Сак, Шаламага, Маркус: «47 ОМБр - бригада прориву»

       Іван Шаламага (позивний – Бескид) народився та виріс у місті Сколе Львівської області. Він – випускник Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут і Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Іванові був 21 рік, коли вперше після закінчення навчання у 2018-му вирушив на фронт. Разом із побратимами обороняли Світлодарську дугу, Попасну, Новолуганське, Зайцеве, а згодом брав участь у бойових діях в районі Вуглегірської ТЕС.

       У свої 25 Бескид уже отримав звання капітана Збройних сил України, став наймолодшим командиром полку в історії української армії, а згодом – заступником командира бригади. Але - про все послідовно.

      ПРО СТВОРЕННЯ ОКРЕМОГО 47 БАТАЛЬЙОНУ В СКЛАДІ 30-Ї БРИГАДИ ЗСУ

       Коли путінські війська розпочали повномасштабний наступ, а крилаті та балістичні ракети полетіли вбивати українців, Іван Шаламага був у Донеччині. "Я з тих людей, які завжди готуються до війни", – каже Бескид. На той момент він був заступником командира батальйону 30 окремої механізованої бригади. Очоливши батальйонну тактичну групу, разом із побратимами успішно нищили москальську техніку, живу силу противника та не дозволили російським терористам прорватися на Світлодарському напрямку. Саме після цього капітану ЗСУ поставили завдання сформувати окремий батальйон.

"У той момент ми служили разом з колишнім десантником 25-ї бригади, 28-річним Валерієм Маркусом. Перед вечерею я запропонував йому посаду головного сержанта в 47 окремому батальйоні. Він погодився, не роздумуючи", – розповів Шаламага.

      Комбат і головний сержант подробиць у соцмережах не розкривали, лиш наголосили:"Завдання батальйону одне – нищити ворога". Тоді й був оголошений відбір людей.

МАРКУС: "СЬОГОДНІ ВМІТИ СТРІЛЯТИ З АВТОМАТА – ТАКА Ж БУДЕННІСТЬ, ЯК І ВМІТИ ЧИТАТИ. ВИ Ж, ВЛАШТОВУЮЧИСЬ НА РОБОТУ, НЕ ХИЗУЄТЕСЯ, ЩО ВМІЄТЕ ЧИТАТИ?"

- Чому не набирали людей із військкоматів?

     На календарі був квітень, тоді тривала активна фаза мобілізації. Поліція разом із військовими зупиняли людей та виписували повістки в парках, у дворах, ресторанах, супермаркетах чи на автозаправках. У Львові – навіть під час служби в церквах, на Закарпатті – по селах, а в Києві – у клубах. І не було значення, де на обліку стоїть військовозобов’язаний і чи взагалі придатний до служби.

"Мобілізаційні ресурси – це не завжди якісні та вмотивовані люди. Ми вирішили набирати людей із цивільного життя. До нас в Україні цього не робив ніхто, і це вже дало свої результати під час бойових дій", – каже Іван Шаламага.

     Перший відбір людей оголосили в Києві. Командир батальйону та головний сержант їхали з чіткими умовами: їм потрібні вмотивовані, креативні, відповідальні та здатні до самоосвіти люди.

      "Якщо ваші знання про кулемет обмежуються тим, як почистити, встановити стрічку, звести мушку з ціликом та натиснути на гачок, то це – недостатній рівень фаховості. Але якщо ви готові вчитися, ми розглянемо вашу кандидатуру. Мені плювати на вашу стать, колір шкіри, вік, зовнішність і політичні вподобання. Мене цікавить одне: щоб ви ефективно виконували поставлені завдання і вчилися. Інакше надовго ви у нас не затримаєтеся", – попередив головний сержант 47 батальйону Валерій Маркус.

      "Побачити таку величезну кількість охочих у Києві – було геть неочікувано. Я весь період був на виконанні бойових завдань і відвик від такого скупчення людей", – пригадує Іван Шаламага.

"Я НЕ БУДУ КОПАТИ, Я ПРИЙШОВ ЗНИЩУВАТИ" - ТАКИХ ЛЮДЕЙ МИ ВІДСІЮВАЛИ", – МАРКУС

       Надалі безпосередньо відбором людей зайнявся Валерій Маркус. Він, до речі, також заснував фонд "Markus Foundation", який був створений конкретно під 47 батальйон, щоб закривати питання там, де державі зробити це було проблематично. Так започатковувався новий концепт співпраці військової й цивільної спільноти в кардинально нових умовах життя – повномасштабної агресії рф. Це було помічено Головнокомандувачем ЗСУ.

     "Валерій Залужний наші ідеї підтримав. Будемо працювати. Хоча навіть не так. Будемо працювати на новому рівні якості", – такий пост в Instagram 24 травня опублікував Валерій Маркус.

     Іван Шаламага в цей час працював на місці з офіцерським та рядовим складом.

"Кожен мав зайняти свою нішу виконання загальної роботи. Нам довелося розділитися, щоб охопити більше завдань", – пояснив командир батальйону.

