ПРО СІВАЛКУ НА ПАРУ З ЖАТКОЮ та про щирицю (щарицю), лободу і амарант також

Але почнемо з того, про що чомусь досі мало хто у нас знає. Про те, що на Дніпропетровщині існує й успішно працює Асоціація виробників амаранту та амарантової продукції. І уже давненько, між іншим – з 2017 року. Так от, ця Асоціація щойно похвалилася тим, що вперше у вітчизняній практиці здійснила експериментальний та унікальний метод сівби амаранту. А саме: збираючи ячмінь імпортним комбайном New Holland, позаду нього причіпним варіантом прилаштували так звану висівну котушку, оснащену 8-ма насіннєпроводами та розкидачами-розпорошувачами при ній. Отож спереду агрегат косив ячмінь, а своїм тилом своєрідним самосівом розкидав-розпорошував на ширину жатки – на ширину 6-ти метрів - насіння амаранту. Тобто уже в стерню на поверхню грунту. У селянсько-фермерському господарстві «Анастасія», котре першим у Софіївському районі  таким чином засіяло 70 гектарів, насіння так і залишили лежати зверху і чекати дощів. Після яких, не сумнівається фермер Андрій Усов, воно неодмінно проросте. Чоловік уже у жовтні сподівається зібрати урожай зерна амаранту не менше 20 центнерів з гектара.

Натомість по сусідству у "ФГ "Регіон" Володимира Кравченка, де після того ж ячменю відразу (чи одноразово з його косовицею) під амарант відвели 65 гектар, пішли далі. Слідом по полю пустили агрегат з турбодисками, який «задув» та пригорнув-заглибив амарантове насіння на 4 см в землю. В суху, ясна річ. Отож в даному випадку насіннєвому матеріалу теж доведеться чекати сприятливих опадів. Хоч комбайнер і сівач в одній особі Василь Гаркуша постарався так, що на усі сто відсотків впевнений – і його господарство чекає на успіх. Залишається тепер сказати, що і СФГ «Анастасія», і ПП Володимира Кравченка належать до зачинателів-першопроходців у нашому регіоні з вирощування насіння амаранту – культури з одного боку наче не рідкісної чи маловідомої, а з іншого немов і несподіваної для практики українського сільгоспвиробництва. Більше того, такої, яку у нас швидше сприймають за бур”ян, причім шкідливий. Різновидів амаранту чимало, серед них і щириця, яку у нас зазвичай називають щарицею, і сумнозвісна лобода, котра у разі появи ніби надто засмічує поля.

А тим часом насправді, як стверджує голова Асоціації виробників самого амаранту та продукції і продуктів з нього Олександр Дуда, це дуже й дуже цінна та корисна культура. До речі, в першу чергу лікарська та лікувальна, отож оздоровча, а в другу є й поживною та висококалорійною для кулінарних і харчових потреб. З її насіння виготовляються як крупа, так і борошно, котрі за багатьма показниками нічим не поступаються пшеничному зерну, за деякими ж значно і переважають його. Зовсім не гречці віддають перевагу і в Європі, скажімо, а крупам амаранту.

Власне, якщо хочете знати, то амарант сім тисяч років ще до нашої ери вважався першим хлібом на планеті Земля. Вирощували його і споживали древні ацтеки та інки Латинської Америки, а слідом і тодішні сусіди в Північній Америці. І називали випічку з насіння амаранту «цілющим хлібом-дарунком від Богів» - і не менше. Та наразі найдивніше мабуть те, що для харчових потреб і нині у світі на значних доволі площах і в значних обсягах як вирощують амарант, так і переробляють його на сировину  для харчової промисловості. Тільки не у нас в Україні, землі і клімат якої, особливо останнім часом, практично бездоганні і для настільки дивної ніби культури. І це тоді, коли попит на насіння амаранту ну дуже великий. Майже необмежений, як запевняє голова згаданої амарантової Асоціації Олександр Дуда. В чому ж тоді річ, що охочих вирощувати екзотичну «траву», скажімо, у нас на Придніпров’ї покищо не густо? А тому, говорить голова СФГ «Анастасія» Андрій Усов, що «неохоче популяризують її, також не переймаються активізацією експорту амарантового насіння і нарешті бояться-вагаються займатися амарантовим бізнесом». Не нашого, мовляв, поля ягода!

- І це тоді, - підводить риску Олександр Дуда, - коли амарант неймовірно невибагливий у виробництві і, навпаки, неймовірно економічно вигідний, щоб ігнорувати його.

Так що, шановні фермери, думайте. Як полюбляв колись писати один наш колега, бо є над чим.