ініціював встановлення мармурової таблички з портретами М. Колодзінського і З. Коссака на ймовірному місці їхнього розстрілу 1939 року поблизу однієї з соляних копалень. Мадяри щороку розбивали таблицю і обливали фарбою. Націоналісти відновлювали: "Здається тільки з початком російсько-української війни ця "боротьба" з Колодзінським припининлася" (4, с. 10).

У жовтні 2014 року "Карпатська Січ" зайняла позиції в селищі Піски ФОТО, та залишалась там до березня 2016 року. Взяла участь в обороні Донецького летовища, у боях за Піски, шахту "Бутовка", Водяне, Опитне, Первомайськ.

Олег Куцина поранено напередодні Різдва 2015 року в бою за селище Піски. Став інвалідом 2-ої групи. Незадовго до загибелі в інтерв'ю "Суспільному" казав, що як інвалід 2-ої групи він не хоче штабної роботи: "Я хочу воювати"... (https://www.youtube.com/watch?v=puVARFn1Z9s).

Останні 10 місяців свого існування "Карпатська Січ" перебувала під постійними обстрілами ворожої артилерії в околицях ДАП. Під час виконання бойових завдань січовики 2015 року втратили 7 вояків (Олександр Чирцов, Олександр Єрмаков, Ігор Канаков, Леонід Москотін, Данило Касьяненко, Олег Костюк, Євген Голик, Олег Габорак), 40 – отримали поранення.

2 жовтня 2016 року загинув Мирослав Мисла, що мав Олега Куцина за свого наставника: "Якось він забіг до мене на штаб і з сяючими очима повідомив, що знає, де знаходиться друга і третя частина праці Колодзінського "Українська воєнна доктрина" і просить підтримки в її виданні ˂...> Я сам на той час вважав, що ці дві частини втрачені назавжди, і зустрів цю звістку як якийсь подарунок небес. На жаль, видати тоді працю не вдалося в зв'язку з загибеллю Мирослава..." (4, с. 11).

Проте Олег Куцин встиг долучитися до видання цієї фундаментальної праці до своєї загибелі..., а також запровадив нагороду – "Медаль Михайла Колодзінського", яку вручають борцям за волю України і здобутки в дослідженні історії визвольних змагань та військової науки.

Завдяки Олегові вийшла низка видань, присвячених Карпатській Україні, зокрема спогади Василя Ґренджі-Донського про події Карпатської України, до яких він написав передмову. Співпрацював з археологічним пошуковим табором на Верецькому перевалі, аби ідентифікувати кожного січовика, що боровся за вільне і соборне Закарпаття.

Місцеві вибори 2015

Помежи локальними боями 2015 року під час місцевих виборів він провадив виборчий список ВО "Свобода" до Закарпатської обласної ради 8-го скликання. Але, як і М. Мисла, що балотувався у Харкові, не здобув підтримки у земляків: "Бо ніде, як у нас, не було стільки поодиноких героїв, найсміливіші вчинки яких зависали в повітрі, бо довкола стояла суцільна маса льокаїв, яка кидалася помагати не їм, а "правдивим панам" ˂...> Маса, яка не могла їх зрозуміти, і сміливі вчинки яких видавалися цій масі не героїчними, а дикими і безглуздими, нечемними і небезпечними..." (Олена Теліга) (7, с. 106).

У березні 2017 року Слідчий комітет російської федерації порушив кримінальну справу проти Олега Куцина, зокрема, за його слова: "Війна закінчиться або в Чопі, або у Владивостоці".

ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА 24 лютого 2022 р.

З початком повномасштабної московської агресії 24 лютого 2022 року патріоти без досвіду бойових дій та добровольці з інших країн згуртувалися навколо ядра ветеранів "ОДЧ Карпатська Січ", і передусім Олега Куцина, який відновив добровольчий свободівський батальйон. Уперше в історії фактичним командиром батальйону ЗСУ став молодший лейтенант.

Сьогодні до "Карпатської Січі" входить 33 іноземці з 18-ьох країн: США, Канади, Швеції, Німеччини, Польщі, Латвії, Великобританії, Австралії, Угорщини, Колумбії, Аргентини, Перу, Бразилії, Еспанії, Франції, Японії, Азербайджану, Грузії. Націоналістичний батальйон став зразком інтернаціоналізму...