      На співбесіду приїжджали усі, хто забажав, і лиш половина з них проходила далі. Насамперед перевіряли людей на адекватність та "нарваність". Кожен запевняв, що мотивація ллється через край.

      "Були вмотивовані, які розуміли усю картину й готові були виконувати всю периферійну роботу. А були вмотивовані, які "прийшли вбивати". Це все чудово, але спершу треба викопати яму. Таких людей ми відсіювали. Ми брали адекватних чоловіків та жінок", – каже головний сержант.

Батальйон сформували швидко, і розпочався етап злагодження – навчання особового складу.

ПРО ПЕРШИЙ БОЙОВИЙ ДОСВІД БАТАЛЬЙОНУ ТА РОЗШИРЕННЯ ДО ОКРЕМОГО 47 ШТУРМОВОГО ПОЛКУ

         Після усіх етапів відбору та навчання новосформований батальйон у складі 30 бригади вирушає на Донбас. На календарі – червень. Українські військові пішли штурмом у районі Вуглегірської ТЕС. Основне завдання було – повернути захоплені ерефією території. Батальйон бився стільки, скільки мав сил, і навіть більше.

"Я людина військова. Стоїть задача виконувати – виконуємо. В країні війна й завдання командира – організувати роботу. Ми одразу почали відновлювати ділянку. Всього за дві доби відкинули ворога на чотири кілометри. Був приємно здивований, як чітко усі спрацювали. Мотивація людей показала свої результати", - розповів Іван Шаламага.

Оцінивши бойові дії, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний віддав наказ батальйон розширювати до штурмового полку.

       У командуванні залишилися ті ж самі обличчя, до яких довіра зросла ще більше. Ба більше, новосформований полк вже увійшов в історію тим, що двадцятип’ятирічний Іван Шаламага став наймолодшим командиром полку в українській армії.

      "Я був наймолодшим командиром взводу, роти, батальйону та згодом – полку. Коли у 2014-му почалася війна, одразу зрозумів, що буду військовим, бо ворог вступив на мою землю. Війна – це діло молодих, бо ти азартний, ти рвешся. Будучи на фронті, постійно розвивався. В ліцеї була теорія, на війні перейшов до практики. Ми – нове покоління й тримаємося на новому. Саме тому почав розвивати напрямок ударних БПЛА. Це дозволило витрачати мінімум ресурсу й мати максимальний успіх. Де б я не був – на мене завжди звертали увагу старші за віком командири", - пригадав Шаламага.

Після цього командири оголосили другий етап відбору людей.

     "Час на підготовку в нас є, але небагато. Об’єктивно – за визначений термін ви підготуєтеся недостатньо: як психологічно, так і фахово. Але ви мусите розуміти, що в Україні – повномасштабна війна, і ми діятимемо відповідно до цього факту та його наслідків. Ми будемо виконувати бойові накази настільки якісно, наскільки це можливо. Тому подумайте двічі, чи хочете до нас", – відверто пояснив Валерій Маркус.

       Основними пріоритетами залишився принцип безперервного навчання, якісна внутрішня культура та взаємоповага між усіма ланками всередині підрозділу.

Перехід від батальйону до полку забрав усього три місяці.

       "Сказати, що це було складно – значно применшити обсяг проробленого. Але ніхто не реалізовував цього процесу так, як це зробили ми. Деталей розкривати не можу, оскільки ми – в активній фазі війни з росією, але, якщо коротко, за попередніми висновками – з озброєнням у полку буде все чудово", – заявив Маркус.

ХТО ТАКИЙ ОЛЕКСАНДР САК, І ЯК ШВИДКО ШТУРМОВИЙ ПОЛК РОЗШИРИВСЯ ДО БРИГАДИ?

       Набрати людей – це була лиш половина роботи. Важливо було усіх забезпечити. Поки штурмовий 47 полк збирав гроші на сучасну зброю, снайперські комплекси, засоби захисту, автівки та ще сотні важливих речей – на початку жовтня надійшов ще один наказ: розширитися до бригади. З огляду на попередній досвід з набору людей спочатку в батальйон, а згодом у полк, бригаду сформували у надшвидких темпах – за місяць.

І тут уже у команді з’являється Олександр Сак, якого за рішенням Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного призначають командиром бригади. Його заступником стає вже усім відомий Іван Шаламага. Валерій Маркус – на посаді головного сержанта бригади.

"Я виконую свої функціональні обов’язки, безпосередньо займаюся бойовою підготовкою бригади для того, щоб вона успішно виконала завдання й ми якнайшвидше перемогли у цій війні. А перемога буде однозначно за нами", – сказав Іван Шаламага.

     Олександру Саку (позивний – Стафф) – 28 років. Навчаючись у Мукачівському військовому ліцеї, зрозумів, що хоче пов`язати своє життя з армією.

"Там моїм командиром був росіянин на прізвище Пєров. Саме через "є". Проросійських наративів ми від нього ніколи не чули, навпаки, нам розповідали про Карпатську Січ. Саме цей Пєров був для мене прикладом. Пройшов Афганістан, урівноважений, багато не говорив, погляд мимоволі зупинявся на численних шрамах, здобутих у бойових діях", – розповів командир 47 окремої бригади.

