«Прокинувся зранку - треба знищити москаля»: універсальні солдати підрозділу К - 2

Закритий клуб «універсальних солдатів»

З командиром підрозділу К2 Кирилом Вересом hromadske зустрілося на околиці Мар’їнки, під Донецьком. Уся розмова супроводжувалася звуками артилерійської дуелі. Проти росіян працювали підлеглі Вереса.

Командир після подібної роботи монтує та викладає в соцмережі відео боїв. «Відео публікуємо не для впізнаваності. Я це роблю, щоби люди бачили, що є успіхи, що військові не в носі колупаються. Багато хто з військових землю гризуть зубами», — каже Верес. 

Саме від командира підрозділ бере свою назву. Одного разу на пункті пропуску бійцю було складно передати ім’я та по батькові Вереса — Кирило Кирилович. Тож зрештою сказав «К2 на в’їзд». Відтоді за Вересом і його підрозділом закріпилася назва К2.

К2 — неформальний підрозділ бригади. За штатною посадою Вересу підпорядковано близько 600 людей. До К2 входить кілька десятків. Точну кількість членів групи командир не називає. «Це група розвідників і не тільки, які роблять свою роботу», — каже Верес.

І додає, підлеглих у бригаді цінує не менше, ніж своїх із К2. Проте К2 вважає елітним підрозділом. Основна частина сформувалася ще в часи АТО в 92-й бригаді. Це були розвідники, які з часом перетворилися на «універсальних солдатів».

«У 2016-17 роках ми брали на допомогу мінометників, ПТУРистів (оператори протитанкової керованої ракети — ред.), пілотів. Хлопці — молодці, допомагали. Але я вважаю, що вони не викладалися на 100%. І я зрозумів, що треба зробити так, аби мої люди могли все робити самостійно», — пояснює Верес.

Тож його бійці опанували міномети, БМП, танки, артилерію, стріляють майже з усього наявного озброєння.

90% вояків з К2 — орденоносці. Майже всі мають орден «За мужність» третього ступеня, а два бійці взагалі заслужили по два ордени — 2-го та 3-го ступеня. Невдовзі стануть повними лицарями. Сам Верес — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. А 4 квітня 2022 року указом президента Вересу дали звання Героя України.

Проте нагороди від держави — не єдині відзнаки К2. У бійців є окремий шеврон підрозділу із власним іменем. «Щоби його отримати, треба прослужити 5-7 місяців, показати себе в роботі, зробити купу всього. І лише тоді ми на загальному голосуванні вручаємо шеврон, якщо підрозділ приймає бійця», — пояснює Верес.

Лік знищеній бронетехніці

Танковий прорив — один із найвідоміших боїв, у яких брав участь К2. Це було на околиці Красногорівки під Донецьком. Там ворог намагався прорвати оборону взводного опорного пункту (ВОП). На українські позиції йшли 7 танків, 2 БМП і 2 БТРи з піхотою, до того ж установка розмінування УР-83П «Змій Горинич».

Спочатку 4 танки ворога підійшли на відстань 400 метрів. Потім стався потужний артобстріл. І вже після нього — повноцінний наступ, який вдалося зупинити за 150 метрів від українських позицій.

Командир ВОПу Олексій «Мирон» на фронті з 2014-го. Проте танковий прорив вважає найскладнішим боєм за весь час: «У нас тут усі герої. Ніхто не розраховував, що ми їх зупинимо. Ми самі не очікували, що зробили. Але зробили те, що від нас потребують».

У тому бою лише один український боєць отримав легке поранення. Натомість осетини з-поміж російської армії втратили майже всю бронетехніку. Зокрема, і новітній танк Т-72БЗ, який лише торік спустили з конвеєра. Такі танки беруть участь у парадах у Москві. Нині один залишився на полі бою за 150 метрів від українських позицій.

