Про велику справу мистецьку на малій шкаралупці

Я знаю її ніби 100 років. Вона -  незвичайна жінка і геніальна майстриня. Здається, що весь її рід талановитий. І батьки, і діти. Ми часто спілкувалися до війни: я знала, що від неї завжди почую необхідну пораду у житті і просте знеболювальне слово, як подорожник.  Уміти говорити і творити - два беззаперечних таланти Юлії Датченко. У неї і прізвище походить від слова "дати". Яку енергію вона дає сьогодні людям, і як  вміє захоплювати своєю справою, про це говоримо у "Фермері Придніпров'я". Хоч зараз і за сотні кілометрів одна від одної, а все одно  близько. Правда ж, Юліє?

У нас  гостях  -   відома українська писанкарка, член Національної Спілки народних майстрів України з писанкарства і витинанки,  кандидатка філологічних наук,  викладачка Дніпровського Національного університету імені Олеся Гончара  Юлія Датченко.
 

"Так трапилося, що з початком війни в Україні кожен мусив зробити свій вибір, і я з доньками виїхала до Польщі.  Зараз перебуваю у місті Ополе. Воно розташоване на території Селезії, яка дійсно вирізняється не тільки самобутністю традицій, але й, я б сказала,  менталітетом.  Я це помітила протягом року, доки тут", - почала розмову Юлія.

Моє питання про повернення Юлії додому не прозвучало вголос, але подумки вона вловила його.

"Дійсно, дуже хочеться додому. Я зізнаюсь в цьому щиро і відверто. Але разом з тим, я хочу поділитися  тим досвідом і надбаннями, які в мене є. Мені вдалося за цей рік багато зрозуміти, пізнати, здивуватися чомусь. Бо працюю в дуже цікавому творчому напрямку  -  писанкарстві. І здавалося б, що писанка - суто такий український вид мистецтва, така перлинка, якою ми тішимося. Насправді, я була дуже здивована, що в Польщі не менш поціновують писанку. Хоча вона має інший вигляд, скажімо, інші взори. І ця відмінність, і зацікавлення українською писанкою мене дуже здивували. Зазвичай, в Ополе проводиться такий конкурс оздоблення великодніх яєць. І минулого року ми відразу, як приїхали,  потрапили на такі майстер-класи до польських умільців. Саме там я і зрозуміла різницю між нашою писанкою і польською", - розповіла телефоном українська майстриня.

Вона проаналізувала відмінності у писанкарстві двох народів, і раділа, що може це робити.

"Насамперед, на Польщизні дуже популярною є крошонка. Так називається вона польською мовою. Дивлячись на неї, я б сказала, це наша дряпанка, шкрябанка, скробанка, тобто в нас дуже багато назв залежно від регіону. Такі яйця фарбуються в один колір, видутки, а потім ретельно наноситься дуже багатий рослинний орнамент. І він має дуже детальні елементи, які дивують. Я подивилася, як це роблять польські майстрині. Є такий спеціальний ніж, його запропонував Єжи Ліпка, який видав книгу, назва якої перекладається як  "Про яйце майже все або  про велику справу мистецьку на малій шкаралупці". І що дивує?  Зазвичай, поділ яйця навпіл, може бути з невеликим поясом, або без нього, але усюди -  квіти, квіти, квіти...Я побачила дуже різні інструменти. Не тільки спеціальний ніж, а й пилочка як для нігтів і навіть бором користуються, як в стоматології. Це просто дивовижа! Ця польська традиція оздоблення крошонки переросла в оздоблення побутового посуду, а саме порцеляни".

 

На думку Юлії, у Польщі живучі українські традиції, бо популярні лемківська і гуцульська писанки.

"Писанки писані гвіздком або шпилькою. Це лемківська писанка. Хто з нею знайомий, то розуміє, що наносяться краплі воском, а потім занурюються у фарбу, і таким чином, коли віск знімається, залишаються зорі, квіти, промінці, доріжки і т. і.
Популярністю користується ще гуцульська писанка, тому що на цих теренах перебуває і приїжджало багато українців, які привезли з собою цю традицію. Гуцульська писанка цінується своєю також тонкістю роботи, яскравим оздобленням, кольористикою сильною, але,  незважаючи на ці близькі для нас техніки, їх писанка має один елемент, два, поєднання, поділ яйця, а такої писанки,  як нас, в Польщі немає.
Коли ми почали спілкуватися, я пояснювала, де на писанці символ зорі, води, землі, благословіння чи відновлення. Поляків це приваблювало тому, що вони не замислювалися над цим, або вже втратилася така традиція  вбачати в елементах символічні послання, знаки, знаковість. Для чого це ? Що це може бути, як це можна пояснити?"

Слухаючи Юлію про символізм писанки, згадалося, як одного разу завітала на гурток  до відомої у Дніпрі писанкарки Наталії Лавринець. Вона запитала, який символ хочу спробувати нанести на яйце. Обрала  символ роду. Пам'ятаю, як на темно - червоному фоні проступали візерунки, і душа раділа навіть від кривеньких власних ліній писачком. Обережно привезла свою красу додому, а через певний час відкрила шухлядку, а там моя писанка на моє здивування тріснула.  Згодом запитала у Наталії, що це могло бути? Вона загадково подивилася на мене, потім поцікавилася, що в родині сталося. Кажу, батько хворів запаленням легень, а зараз одужав( це було ще за життя батька). От, бачиш, каже Наталія, недарма ти захотіла зобразити символ роду, мабуть, твоє побажання  батькові здоров'я таки почув писанкарський Бог, і писанка хворобу забрала, бо луснула.

