«Разом, попри голод, намагалися тренуватися, переказували один одному улюблені фільми, книги, історії з життя, аби не забути – хто вони, задля чого живуть»
За матеріалами інтернет-видань
12.06.2024
354
«Очікування першого бою було важчим, ніж перший бій, – згадує маріуполець Віталій. – Допомагали побратими. Вгамував емоції та чітко виконував завдання… Люди з різних військових частин стали одним цілим».
Так почалася оборона Маріуполя для прикордонника з 23-го загону Морської охорони з позивним «Капуста». Позивний відповідав дійсності. Носив на собі до 20 кг амуніції, тому швидко схуднув з 85 аж до 63 кг.
Але тримались, навіть уночі зробили вилазку і підняти жовто-блакитний прапор на напівзруйнованій багатоповерхівці. За кілька днів Віталій дістав важке поранення шиї. Побратими вирішили прориватися по морю на «Азовсталь», до єдиного в місті шпиталю. Уночі на надувному човні, без засобів навігації, військові перевезли Віталія на «Азовсталь». Комбінат став новим колом пекла.
«Окупанти викладали в мережу відео, як рівняють «Азовсталь» із землею. Я не вірив, що ми всередині, якимось дивом ще живі й тримаємо оборону. Усе звелося до мети – вижити. Час вимірювався одним днем та повідомленням рідним: «Живий». Їжі було так мало, що ми підпускали ворогів на критичну відстань, аби забрати пайок та бойові комплекти», – згадує прикордонник.
Та «Капуста» не знав, що випробування тільки починаються.
Травень… Вихід з «Азовсталі». Украй виснажених бійців очікував полон у нелюдських умовах і майже два роки життя на паузі. І знов врятували побратими з Маріуполя: разом, попри голод, намагалися тренуватися, переказували один одному улюблені фільми, книги, історії з життя, аби не забути – хто вони, задля чого живуть.
Скільки разів кати повідомляли про обмін, але це були лише знущання. А одного дня зав’язали очі та руки і кудись повезли. За дві доби – Україна!
«Закарбувалось у пам’яті, як люди з рідними прапорами зустрічали наші автобуси, вітали, плакали, обіймалися», – ділиться військовий.
Після 20 місяців полону все здавалося дивом: стільки вільного простору, жодних обмежень, їжа у постійному доступі. Спершу це дуже бентежило і не зрозуміло було, що робити з цією свободою? Оговтатись і не здатися прикордоннику допомогла кохана. Вони побралися одразу після звільнення. І нині прикордонник – знову на службі.
«Багато моїх друзів, побратимів загинуло і ще більше в полоні. Їхня жертва не повинна бути даремною. Вони всі для мене – Герої! І моя боротьба триватиме до Перемоги!» – каже Віталій.
Державна прикордонна служба України
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