Під Оршею 510 літ тому князь Костянтин Острозький побив москву

    8 вересня 1514 року відбулась битва під Оршею. В цій битві спільне майже 30-тисячне військо Великого Князівства Литовського, зібране Польським королем і Великим князем Литовським Сигізмундом І Ягеллончиком, під командуванням волинського князя, великого гетьмана литовського Костянтина Острозького розбило 80-тисячне* (за іншими джерелами - 35 – 40 тисячне) московитське військо під командування воєводи Івана Челядніна*.

   Джерело: Генеральний штаб ЗСУ, офіційна сторінка ФБ.

   Тож 8 вересня 1514 року, під час московсько-литовської війни 1512 – 1522 років відбулася битва під Оршею. У київському літописі про це написано так: “Того ж року бій був Костянтина Івановича Острозького з москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь москву”.

    російський імперіалізм, який існує аж дотепер, з’явився ще понад 500 років тому, одночасно з виникненням на руїнах монгольської імперії московської держави. Починаючи з останніх років XV століття, московське князівство узяло курс на захоплення руських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ).

   Прагнення московських князів Івана ІІІ та Василія ІІІ “зібрати російські землі” започаткувало серію війн московитів з Великим князівством Литовським та, пізніше, з Річчю Посполитою. Народам Східної Європи неодноразово доводилося об’єднувати зусилля задля стримування московської експансії на захід. Яскравий приклад успішного єднання європейських народів проти московської (російської) агресії - перемога під Оршею у 1514 році.

   У 1512 році почалася чергова московсько-литовська війна, у якій головною метою Василія ІІІ був Смоленськ. Дві московські облоги упродовж 1512 та 1513 років були відбиті, але новий московський похід, який очолив особисто Василь ІІІ, завершився 30 липня 1514 року захопленням міста московитами.

   Велике московське військо рушило вглиб Литви. Наприкінці серпня московська армія вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші (нині місто Вітебської області Білорусі). Тим часом Польському королю і Великому князю Литовському Сигізмунду І Ягеллончику вдалося зібрати литовсько-русько-польське військо, метою якого було відновити контроль над втраченими землями і фортецями Смоленщини.

   У тогочасних польських джерелах пишуть про 80-тисячну рать московитів, але дослідники вважають це перебільшенням. Найвірогідніше, що московська армія нараховувала 35 – 40 тисяч, а союзне литовсько-русько-польське військо – до 25 тисяч. Об’єднана армія Литовсько-Руської держави складалася із литовських, польських, білоруських, українських, сербських, татарських, угорських і німецьких загонів.

   ЇЇ очолив український князь Костянтин Іванович Острозький. Московським військом командували князі Михаїл Голіца-Булгаков та Іван Челяднін.

   У ніч проти 8 вересня військо Острозького навело через Дніпро наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Рано-вранці почалася атака московитів, проте вона була відбита. Костянтин Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між московитськими командувачами Голіца-Булгаковим та Челядніним, він нападав на них порізно.     

   Опівдні руські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська князя Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною, і там майже вся була знищена. Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Перемога була повна. Іван Челяднін, 8 воєвод, 37 значних бояр і півтори тисячі представників московської знаті потрапили у полон.

   Перемога під Оршею прославила князя Костянтина Острозького на всю Європу. Острозького з тріумфом зустріли у Варшаві та Вільно (Вільнюсі). Про битву під Оршею розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Папський легат у Польщі стверджував: “Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу”. В подальшому князь ще неодноразово відзначався в битвах проти турків і татар.

   У важкій битві військо князя Костянтина Острозького перемогло супротивника, що переважав, показавши високу взаємодію і злагодженість. Виснаженому у битві під Оршею війську не вдалося відбити Смоленськ, але небезпека вторгнення вглиб Литовсько-Руської держави та подальших територіальних втрат на користь Московської держави була ліквідована.

   Збройні Сили України щодня повторюють славу Оршанської битви у бою з новітньою московською ордою, використовуючи майстерність, злагодженість та міць війська Ураїни!

Як і 508 років тому, коли у битві під Оршею фактично вирішувалася доля земель сучасних України та Білорусі, які тоді входили до Великого Князівства Литовського та на які почала зазіхати московська держава, так і зараз Україна здобуде перемогу над підступним, жорстоким, цинічним, блюзнірським московським ворогом – армією країни-терориста та спонсора тероризму – росії та посяде гідне місце в Європейському Союзі та НАТО як рівна серед рівних за підтримки всіх наших країн-союзниць та партнерок!

Зображення: картина “Битва під Оршею” намальована невідомим художником (за однією з гіпотез – німецьким художником Гансом Креллом) через кілька років після битви (1520 – 1534(?)).Розмір картини 165 см х 260 см. Картина зберігається у Національному музеї у Варшаві (https://cyfrowe.mnw.art.pl/pl/katalog/517554) Muzeum Narodowe w Warszawie. Це свого роду відеокліп XVI сторіччя. Її треба “читати” справа наліво, і глядач бачить увесь перебіг бою. Картина зображує з висоти пташиного польоту різні етапи битви, про що свідчать одні і ті ж постаті, що з'являються у різних місцях (сам гетьман Костянтин Острозький зображений тричі). Деталі одягу та озброєння, так само як і зображення командирів показано реалістично та з великою детальністю. Деякі сцени межують з гротеском, інші підкреслюють жорстокість битви. Картина збереглась не цілком. Детальний аналіз показав, що вона була довшою та закінчувалась лінією горизонту.

За матеріалами видань: Поле битви – Україна. Від “володарів степу” до “кіборгів”. Воєнна історія України від давнини до сьогодення / Упорядник К. Галушко. – Харків, 2016; Український військово-історичний календар. 2019 / Упорядник В. Мараєв. – К., 2018. СтратКом ЗСУ / AFU StratCom

Lithuanian-Polish-Ukrainian Brigade Lietuvos kariuomenė Wojsko Polskie

* Чисельність московського війська наведена на основі праць німецького дослідника Райнера Ліндера та білоруського історика Анатоля Грицкевіча.