Так, після споминів повертаюсь в телефонну реальність до Юлії Датченко. За її словами, на майстер - класах у неї  була шалена кількість охочих навчитися традиційному українському писанкарству з нашим писачком, з нашими фарбами. Бо фарб таких немає там, як в Україні, такої просвітницько-пізнавальної літератури теж немає. 

"Поляки із захопленням фотографували, сканували альбоми, книги, видані в Україні, і Зоєю Сташук, і Вірою Манько, і багатьма іншими майстринями.  Я побачила такий трепет від роботи, таке натхнення, що розумію: зараз у мене місія нести культуру в інші країни, де українці перебувають внаслідок війни. Відбувається культурне пізнання і  взаємозв'язок націй. Бо наша традиція писанкарства надзвичайно багата і цінна".

Юліє, показувати майстер - клас і самій сісти творити - це різні речі. Наскільки часто зараз у Польщі Ви в полоні творчості?

"Це єдине, що вдалося врятувати мені в собі. Тому що викладацька діяльність за часів пандемії, лондауну, змінила свій формат, ми перейшли на онлайн. Я залишаюсь нині викладачем, але творчість - це потреба повітря, це необхідність якась. Саме завдяки творчим поривам, поштовхам ми можемо реалізувати свої емоції, біль чи інші почуття або сподівання.
У мене відбулася  виставка витинанок у музеї Ополе, це такий скансен. Була запрошена художниця з Дніпра Юлія Дунаєва зі своїми роботами. У неї дуже цікаві звірі, рослини на картинах, що приємно здивувало поляків. Я продовжую писати писанки, вирізати витинанки. Я бачу, що змінюється моє бачення, моя техніка, а писанка набуває нових елементів. Я вже знані  символи і знаки трансформую в узори, оздоблення.  В такий спосіб є можливість показати свій внутрішній світ або світ українців", - зазначила Юлія Датченко.

Був такий у мене триптих "Опалені крила". У ті моменти, коли ворожі атаки знищували наші будинки, гинули люди, мені це дуже боліло,  і народилася перша неординарна витинанка.  Всім відомо, що витинанка завжди була позитивною, це естетичне оздоблення, яке тішить око і серце. І тут я створюю витинку абсолютно протилежну - трагічну. На папері з'являються зруйновані будинки, птахи, які не мають крил, і падають, бо не можуть летіти. Я коли вирізала  першу таку роботу, то зрозуміла, що її ніхто не придбає, і подарувати теж не зможу, бо дуже болісний образ.Поляки відреагували по - іншому. Одна майстриня,  коли побачила, хотіла придбати, а в однієї вчительки очі налилися слізьми. Тож мистецтво говорить не тільки елементами задоволення. Ті емоції, які переживаю я, вони відгукуються іншим людям. Навіть інших країн. Люди наважуються мати витинанки і в себе вдома, наскільки близько сприймають вони нашу війну.

Знаю, що в Україні Ви завжди готувалися до Великодня, проводили зустрічі, виступали в масмедіа, навчали, показували, ділилися тим, що Вам подарував Бог. Я думаю, Ви хочете привітати усіх, хто береже Ваші писанки та витинанки, як зіницю ока, хто перейняв Ваші писанкарські традиції, хто взагалі коли-небудь тримав в руці писанку...

 (Юлія важко зітхнула)
Ми всі бажаємо одного, Перемоги, ми її чекаємо, і хочемо зустріти розділених війною рідних та близьких. Немає, мабуть, родини, яка б не пережила втрату, немає родини, яка б не відчула той біль, що принесла війна. Тому і побажання практичні - відчувати наше родинне спільне тепло, любов. І хай Господь допомагає нам і молитвах, і в діях. І все намолене добрим чином збудеться! В Україні  святково говорять: " Христос Воскресе!".   У Польщі  кажуть: " Веселого Алілуя!" Для мене це трішки зменшує значення цього свята, яке ми очікуємо з такою надією. Річ же не в тому, щоб напекти багато смачних пасок і оздобити багато писанок чи яєць, а в тому, щоб відчути оту внутрішню потребу Воскресіння,  свого оновлення. Варто відчути ту любов і  прагнення подарувати її рідним і близьким. Сподіваюсь, що так і буде!

Я бажаю навзаєм Вам, Юліє,  щоб ми поскоріше зустрілися на українській землі, і щоб такі, як Ви,  майстри більше ніколи не полишали свою ріднизну, від якої черпаєте свій талант, своє здоров'я і  процвітання!

...Не можу пояснити Вам, шановні друзі, чому, спілкуючись з Юлією, так боялася загубити якусь літеру чи звук. Чи думку. Бо кожне слово чи пауза в сказаному проявляє стан людини як лакмус, показує,  яким  середовищем вона оточена і чи комфортно їй у ньому.  Я дуже хочу, щоб моя унікальна героїня сьогодні була щасливою і усміхненою завтра. І в Україні. І золота народна скарбниця моєї країни наповнювалася її безцінно-вишуканими  роботами!