Приміські поїзди в тупику

Або, як жартують самі залізничники, гальмуються на коліях системами «автоматичного» блокування руху поїздів. Хоч залізничникам насправді не до жартів: минулого року тільки для перевезення пасажирів пільгових категорій, які скористалися приміськими електричками зі станцій лиш в межах обласного центру, витрати сягнули більше 4-х мільйонів 200 тисяч гривень. Можете  собі уявити, у які суми загалом вилилося Придніпровській залізниці перевезення електричками перш за все пенсіонерів, а також дітей з багатодітних родин, учасників бойових дій, ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідів. Адже вони сідають у потяги не лишень у Дніпрі, а у всіх містах та населених пунктах і станціях області. Здавалося б, які проблеми: існує Бюджетний кодекс, який передбачає компенсації за обслуговування на транспорті пільговиків як з державної казни, так і місцевих громад. Залежно від того, на державному чи на місцевому рівні ухвалювалися рішення про надання пільг.

Одначе наразі склалася ситуація, що Придніпровській магістралі через суд довелося домагатися стягнення за обслуговування пільгових категорій. І почала вона з Дніпровської міської ради, а точніше її Департаменту транспорту і транспортної інфраструктури. Верніть, мовляв, гроші, котрі ми витратили, щоб безкоштовно перевозити шанованих і заслужених мешканців Дніпра. Не тут то було: міськрада і її Департамент ні в яку не погодилися. Спершу як обласний Господарський суд та слідом обласний апеляційний, так і щойно Центральний Господарський дружно відмовили залізничникам: дзуськи, і квит! Прийняли за очевидний і переконливий аргумент Дніпровської міської влади, котра ж бо дійсно у даному випадку ніякого ні свого рішення на користь пільговиків не ухвалювала, ні ніяких і угод-договорів на цей рахунок з Регіональним філіалом Укрзалізниці не укладала. Резонно, правда ж? Які претензії можуть виникати!

Як бути тепер Примі - так скорочено гордо величає себе Придніпровська магістраль - ніхто до пуття не знає. А прецедент, створений мерією обласного центру, на руку місцевим органам влади у містах і громадах Дніпропетровської області. Тобто дозволяє і їм зі своїх бюджетів не витрачатися на компенсацію витрат залізничників. Чому ж, спитаєте, так сталося, що крайніми виявилися «стрілочники» зі своїми потягами та коліями? Скринька відчинилася дивним чином: на законодавчому рівні в Бюджетний кодекс України внесли «деякі зміни», як заведено це у нас називати. А ними держава, досі гарантуючи тим чи іншим категоріям населення усілякі благодійні послуги соціального захисту, раптом позбавила себе – і умила руки? - обов’язку… здійснювати компенсації-субвенції з державного бюджету у місцеві бюджети територій і громад.

А тим часом Законом стосовно функціонування в Україні залізничного транспорту останньому зась відмовлятися безкоштовно обслуговувати пільговиків. От і вийшло, що їхали-їхали, і приїхали. Чи пак возили-возили, і завернули по суті в тупик. Вибратися з якого, як на нас, конче необхідно, але вдасться лише за умови, що у цей «віз» дружно впряжуться усі разом від держави до владних органів на місцях. А як інакше, коли мусимо домогтися, щоби не люди, котрим пільги зберегти неодмінно мусимо, стали крайніми.