     Через певні обставини Стаффу не вдалося вступити на факультет розвідки, пішов на піхотний. І про це не шкодує й досі.

"Піхота – це основна ударна сила ЗСУ", – каже Олександр Сак.

      Коли у 2014-му в Україні почалася війна, Сак іще навчався, а вже за рік аудиторію вишу змінив на терикони Донбасу. Воював у найгарячішій точці – в Пісках, де й зазнав першого поранення, підірвавшись на протитанковій міні.

"Після поранення важче боротися зі своїми страхами, бо з’являється відчуття, що в тебе знову влучать. Це психологія. І це підтвердить кожен військовослужбовець",- наголосив комбриг.

       Але служби не кинув та вирушив далі нищити ворога в районі Кримського, що на Луганщині. Опісля – Волноваха, і ще раз – Кримське, де й відбувся переломний момент у житті Олександра Сака.

"Під час зачистки був ближній бій із ворогом. Окупанти були в трьох метрах від нас, тоді й ворожа куля влучила мені в ногу, ще й отримав уламкові поранення, про які зараз нагадують шрами. Я вижив завдяки побратимам, які тягнули мене півтора кілометри до нашої позиції",- згадує Сак.

     Саме у тому бою загинув побратим Сака – Володимир Цірик (позивний Оса). Вони були земляками, разом навчалися в ліцеї, академії, а згодом й служили в одній бригаді.

     "Цірик був унікальним військовим. У нього була характерна риса: він ніколи не носив бронежилет та каску , хоча усіх своїх бійців змушував то все одягати",- каже Олександр Сак.

     А далі на державному рівні усім військовим наказали "не стріляти". Це був липень 2020 року. Тоді набула чинності домовленість про встановлення на Донбасі режиму повного та всеосяжного припинення вогню.

      "Мені пощастило, бо були такі командири, які дозволяли в таких умовах все одно вести бойові дії. Ми не втратили своїх навичок, а тільки їх примножили. І це усвідомили 24 лютого 2022 року, коли російські військові полізли на нашу землю з усіх сторін",- наголосив командир 47 бригади Олександр Сак.

Повномасштабне вторгнення заскочило його на Харківщині. Сак служив у 93 бригаді.

"Ніхто не знав, що таке, коли по тобі лупить ворожа авіація. Вперше з цим стикнулися у 2022 році", – пригадує Сак.

      У лютому батальйон під командуванням Олександра Сака вступив у бій з 200-ю окремою мотострілецькою бригадою рф. Перші колони, які йшли оточувати Харків, палали. Стафф разом із побратимами знищили 60% москальської техніки. Ворожа бригада втекла на відновлення і повернулася аж у червні.

Сьогодні Олександр Сак – повний кавалер ордена Богдана Хмельницького та наймолодший комбриг в Україні.

      "Коли мене призначили командиром 47 бригади, я побачив тут вмотивованих людей. Ми всі усвідомлюємо, що повинні постійно підтверджувати свою мотивацію конкретними бойовими результатами. Бійці батальйону, на базі якого все почалося, мають такий досвід, а для бригади це вже буде новий досвід", – наголосив Сак.

ЧИМ ЗАРАЗ ЗАЙМАЄТЬСЯ 47 БРИГАДА?

      Сьогодні особовий склад бригади займається бойовою підготовкою на різних локаціях України та Європи. Оскільки в Україну почало надходити озброєння з країн НАТО, у підрозділі з’явилися різні зразки сучасного озброєння.

"Наша бригада сформувалася як бригада прориву. Деталей ми не розкриваємо, але сценарій нашого застосування виходить зі слова – ПРОРИВ", – наголошує Валерій Маркус.

      За словами головного сержанта, наявність внутрішньої культури – основне, що відрізняє 47 бригаду від інших. Усі – рівні з точки зору людської моралі. З точки зору підпорядкованості – чітка вертикаль, бо лиш дисципліна з натовпу робить військо. І вже незабаром успіхи бригади усі побачать на полі бою.

     "Українська нація – нація, яка понад тисячоліття бореться за свою землю, культуру, мову. Ми ніколи не вели загарбницької війни. Ми вели війну щодо відстоювання своїх державних інтересів. І росія для нас є і була ворогом номер один. Наша перемога настане незабаром, ми побачимо цілковите знищення московської імперії. А наші діти, внуки та правнуки житимуть у вільній, самостійній, незалежній державі", – заступник командира бригади Іван Шаламага.

     "Ми на своїй землі, ми вдома. Наша головна задача – психологічно зламати ворога, щоб вони зрозуміли, що ми не "один народ", та пішли з нашої землі. Тоді нам вдасться зберегти більше життів. Наших життів. На їхні життя плювати",- сказав командир 47 бригади Олександр Сак.

Анастасія Блищик, пресофіцер 47 ОМБр Джерело: https://censor.net/ua/r3394314