Рішення ОТГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити конкретні підстави, відмови передбачені законодавством

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Абзацом 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Натомість центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або користування для всіх потреб.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розроблення до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає вмотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Стаття 123 ЗК України визначає чіткий порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, у тому числі і конкретні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою. Серед них — лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Орган місцевого самоврядування, у разі прийняття рішення про відмову в погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, повинен вказати конкретну підставу, передбачену чинним земельним законодавством.

Загальними вимогами до актів індивідуальної дії як актів правозастосування є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто — наведення суб’єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів.

З цього приводу усталеною є позиція Верховного Суду: вмотивоване рішення демонструє особі, що її було почуто, і дає стороні можливість його оскаржити. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний, зокрема судовий, контроль за адміністративними актами суб’єкта владних повноважень. Натомість ненаведення мотивів «суб’єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини прийняття рішення, надати їм правову оцінку та визначити його законність, обґрунтованість і пропорційність (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Отже, для обґрунтованості рішення ОТГ було недостатньо просто вказати на невідповідність місця розташування земельної ділянки, посилаючись лише на загальну норму ст. 118 ЗК України та на план зонування. ОТГ зобов’язаний був розкрити в рішенні суть виявленої невідповідності — конкретизувати, яким саме вимогам законів чи нормативних документів суперечить бажане розміщення земельної ділянки, як цього вимагає ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Так, у постанові ВС КАС від 18 березня 2025 року у справі № 300/461/22 зазначено: «Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі спірного пункту 86.2 рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 № 424-18 не вбачається жодної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої ч. 3 ст. 123 ЗК України. Тобто таке рішення відповідача є необґрунтованим та невмотивованим».

Натомість Івано-Франківською міською радою зазначено: «Довідка з МБК № 28302: території громадської забудови, частина земельної ділянки в межах червоних ліній магістральної вулиці міського значення; згідно з довідкою МБК, площа земельної ділянки — 0,04 га, вільна від забудови». Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій, що чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо передачі в користування (оренду) земельних ділянок чи їх частин у межах червоних ліній — заборонено лише будівництво в цих межах. Отже, у відповідача були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу.

Пункт 39 постанови Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 154/3345/16 (провадження № К/9901/42686/18):

Недобросовісною може вважатися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він:

• необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розроблення проєкту землеустрою;

• не повідомляє або несвоєчасно повідомляє про відмову;

• не надає вичерпних мотивів для відмови;

• свідомо надає дозвіл, знаючи про перешкоди;

• затягує розгляд проєкту;

• безпідставно відмовляє у затвердженні проєкту, водночас надаючи дозвіл або затвердження іншій особі.

Отже, якщо у рішенні органу місцевого самоврядування не зазначено конкретних підстав для відмови із посиланням на норми права та без конкретизації невідповідності містобудівній документації, таке рішення є недостатньо вмотивованим, не відповідає принципу «належного урядування» і свідчить про формальний підхід ОТГ до виконання своїх обов’язків.

Земельний фонд України