«Петриківка стала мені другою батьківщиною», - Олександр Овчаренко з Донеччини

За даними Дніпропетровської обласної ради, наразі в області  проживає понад 357 тисяч внутрішньо переміщених осіб. У Дніпрі переселенців найбільше — 144 тисячі.  У Кривому Розі — майже вдвічі менше. Якщо ці два міста загалом утримують 200 тисяч людей, то на всю область тоді припадає 157 тисяч. Цю велику кількість ВПО прихистили у громадах області. За словами Олени Тертишної, керівниці регіонального офісу «U-LEAD з Європою» у Дніпропетровській області, сьогодні у Дніпропетровщині  немає жодної громади, яка б не влаштувала у себе тих, хто постраждав від російських агресорів.  Міграційний потік настільки потужний, що для органів місцевого самоврядування це стало особливим викликом і  обов'язком.  Всі служби та організації на території громад  дотримуються чіткого алгоритму дій. Розташування, реєстрація, лікування, забезпечення продуктами, житлом, освіта,  робота і ще багато важливих поточних питань. Всього не встигнеш і перерахувати, зате громади області встигають облаштовувати нове життя своїм новим мешканцям. Навіть, так успішно, щоб переселенці вважали їх своєю другою батьківщиною.

Саме так сталося з Олександром Овчаренком, лікарем із Донеччини. Він мешкав з родиною у місті Селидове. А працював у Покровську очільником відділу охорони здоров'я. Коли почалися прильоти, забрав дружину, яка була  юристкою на шахті (вона зовсім не хотіла виїжджати, бо хороша робота, рідне підприємство), і евакуювався до більш безпечної Дніпропетровщини. З 4 квітня 2022 року жив з родиною у гімназії в Лимарівці, а влітку переселився до Петриківки. До того ж, Покровська громада з Петриківською домовилися про допомогу переселенцям, підприємствам, державним установам. Недарма, ці дві громади зійшлися так тісно у взаємодопомозі. Виявляється, що Петриківка - козацька земля, і  Селидове - теж. Як пише Вікіпедія, місто засноване у 1770⁣ — ⁣1773 роках. За старою легендою,  козаки  переселялись із Запоріжжя на Кубань і  при переправі через річку Солона зламали віз. Тому і зазимували пізньої осені на цих землях. Кажуть, що ватажка звали Селид. Чи така була історія у сиву давнину, чи ні, але нині козацький дух один одного почув. Як говорить Олександр Овчаренко, найдивовижнішим для нього була допомога і ставлення  петриківчан. Такого він і не очікував.

"Як зустріли, обігріли... Чуйні, сердечні люди і  щедрі. Хтось картоплю несе, хтось  те,  чим багатий, чим могли, тим і допомагали. Це дуже зворушувало. Бо означало, що немає у нас  одних біди.  Дякуємо і людям, і Наталії Іванівні Коваленко, голові громади, за те, що турбувалася і турбується за нас. Дякувати Богу і мешканцям Петриківки, що вони так доброзичливо до нас віднеслися, в нас все є, усім забезпечені. І за такий короткий проміжок часу у мене з'явилося стільки хороших друзів, товаришів, знайомих!" - розповів пан Олександр.

Можливо, цей радушний прийом і зменшив біль від покинутої рідної землі. Бо там, у сірій зоні, залишилася, за словами Олександра Овчаренка, десь четвертина населення.  З ними  жив, трудився, спілкувався, допомагав.

"Я відслідковую кожного дня по роботі, бо працюю дистанційно,  скільки поступило поранених мирних жителів. Їм дуже потрібна допомога, консультації, забезпечення медикаментами та засобами медпризначення. Туди наразі направлена посилена гуманітарна допомога, продовольча, незабаром газифікують, тени закупили для обігріву. Багато хто налякався, виїхали з дому, потім повернулися. Бо, скажімо чесно, не в кожній громаді так прийняли, як  нас у Петриківській. Тому люди назад приїхали. І вимушені жити в складних умовах. Працівники нашого відділу нині по всіх усюдах: хто за кордоном, хто в Західній Україні, хто в областях, ближчих до центру, хто в Петриківці.  Працюємо і віримо, що ще зійдемося до купи", - ділиться думками Олександр Овчаренко.

Нині у Петриківській громаді розташувалися і дистанційно працюють  два управління Покровської міськради - освіта і охорона здоров'я. Для них виділено приміщення місцевого відділу освіти. У ньому мешкає 18 осіб. Тут же вони і працюють.

"У нас 5 медичних закладів, частково вони переїхали, хто в Білій Церкві, хто в Трускавці, вивезли дороговартісне обладнання. Найжахливіше, як подумаю, щоб окупанти не просунулися туди,  до нас, і не розбомбили те, що роками напрацьовано, не тільки житло, а й всю інфраструктуру і лікарні, тільки ремонти поробили, обладнання закупили, жаль це все. Тільки закінчиться ця проклята війна, повернемося. Там і квартира наша. Діти вже дорослі, за кордоном живуть. Постійно з ними на зв'язку. Боляче і бачити все це, і відчувати", - зазначив донеччанин.

Пан Олександр додав, що сила українців  у єднанні.  Цю істину, набуту, на жаль, під час війни,  нині кожен  носить з собою.  

"От, ви знаєте, коли був мирний час, ми не думали про силу духу, не цінувалося це слово. Якесь воно було таке абстрактне. А коли грянуло лихо-біда, то стало зрозуміло, що це саме сильне, що є в нас, людей. Від нього, духу, залежить наш мир і свобода.
Я побажаю всім українцям Перемоги! Слава нашим Героям, які захищають нашу Україну! Перемога буде за нами!" - завершив розмову з "Фермером Придніпров'я" Олександр Овчаренко.