«Отака-то наша слава, Слава України»

Гальшка – Лізавета з Гулевичів. Її батько із славетного роду шляхтичів Гулевичів, маєтки яких розкидані по Волині, Поділлі, Київщині. Мати з роду князів Острозьких, тому дитинство і юність Гальшки пройшло в Острозі. Там вона захопилася вивченням давніх рукописів.
20-літньою вона переселилася до Києва, де стала відомою своєю красою і знаннями, адже знала латину, старогрецьку, старослов’янську, польську, литовську і французьку. Часто Гальшка відвідувала бібліотеку уніатського єпископа Іпатія. Там і знайшла дівчина своє кохання – ставного синьоокого сина єпископа. І хоч багато сваталися до неї, але Лізавета дала слово греко-католикові. У щасті й коханні купалися молодята, знайшлася їм дочка Катерина, але за все хороше доля бере подвійну плату. Несподівано помер молодий чоловік, потім на Божу дорогу став батько.
На бідну жінку напосівся з погрозами старший брат покійного чоловіка – запеклий уніат. Він звернувся з позовом до суду, що Лізавета спочатку зачарувала брата, а потім його отруїла, отже, треба її судити за зносини з нечистою силою. По всій Європі тоді горіли на вогнищах красуні-відьми, але київські судді виправдали Гулевичівну.
Саме тоді посватався до молодої вдови маршалок Стефан Лозка. І хоч був він старшим на 24 роки, Лізавета погодилася на шлюб, бо потребувала захисту. І, дійсно, чоловік їй дістався порядний, шанував, любив дружину. Від цього шлюбу знайшовся Лізаветі син Михайло. А там і дочка Катерина вийшла заміж за хорунжого Миколу Млечка. І знову родина єпископа позивається до суду: як могла Лізавета віддати дочку греко-католика за православного. І знову суд відстояв права українки.
А у липні 1614 року на Подолі трапилася біда: за якусь годину згоріли майже всі будинки давнього Києва. Згоріли пергаментні сувої з нерозгаданими рунами, історія Атея, Україна втратила свою праісторію. Гальшка разом із чоловіком пожертвувала 8 тисяч золотих, відбудувала хати для двохсот родин, подарувала свою садибу із землями для влаштування Богоявленського монастиря і школи при нім. Пожертвувала сім’я і 20 тисяч золотих на це будівництво. На Покрову, 14 жовтня 1615 року, у Києві на Подолі Гальшка Гулевечівна склала й підписала дарчу (фундуш), у якій передала її спадкові землі (а це нинішня Контрактова площа) під шпиталь для старих козаків, монастир і братську школу для бідних дітей.
15 жовтня 1615 р. внесла її при поважних свідках до київських гродських (магістратських) книг, за чим вона набрала юридичної ваги, за яким відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти і міщан. Таким чином розпочала своє життя Київська братська школа.
Ідея Братського монастиря запала в душу козакам і у 1620 р. вони «з усім військом» разом із гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним вступили до братства. З цього часу козаки фінансували школу.
У славі й повазі пройшло життя Лізавети Лозко або Гальшки Гулевичівни. Її дух і сьогодні витає над Подолом, охороняючи Києво-Могилянську академію, що постала на місці Братської школи.

На світлині - Контрактова площа Києва.