Вони обороняли Київ, тримали позиції в Ірпені, Романівці, Стоянці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини підрозділ виконує завдання на Ізюмському напрямку: "Мені пощастило – я побачив нову когорту українських героїв, які гідно стали в один ряд із тими, про кого читав, ким захоплювався. І мав щастя формувати цю силу" (1).

Зусиллями Олега Куцина 19 травня 2022 року частина добровольчого батальйону "ОДЧ Карпатська Січ" увійшла до лав ЗСУ як 49-ий окремий піхотний батальйон Сухопутних військ Збройних Сил України "КАРПАТСЬКА СІЧ".

Після героїчної загибелі Олега 19 червня на Ізюмському напрямку способом прямого влучення ворог на одному з ресурсів написав: "Хорошие новости. На Изюмском направлении ликвидирован командир батальона "Карпатская Сеч" (действует в составе 93-й омбр) Олег Куцин. Это по настоящему матерый нацик. Первый в Тячеве – еще во времена СССР – бросил публично красный флаг на пол, первый повесил сине-желтый флаг над Тячевским районным советом, первый из тячевцев поехал на голодовку на Майдане в октябре 1990 г., первый в 1990 г. вывесил желто-синий флаг над Говерлой, стал первым организатором и председателем первой националистической организации на Закарпатье в 1990-х. С 2003 состоял в нацистской "Свободе" Тягнибока. С 2014-го воевал на Донбассе" ˂...>

"Самое главное, что еще один почитатель Бандеры отправился к своему кумиру" (2).

Епілог і пролог

"Ми усвідомлюємо, що зараз вирішується доля української держави та нації. Йти на фронт необхідно. Ні американські джавеліни, ні англійські енлави за нас цю боротьбу не виграють. Лише ми, українці, здатні подолати ворога, бо ми породили цю імперію – і лише ми з допомогою здорового цивілізованого світу здатні її знищити" (6).

Ми ж маємо відплатити за Куцина і його 16-х полеглих побратимів-січовиків.

Вічна пам'ять Героям і помста ворогам!

Ярослав Бойко, Ельнур Хасанов, Давид Менабдашвілі, Ніколоз Шанава, Геннадій Дубров, Святослав Свистун, Валерій Константинов, Владислав Волинський, Сергій Воробйов, Віталій Шеляг, Олександр Захарченко, Олександр Лінкін, Станіслав Скрипін, Максим Остяк, Себастьян Ландес, Маркез Рамос Крістіан Каміло, Валентек Томаш Себастіан...

І вже відплатили. Частково.

Джерела:

1. Букет Євген. Лише українці здатні перемогти імперію зла − слова-заповіт легендарного комбата Олега Куцина. Режим доступу: https://armyinform.com.ua/2022/06/21/lyshe-ukrayinczi-zdatni-peremogty-imperiyu-zla-%E2%88%92-slova-zapovit-legendarnogo-kombata-olega-kuczyna/

2.На Изюмском направлении ликвидирован командир добробата "Карпатская Сечь" Олег "Кум" Куцин. Режим доступу: https://topwar.ru/197968-na-izjumskom-napravlenii-likvidirovan-komandir-dobrobata-karpatskaja-sech-oleg-kum-kucin.html; https://hottg.com/newsfrontnotes/p3428.html

3.Олег Куцин: "Мої батьки охрестили мене по два боки Карпат...". Режим доступу: https://zakarpattya.net.ua/Partiji/102339-Oleh-Kutsyn-Moi-batky-okhrestyly-mene-po-dva-boky-Karpat%E2%80%A6

4.Олег Куцин. М. Колодзінський в моєму житті / М. Колодзінський. Воєнна доктрина українських націоналістів. К., 2019

5.Олег Куцин у спогадах друзів. Режим доступу: https://prozahid.com/oleh-kutsyn-u-spohadakh-druziv-foto/

6."Смерть Олега стала справжнім шоком": в останню путь провели легендарного командира батальйону "Карпатська Січ". Режим доступу: https://novyny.live/society/smert-olega-stala-nastoiashchim-shokom-v-poslednii-put-proveli-legendarnogo-komandira-batalona-karpatska-sich-47202.html

7.Теліга Олена. Збірник. Детройт-Нью Йорк-Париж, 1977. 473 с.