Проте той бій запам’ятався бійцям 54-ї бригади не лише російськими танками. «Я настільки впевнений у своєму ВОПі, що кожен був на своїх позиціях і всі тримали. Ніхто нікуди не побіг, усі залишилися. Я впевнений у цих хлопцях і буду стояти з ними до кінця», — каже Дмитро «Че Гевара».

Така стійкість підлеглих стала приємною і для Вереса. Він дезертирів не вітає. Та й відступати, каже, — гірше, ніж тримати позиції. Бо потім повертати територію буде складніше. А позаду підрозділу — Красногорівка, де досі залишаються цивільні.

«Жителі Красногорівки завжди запитують, чи витримаємо натиск. Кажемо, що ляжемо, але не відступимо», — розповідає командир відділення Віктор Троцик.

І це вони доводили не раз. Якось на Донеччині в районі населеного пункту Степне підрозділ 54-ї бригади розбив колону ворога, яка висунулася з села Березове. У колоні нарахували 28 одиниць бронетехніки. «Ми знищили БМП, 4 танки, решта стали, як у заторі, не змогли поїхати далі. Їхні підбиті танки заважали руху решті танків. І вони відступили», — згадує заступник командира батальйону з артилерії «Фобос».

Наступного дня противник намагався прорвати українську оборону силами піхоти. Але й той наступ був відбитий. Близько одного взводу росіян загинуло (взвод — це 15-45 військових — ред.), одного взяли у полон.

Загалом же на момент розмови з hromadske Верес нарахував 39 одиниць бронетехніки, які знищив його підрозділ. З них 25 — танки. Один з останніх — у здобутках самого Вереса. Підлеглі не змогли виконати наказ — знищити танк ворога, який дошкуляв кілька днів. Пояснювали, що це дуже складно зробити. Тоді командир взяв «Джавелін» і сам пішов полювати на ворога.

«Зробив постріл. За 5 хвилин взяв радіостанцію і сказав: “Я це зробив, тепер ідіть робіть і ви”. І вони попросили, щоб я більше до них на позицію не приходив, тепер вони будуть робити це самі», — згадує Верес.

У середньому під ліком підрозділу одна одиниця знищеної техніки за 2 дні. Самі бійці К2 ставлять собі більші плани. «У нас є слоган: знищ руского, не проживи день даремно. Нікого не знищив — день пройшов марно», — каже Верес.

Командир взводного опорного пункту Олексій «Мирон» має про стимул знищити якомога більше російських агресорів, щоб у них ще кілька поколінь наперед не було бажання лізти в Україну. «Приємно, що живемо у такий переломний історичний момент, що ми нарешті за стільки поколінь відстоїмо незалежність України. Це найважливіше», — говорить «Мирон».

«Хай їдуть, скільки б їх не приїхало, стільки ми їх тут і покладемо. Це наша земля, ми знаємо, за що тут стоїмо», — додає боєць Дмитро «Че Гевара».

Підбитий російський танк — краще за секс

А командир артилерії «Фобос» розповідає, як кайфує від кожного підбитого російського танка: «Не можна передати ці емоції, коли підбив танк. Це адреналін, це позитивні емоції. Якоюсь мірою це краще, ніж секс». І ще артилерист додає, що знищення ворога — це й помста за загиблих хлопців, за зруйновані будинки, за захоплену українську землю.

Свій будинок у цій війні втратив і командир К2 Верес. Він жив у Гостомелі поруч з аеродромом. Проте радіє з того, що звідти ворога вибили, тож повертатися є куди. «Погано воювати у себе в країні. Краще було б воювати у Бєлгородській області. Або в Ростовській. Спалити їм, так само як вони нам міста та села спалюють, щоб вони думали не як уперед лізти, а як своїх цивільних вивозити. Так казати не можна, але це війна. То краще вже нехай втрати будуть у них», — розмірковує командир К2.

У цій війні він мріє не просто про перемогу і вільні міста, які ворог не обстрілює своїми ракетами. Верес хоче, щоб його 8-річному сину в майбутньому не довелося йти на війну 20-25 річним хлопцем. «Зло треба викорінювати в зародку», — каже Верес.